Убивство, якого не було

Ця історія почалася ще 2001 року, проте не закінчена й досі. Тоді, 13 років тому, у м. Хмельницькому зникла людина — 18-річний студент Сергій Мотрін. Востаннє хлопця бачили 26 жовтня у молодіжному клубі «Діана», де він з компанією відзначав день народження друга. Свідки пам'ятали, що Сергій був добряче напідпитку і чіплявся до якоїсь дівчини, проте та відмовлялася з ним знайомитися. Також хтось згадав, що йому зробив зауваження працівник клубу.

Родина зниклого написала заяву у міліцію. Та й сама не сиділа склавши руки: обклеїла об'явами про розшук чи не кожен стовп. Міліція за результатами перевірки відмовила в порушені кримінальної справи у зв’язку з відсутністю події злочину, бо знайшлися свідки, дві однокласниці Мотріна, які стверджували, що бачили його наступного дня після вечірки у клубі, тобто після ймовірного вбивства...

13 грудня міліціонери запросили двох братів-студентів, Ростислава і Мирослава Колесників, у відділок — мовляв, з них треба взяти покази щодо зникнення Мотріна. Молодший, 17-річний Ростислав, якраз і був тим самим працівником клубу, що у злощасний день 26 жовтня зробив зауваження Сергію Мотріну. Його ж 20-річний брат був приятелем дівчини, до якої той чіплявся.

У Південно-Західному райвідділку міліції хлопців розвели по різних кабінетах. Заступник начальника відділу карного розшуку без особливих прелюдій запропонував Ростиславові зізнатися у вбивстві Мотріна. Коли він обурено відмовився і сказав, що навіть не був з тим хлопцем знайомий, його почали бити. Тортури тривали чотири дні поспіль. Хлопця гамселили, різали іржавими ножицями зап'ястки, погрожуючи повністю розрізати вени та імітувати самогубство, катували струмом. Він кричав, поки не зірвав голос, час від часу непритомнів. Коли приходив до тями, садисти продовжували катування. Аж поки Ростислав не сказав, що підпише усе, що йому скажуть. Спочатку його змусили написати відмову від адвоката.

Задоволені результатом своєї «роботи», адже «злочинець розколовся» і погодився написати зізнання у вбивстві, міліціонери почали розпитувати Ростислава, як саме і коли він вбив Мотріна, куди подів труп. З чого стало зрозуміло, що ніякого трупа в них насправді не було.

Наперебій диктували версії (Ростислав підписав п'ять різних зізнань), поки не вималювали якусь більш-менш правдоподібну: п'яний Мотрін чіплявся у клубі до брата та його дівчини, глузував з них, ображав. Тому, зустрівши його вже на вулиці, Ростислав не втримався і двічі вдарив його в голову, спочатку рукою, а тоді ногою, сильно пошкодивши кістки обличчя. Той впав і помер. Ростислав злякався, сховав труп біля дороги, а цієї ж ночі вони з братом, запхавши тіло у машину, відвезли його до Південного Бугу і втопили, попередньо прив'язавши до ніг трос та запасне колесо...

Мирослава, теж сильно побитого, одразу після братового «зізнання» відпустили на підписку про невиїзд. Йому інкримінували приховування слідів злочину. Ростислава ж протримали десять днів. Адже потрібно було здійснити слідчі дії: хлопця змушували відтворювати злочин, якого не було, показувати, куди вони з братом скинули тіло.

Одного з таких днів прийшов прокурор, хлопець розповів, що його по-звірячому катували і змусили обмовити себе. Сліди катувань були по всьому тілі та на обличчі, прокурор не міг цього не бачити. Але посадова особа, яка повинна стояти на варті права, побачивши опухле від ударів обличчя хлопця, лише співчутливо похитала головою та сказала, що нічим зарадити не може. Згодом хлопця відпустили додому.

Було написано звернення до прокуратури м. Хмельницького на незаконні дії працівників міліції. Слідчий прокуратури призначив судово-медичні експертизи, які виявили множинні ушкодження на їхніх тілах, що свідчили про фізичне насилля, зокрема, сліди застосування електричного струму під час «слідчих дій». Згодом на факти незаконних методів слідства вказувалося у рішеннях усіх судів по справі.

2 березня 2002 року правоохоронці виявили труп невідомого, якого визнали за Мотріна. Щоправда, не у Південному Бузі, де він, за версією слідства, мав бути, а в осушувальній канаві, яка з річкою ніяк не сполучається і взагалі знаходиться на іншому боці міста.

На упізнання трупу та одягу родичів Мотріна не запросили — мовляв, і так зрозуміло, що то він (принаймні, протоколів упізнання немає). Одяг, що був на трупі, за описом істотно відрізнявся від одягу, у якому зниклого бачили востаннє, і повністю різнився з одягом, який був долучений до справи як доказ. Згідно з висновками первинної і повторної судово-медичних експертиз, смерть чоловіка настала у січні-лютому 2002 року, а не в жовтні 2001 року.

Первинна експертиза причиною смерті назвала асфіксію через утоплення, повторна ж повністю спростувала утоплення та причини смерті не встановила, але обидві не виявили на трупі прижиттєвих тілесних ушкоджень. Усе це спростовувало версію слідства про вбивство Мотріна у жовтні 2001 року.

Забігаючи наперед, зазначимо, що судово-медична експертиза трупа, який слідство вперто видавало за труп Мотріна, відбувалася тричі. Останній раз її проводило Одеське бюро СМЕ у листопаді 2005 році, тоді тіло було ексгумоване. Експертиза встановила, що рештки не належать Мотріну. Це показали гістологічні дослідження. Більш того, як було встановлено ще першою експертизою, зріст потопельника становив 178 см, а ріст Мотріна — 183–184 см.

Те, що виявлений труп не міг бути трупом Мотріна, слідство могло зрозуміти задовго до повторної експертизи. Звісно, якби захотіло. А воно не хотіло, та й навіщо, коли є така чудова нагода відрапортувати про розкриття вбивства. Міліціонерами було вибите зізнання, яке без наявного трупу не було варте ламаної копійки. А тут такий успіх: труп підходящий знайшовся. Роботу зроблено.

Незабаром Ростислава взяли під варту. Півтора роки його тримали у СІЗО, готували справу до суду. Доказом вини Ростислава Колесника стало його «щиросердне» зізнання та експертиза килимка та чохла заднього сидіння батькової машини, на якій виявили волокна джинсової тканини. Слідство наполягало, що це волокна зі штанів Мотріна. Проте, згідно з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, «виявлені волокна не мають індивідуальних ознак, і тому встановити, від якого предмету одягу вони відокремилися, не є можливим, тому зробити висновок, що волокна відокремились від штанів потерпілого Мотріна С.Ф., не виявляється можливим».

19 березня 2010 року Хмельницький міськрайонний суд визнав Ростислава Колесника винним у вбивстві Мотріна і засудив до восьми років позбавлення волі. Апеляційна інстанція ухвалою від 12 липня 2010 року залишила цей вирок у силі.

Лише через рік, 26 липня 2011 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області було скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Апеляційний суд, скасувавши вирок, направив справу на додаткове розслідування до прокуратури м. Хмельницького. Ростислав, якого вже два роки тримали за ґратами, вийшов під підписку про невиїзд.

Слідство тягнулося довго, суд — ще довше. За час, поки тривали усі ці поневіряння, Ростиславу не вдалося закінчити університет. Згодом він одружився з коханою дівчиною, яка, як і його батьки, жодної хвилини не сумнівалася у його невинуватості. У подружжя народилося двоє дітей.

30 грудня 2013 року вироком Хмельницького міськрайонного суду Ростислав Колесник був визнаний невинним і виправданий за недоведеністю його участі у злочині. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 11 березня 2014 року цей вирок залишили в силі. У своїй ухвалі суд пише: «Виправдовуючи Колесника Р.В. за ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції виходив з того, що обвинувачення ґрунтується на доказах, отриманих незаконним шляхом, із застосуванням фізичного і психологічного насильства, з порушенням права на захист, є припущеннями, не допустимі та не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку».

Здавалося б, справедливість взяла гору і сім'ї Колесників можна зітхнути з полегшенням. Але виправдувальний вирок, такий, на жаль, рідкісний у нашій судовій системі, почав «муляти» прокуратурі. Заступник прокурора Хмельницької області Бровчук звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. І тепер справа направлена на новий розгляд — на третій круг! Чому?

«Представник Генеральної прокуратури Міщенко Т.М. викладала суду завідомо неправдиві дані, створюючи штучні докази вини Колесника... Всупереч вимогам Конституції України та КПК прокурор Міщенко не тільки не реагує на порушення закону, а навпаки, порушуючи усі закони, всіма засобами сприяє засудженню невинного, для попередження виправдувального вироку. Прокурор відкрито діяла в інтересах працівників прокуратури та міліції, які фальшували цю справу, які застосовували фізичне та психологічне насилля до братів Колесників, які здійснювали незаконні слідчі дії та порушували всі їхні права. Прокурор фактично виступила в ролі захисника їхніх інтересів, допомагаючи їм уникнути відповідальності, розуміючи, що у випадку винесення виправдувального вироку їх дії будуть оскаржуватись», — написала член Консультаційної ради при Генеральній прокуратурі правозахисник Тетяна Яблонська у своїй заяві на ім'я генпрокурора. Тетяні Семенівні відповіли, що її скаргу розглянуто, справа Колесника направлена на новий розгляд...

Скаргу, як це зазвичай робиться, ГПУ направила до заступника прокурора Хмельницької області Шевчука В.І., він відповів: «В ході судового розгляду державним обвинуваченням буде забезпечено повне та неупереджене з’ясування всіх обставин справи. Подальший хід судового розгляду зазначеної кримінальної справи взято на контроль». Саме Шевчук В.І. ще 2001 року обіймав посаду прокурора м. Хмельницького, затверджував обвинувальний висновок та впродовж 13 років здійснював нагляд за цією справою.

То чи можна повірити у те, що введення в оману Вищого спеціалізованого суду не було попередньою змовою? А це вже можна кваліфікувати як злочин…

Хто ж ті міліціонери, які так вправно вибивали зізнання з хлопчика і чиї інтереси відстоює прокуратура на усіх рівнях? Виявляється, це ті самі кати, що вже засвітилися у гучній справі Івана Нечипорука. Його врешті-решт виправдали, держава за завдані страждання виплатила чималі гроші (згідно рішення ЄСПЛ), а міліціонерів, що катували його та знущалися з його вагітної дружини, ніяк не покарали. Деяких навіть підвищили. От що значить цехова солідарність і єдність органів правопорядку!

Залишається сподіватися, що суд і надалі займатиме принципову позицію. Тільки скільки ще триватиме це випробування для родини Колесників? Про іншу родину — Мотріних навіть страшно подумати. Адже вони, скоріш за все, так ніколи і не дізнаються, що насправді сталося з їхнім сином, і до кінця життя ненавидітимуть людину, яка не мала жодного відношення до зникнення Сергія.

Окреме питання: у скільки обходиться розслідування таких справ державі, що перебуває в страшній економічній скруті? Адже сплачуємо за все ми — платники податків.