Новини
Ракурс

Навіщо нам така міліція?

У цьому зайве переконує обурливий випадок, що стався в Дарницькому районі Києва. Працівники правоохоронних органів, маючи достатньо інформації про осіб, які скоїли розбійний напад, фактично і за холодну воду не взялися задля того, аби переміг принцип невідворотності покарання.

Узаконений самобуд і його сумні наслідки

Передісторія цієї драми має цивільно-правовий характер, але й у цій частині вона буде досить повчальною.

У 2012 році харків’янин Дмитро Юровський придбав квартиру в будинку клубного типу на столичному масиві Осокорки. Цю будову, що складалася з шести квартир загальною жилою площею 711 квадратних метрів, спорудив мешканець Херсону Олександр К., який продав три з них, на ще дві шукав покупця, а в одній проживав зі своєю дружиною і 21-річним сином Костянтином.

Трохи обжившись на новому місці, покупець зрозумів, що йому підсунули зовсім не те, що обіцяли в рекламному проспекті. По-перше, в домі ні сіло ні впало регулярно зникало світло, а оскільки система індивідуального опалення кожної квартири вимагала підключення газового котла до електромережі, то разом зі світлом зникало й тепло. У люті морози сім’ї з маленькими дітьми змушені були знімати номери в готелях або жити в друзів. По-друге, регулярно пропадала вода, але то вже другорядне питання, бо під час спілкування з енергетиками з’ясувалося, що забудовник при спорудженні будинку добряче напартачив.

З’ясувалося, що забудовник Олександр уклав з ПАО «Київенерго» договір, за умовами якого воно зобов’язувалося постачати електроенергію. Але в обсягах, необхідних для літнього дачного будиночка, а ніяк не для шестиквартирного житлового будинку, нормальне функціонування якого вимагало в 11 разів більше. Проте переговори про перегляд договору викрили ще цікавіші речі, які полягали в тому, що проект землевідведення для будівництва і експлуатації житлового будинку не розроблявся і не затверджувався, дозвіл на проведення будівельних робіт ніким не видавався і рішення про прийом будинку в експлуатацію державною приймальною комісією не приймалося.

Простіше кажучи, цей будинок фактично був об’єктом самовільного будівництва. Проте господарю в 2007 році вдалося зареєструвати право власності на нього й отримати технічний паспорт за допомогою дуже сумнівного рішення Дніпровського районного суду Херсона, яке зобов'язувало Київську міську державну адміністрацію вчинити відповідні дії. Цей папірець давав можливість забудовнику на формально законних підставах продати квартири, але для того, аби налагодити їх постачання всім необхідним, потрібно було ще докласти багато зусиль.

Та оскільки забудовник від цих турбот усунувся, а людям якось треба було жити далі, родини покупців провели всі необхідні для роботи своїми силами. Зате господарю потім пред’явили рахунок на 457 тисяч гривень і оформили його у вигляді позовної заяви про відшкодування матеріальних збитків до Дарницького районного суду. А вже останній, задовольнивши заяву в забезпечення позову, наклав арешт на решту квартир (три), в тому числі й на ті, на які О.Кравченко старанно шукав покупців.

Розбійний напад

Зрозуміло, що такий розвиток подій не міг сприяти добросусідським стосункам сімей забудовника і покупця. Особливо старалася Маргарита, яка за будь-якої нагоди осипала Дмитра різними «компліментами», найбільш пристойним з яких був «жидівська мразь». А 14 серпня 2014 року вже дійшло до побиття: після спровокованого конфлікту Олександр, Маргарита, Костянтин і ще один приятель останнього влаштували бійку, під час якої заподіяли Дмитру легкі тілесні ушкодження. Приїхавши за викликом, наряд міліції Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві прийняв заяву, але попри те, що злочин було скоєно в умовах очевидності, до кримінальної відповідальності нікого не притягнули, а конфліктні ситуації стали відбуватися ще частіше і протікати ще гостріше.

Кульмінацією драми стало 29 вересня 2014 року. Коли ввечері Дмитро повертався додому, на майданчику другого поверху його вже чекали Маргарита, її мати Любов і ще п’ятеро хлопців у масках, що приховували обличчя. Двоє з них направили на нього пістолети, а решта, у тому числі жінки, кинулися його бити. На шум у парадному вийшов сусід (теж позивач по цивільній справі), який спробував зупинити розправу, але його вдарили по голові рукояткою пістолета, побили й змусили відступити.

Проте одним лише побиттям не обійшлося: з криком «У цього жида мільйони вдома заховані!» жінки, які фактично керували нападом, спонукали нападників увірватися до квартири. Дмитро, перебуваючи під дулом пістолета, змушений був відкрити їм двері своїм ключем з одною лише умовою, щоб його дружина з шестирічним сином закрилися в дитячій кімнаті. Проте у квартирі на розбійників чекало гірке розчарування: замість мільйона вони змогли наскребти у шафах та гаманцях лише близько п’яти тисяч гривень. Взяли дещо з речей, наприклад, мисливську рушницю з сейфа. Крім того, не погребували пляшкою коньяку з бару.

Зі цією скромною як для «мільйонера» здобиччю вони зібралися у зворотну путь, наказавши Дмитрові йти з ними. Він очікував найгіршого, оскільки жінки неодноразово кричали «Відвезіть його в ліс і вбийте!», але у дворі будинку на них уже чекали викликані сусідами працівники міліції та співробітники охоронної фірми, які за договором охороняли квартиру. Потроху стали підтягуватися й деякі друзі Дмитра, до яких зуміла додзвонитися по телефону його перелякана дружина.

Тим часом до бандитів прибуло підкріплення: на автомобілі приїхали ще п’ятеро хлопців й серед них син господаря Костянтин. Підоспіла підмога й до правоохоронців — ще два наряди міліції, а з ними заступник начальника Дарницького РУ по громадській безпеці Юрій Курач. Але й при такому співвідношенні сил бандити не були знешкоджені й затримані: міліціонери спромоглися хіба що вмовити їх повернути викрадені речі, після чого дали їм можливість безперешкодно зникнути з місця пригоди.

Розслідування на холостому ходу

Втім, у ситуації, коли зловмисники були озброєні і перестрілка з ними могла призвести до невиправданих жертв, таке рішення, можливо, було оптимальним, тож навряд чи коректно висувати міліції претензії через небажання влаштувати непотрібне кровопролиття. Подив викликає інше: маючи більш ніж досить інформації про організаторів, виконавців і пособників злочину, правоохоронці проявили кричущу бездіяльність.

Оскільки в подіях того вечора брали участь друзі Дмитра, які розповіли про них своїм знайомим, справа набула чималого резонансу. Невідомо хто з бандитів під час перепалки з міліцією вимовив слова «Правий сектор», але вранці наступного дня Дмитру на мобільний телефон подзвонив Борислав Береза (тоді ще не депутат). Пан Береза повідомив, що в учорашньому інциденті справді брали участь два члени цієї організації, і він від імені її керівництва перепрошує. А ще запевнив, що «Правий сектор» готовий надати сприяння правоохоронним органам в розкритті цього злочину і покаранні винних.

Одразу ж після нападу карета швидкої допомоги відвезла Дмитра до лікарні, де йому було діагностовано закриту черепно-мозкову травму, струс мозку і перелом носу зі зміщенням уламків. Проте вже наступного дня він приїхав у Дарницьке РУ дати докладні покази про те, що сталося. Відомості про це було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 187 Кримінального кодексу України — розбій. Слідчі Іван Багач і Тетяна Захлинюк виїхали на місце пригоди, де провели його огляд і допитали свідків.

Проте, незважаючи на доволі енергійний початок, в подальшому справу було спущено на гальмах. Як тільки Дмитра поклали в лікарню на операцію, матеріали провадження, невідомо з якою метою були витребувані до Головного управління МВС України в м. Києві, де без толку пролежали протягом місяця, після чого були повернуті назад, але вже до іншого слідчого. Але й після цього слідство не зрушило ні на крок. Зсунути його з мертвої точки не допомогли навіть бесіди Дмитра на прийомах у начальника столичної міліції Олександра Терещука, начальника Дарницького РУ Сергія Лискова і прокурора Дарницького району Олександра Надіда, хоча всі троє запевнили, що розслідування цієї справи перебуває під їхнім особистим контролем.

Маргариті, яка безпосередньо брала участь у розбійному нападі, про підозру не повідомлено і запобіжний захід не обрано. Її мати Любов поїхала до себе додому в Донецьк і викликати її звідти на допит є доволі проблематично із  зрозумілих причин. Син Костянтин зник у невідомому напрямку, імовірно поїхав до Росії. З хлопців у масках, які нападали на Дмитра, нікого до кримінальної відповідальності не притягнуто. З незрозумілої причини правоохоронним органам протягом двох з половиною місяців так і не вдалося встановити особи жодного зі зловмисників, хоча Бориславу Березі імена щонайменше двох із них стали відомі вже через декілька годин. Що ж стосується справжніх організаторів і замовників розбійного нападу, то вони не лише насміхаються над міліцією й потерпілими, а й продовжують погрожувати Дмитру.

Загалом складається враження, що правоохоронці або отримали викуп з бандитів (у що дуже не хочеться вірити), або міліція з прокуратурою перейшли на госпрозрахунок і тепер чекають, що потерпілий оплатить їм витрати по веденню слідства.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...