Розслідування воєнних злочинів: чим може допомогти Міжнародний кримінальний суд

Українські правозахисники закликали Верховну Раду продовжити заяву парламенту про разове визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду в часі — на період окупації Криму Російською Федерацією та злочинів з боку незаконних збройних формувань на Донбасі — до моменту безпосередньої ратифікації Римського статуту. Що це означає і які наслідки матиме для України, «Ракурс» дізнався в одного з авторів звернення платформи «Правозахисний порядок денний» до української влади, правозахисниці Олександри Матвійчук.

Стосунки України з МКС: все складно

На позачерговому засіданні Ради національної безпеки та оборони (РНБО), яке провели наступного дня після обстрілу житлового району Маріуполя, уряд України отримав доручення розпочати процедуру звернення до Міжнародного кримінального суду, більше відомого як Гаазький трибунал. Звернення стосуватиметься «злочинів проти людяності, скоєних терористами проти українських громадян у 2014–2015 роках, а також щодо визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями».

При цьому Україна досі не ратифікувала міжнародний договір (Римський статут), відповідно до якого й було засновано Міжнародний кримінальний суд, хоча підписала його далекого 2000 року. Нагадаємо, що суд у Гаазі є постійним органом, який має повноваження здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за особливо тяжкі злочини, що викликають занепокоєння міжнародної спільноти, та доповнює національні органи кримінальної юрисдикції.

«Для України Міжнародний кримінальний суд — це чи не єдиний інструмент проведення розслідування і притягнення винних до відповідальності на територіях, не підконтрольних українській владі, — в окупованому Криму та частині Донбасу, яка контролюється терористичними організаціями, так званими ДНР і ЛНР. Зрозуміло, що на даний час Україна просто не може провести там розслідування з об'єктивних причин», — пояснює О. Матвійчук.

Розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності

Разом з тим, правозахисники категоричні щодо необхідності розслідування злочинів війни, які відбуваються на підконтрольних Україні територіях, і нагадують, що обов'язок будь-якої держави — захищати своїх громадян, в якій би ситуації і на якій би території вони не опинилися. «Якщо злочини здійснюються на території України, то це обов'язок правоохоронних органів України — розслідувати ці злочини. Це їх робота і без жодної ратифікації», — впевнена О. Матвійчук.

Правозахисна спільнота не бачить жодних раціональних аргументів, які могли б пояснити небажання органів державної влади документувати воєнні злочини, бо це потрібно не лише для спростування домислів ворожої пропаганди, але й для захисту власних громадян.

«Стратегічно ми самі маємо бути зацікавлені в тому, щоб Україна документувала та розслідувала воєнні злочини. Міжнародне правосуддя, як би парадоксально це не звучало, існує для того, щоб бути непотрібним: воно тисне на національні органи розслідування, аби ті виконували свої функції. Я далека від віри в штампи російської пропаганди, але навіть якщо припустити, що в нашій армії є людина, яка віддала наказ розстріляти мирних жителів, то ми самі маємо бути зацікавлені в тому, щоб таку людину було покарано. Бо ці мирні жителі — наші громадяни», — каже правозахисниця.

Міжнародне правосуддя: чи є небезпека для України

За словами правозахисників, у непублічних, а віднедавна вже й публічних дискусіях їм доводилось чути побоювання українських політиків, що приєднання до Міжнародного кримінального суду загрожує Україні, бо Росія може використати це.

І хоча Росія також не ратифікувала Римський статут та не є членом Міжнародного кримінального суду, можна не сумніватися, що вона одразу надішле до МКС усі свої матеріали, щойно суд відкриє провадження за фактом воєнних злочинів в Україні. Загальновідомо, що Росія документує порушення прав людини і воєнні злочини на Донбасі, але ніхто не може бути впевнений, що до МКС подадуть достовірну інформацію і результати об'єктивного розслідування. «Це не говориться прямо, але в кулуарах побутує думка, що якщо ми не здатні належно задокументувати злочини Росії на Донбасі, то краще взагалі не чіпати Міжнародний кримінальний суд», — каже О. Матвійчук. Однак вона наголошує, що таке розуміння проблеми далеке від правової реальності.

«Міжнародний кримінальний суд не замінює національну систему розслідувань. Навіть якщо Росія звернеться до МКС із заявою про воєнні злочини, скоєні українськими військовими формуваннями, то перше, що зробить суд, це запитає наші органи слідства, чи вони провадять розслідування. І якщо Генпрокуратура відкрила кримінальне провадження, перевіряє ці факти та не потребує допомоги, Міжнародний кримінальний суд не буде втручатися», — розповідає правозахисник. За її словами, МКС відкриває провадження тільки тоді, коли держава не бажає або не здатна розпочати кримінальне провадження та належно провести розслідування.

Якщо ж міжнародний суд все-таки відкриває основне провадження, то прокурор суду самостійно розслідує злочини, тобто збирає та вивчає докази, проводить експертизи, запрошує свідків.

Чи може МКС дістатися до Путіна?

Міжнародний кримінальний суд може притягнути до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або щодо громадянина цієї держави. Але важливим моментом є те, що Гаазький суд акцентує свою увагу не так на виконавцях злочинів, як на тих, хто віддає накази або своєю бездіяльністю уможливлює вчинення цих злочинів. «МКС розкручує ланцюжок наказів від виконавців до найвищого рівня. А ми знаємо, в якій країні перебувають люди, які ухвалили рішення розпочати війну на нашій території», — зауважує О. Матвійчук. Правозахисники не радять сподіватися, що перших осіб Російської Федерації зможуть притягнути до відповідальності швидко, але з допомогою Гаазького суду це принаймні стає можливим у перспективі.

Майдан і злочини проти людяності

Участь Міжнародного кримінального суду в розслідуванні злочинів у конкретній країні можна побачити на прикладі справ, пов'язаних з Майданом.

25 лютого 2014 року Верховна Рада відправила заяву до МКС про визнання його юрисдикції на один обмежений у часі період — події Майдану з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Завдяки цьому суд відкрив попереднє провадження у справах Майдану, основне ще не відкрито. Поки що суд вивчає, наскільки тяжкими є ці злочини, чи можна віднести їх до злочинів проти людяності, а також те, чи потребує Україна допомоги в розслідуванні.

«І в цьому випадку Генпрокуратура може заявити, що конкретних виконавців злочинів вона встановить самостійно, наприклад, особи бійців “Беркуту”, які побили вагітну жінку біля Будинку профспілок, яка знімала на відео правоохоронців і внаслідок побиття втратила дитину. Але, разом з тим, ГПУ має можливість визнати, що людей, які віддавали накази, — міністра внутрішніх справ Захарченка, голову СБУ Якименка, президента Януковича — вона не може притягнути до відповідальності, тому потребує допомоги міжнародного правосуддя. Такий варіант можливий», — вважає О. Матвійчук.

Українські правозахисники вважають, що у випадку з Майданом можна говорити про системність і масштабність нападів. Підставами для цього є велика територія, на якій вони відбувалися, різні форми переслідування, як з використанням юридичних процедур (порушення сфабрикованих справ), так і позаправових (катування, побиття людей, навіть вбивства), скоординована дія різних органів державної влади (прокуратури, міліції, СБУ, судів), а також афілійованих із владою парамілітарних формувань — так званих тітушек.

А воз і нині там

Минуло вже 15 років відтоді, як представник України при ООН Володимир Єльченко підписав Римський статут. Через півтора року після цієї події, 11 липня 2001 року, Конституційний суд України, до якого звернувся тодішній президент Леонід Кучма, дійшов висновку, що окремі положення статуту не узгоджуються зі ст. 124 Конституції України, а тому приєднання України до нього можливе лише після внесення змін до Основного Закону.

«Багато хто пов'язує звернення Кучми до Конституційного суду та відмову від ратифікації Римського статуту із убивством Георгія Гонгадзе і страхом української влади перед невідомими наслідками цієї події, яка викликала нечуваний резонанс, — згадує правозахисник. — Проте зараз, дивлячись на це з відстані часу, можна сказати, що хоча вбивство Гонгадзе, переслідування активістів та ув'язнення політичних опонентів безперечно є тяжкими злочинами, існують великі сумніви, чи тягне це на злочини проти людяності. Бо злочинами проти людяності вважаються такі, що здійснені в рамках масштабного і систематичного нападу. Саме з таким нападом ми і мали справу під час Євромайдану», — зауважує правозахисник.

І хоча ратифікація Римського статуту є однією з вимог Угоди про асоціацію України з ЄС, Верховна Рада за ці роки так і не спромоглася дописати в ст. 124 одне речення. Це речення звучить так: «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту Міжнародного кримінального суду». На думку Володимира Василенка, екс-судді Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії (2002–2005 роки), який очолював Громадську комісію з розслідування порушень прав людини в Україні в 2014 році, це речення є технічною правкою і не потребує навіть обговорення. Чому ж тоді вже 15 років його не можуть вписати в Конституцію України?

«Можливо, українським можновладцям, незалежно від політичного забарвлення, ніколи не подобалась ідея, що в разі вчинення ними злочинів проти людяності вони зможуть бути віддані в руки міжнародного правосуддя. Інакше я це пояснити не можу», — припускає О. Матвійчук.

Вакуум безкарності

Спроби зробити можливою ратифікацію Римського статуту робилися в українському парламенті вже не раз. Після Майдану першим це зробив Олександр Турчинов, який 22 травня 2014 року, будучи головою ВР і в. о. президента, вніс у Верховну Раду законопроект про ратифікацію Римського статуту. Але вже 28 травня... відкликав його.

У Верховній Раді восьмого скликання законопроект щодо визнання положень Римського статуту зареєстрували 155 депутатів 16 січня 2015 року. На відміну від законопроекту Турчинова, цей пропонує просто змінити ст. 124 Конституції, дописавши в неї одне речення. Це не означає ратифікації Римського статуту, але усуває всі правові перешкоди на цьому шляху. Правозахисники впевнені, що рано чи пізно громадськість зможе змусити органи влади виконати свої міжнародні зобов'язання та ухвалити цей (або інший черговий) законопроект.

«Але коли Римський статут таки ратифікують, між 22 лютого 2014 року (кінцевий термін, визначений у заяві парламенту про визнання разової юрисдикції МКС) і датою ратифікації Римського статуту утвориться вакуум безкарності, бо Римський статут не має зворотньої сили в часі», — пояснює О. Матвійчук. Саме на ліквідацію цього вакууму і спрямована, за її словами, постанова №1312 про визнання юрисдикції МКС на події, пов'язані зі збройною агресією Росії та міжнародні злочини на території України (злочини проти людяності та воєнні злочини). У назві цієї постанови фігурує дата 27 лютого, але за наполяганням правозахисників депутати пообіцяли змінити її на 23 лютого та передбачити термін дії цього звернення до моменту безпосередньої ратифікації Україною Римського статуту.

До неформальної коаліції правозахисних організацій, які об'єдналися навколо платформи «Правозахисний порядок денний», ввійшли Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Будинок прав людини в Києві, Центр «Соціальна дія», проект «Без кордонів», ініціатива «Євромайдан SOS».

Юридична проблема, або Янукович у Гаазі

Римський статут дозволяє МКС розглядати окремі справи за заявою держав, які не ратифікували Римський статут, але визнають юрисдикцію цього суду. Однак відомий журналіст і голова Консультативної ради при ГПУ Володимир Бойко звертає увагу, що визнавати юрисдикцію МКС Україна не може доти, доки в Конституцію України не буде внесено необхідні зміни. На його думку, МКС може розглянути заяву уряду України й без ратифікації Римського статуту, але уряд України не має права звертатись з такою заявою, доки не змінено Конституцію.

«Доки ми обговорюємо загальнотеоретичні моменти, питання юрисдикції здаються другорядними. Але уявіть, що громадянин Янукович спійманий і доставлений до Міжнародного кримінального суду. Не обговорюючи навіть суті можливого обвинувачення, можна зразу сказати, що першим постане питання юрисдикції. Бо, як ми пам’ятаємо, відповідно до ст. 6 Конвенції про права людини, усякий громадянин, зокрема двічі несудимий, має право на справедливий розгляд його справи впродовж розумного строку судом, створеним відповідно до закону. І ось тут-то й почнеться», — вважає В. Бойко.