Як суддів притягують до відповідальності — новітні тенденції

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, член Ради суддів України Валерія Чорна:

Я поділяю точку зору Інни Рафальської щодо скасування статті 375 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність судді за прийняте рішення. Аргументуючи це, хотіла би більше зупинитися на практичних питаннях: як наразі ця стаття застосовується саме з політичних мотивів і яким чином це впливає на незалежність судової влади.

За рік роботи Ради суддів у новому складі було ухвалено чотири рішення з посиланням на ст. 375 Кримінального кодексу. Останнє рішення було винесено 4 червня.

Мабуть, найбільша кількість звернень суддів з усієї України стосується наразі цієї проблеми. Всі вони пишуть, що такі дії правоохоронних органів є безпосередньо тиском і помстою, розправою за ухвалені рішення. Зміст цих звернень дає підстави так вважати.

Наведу статистику по Дніпропетровській області, яку я отримала від нашого слідчого управління. У 2013 році до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено 58 заяв щодо суддів. За підсумками року 56 із них було закрито. У 2014 році значно менше заяв — 11. З них п’ять закрито, решта перейшла в новий 2015 рік. За підсумками п’яти місяців 2015 року — 17 заяв, і двом особам повідомлено про підозру, щодо решти продовжується досудове розслідування.

Таку кількість заяв у 2013 році особисто я можу пов’язати, по-перше, з тим, що за новим Кримінальним процесуальним кодексом до ЄРДР вносяться будь-які заяви, незалежно від їх змісту. Тобто навіть завідомо безпідставні заяви мають бути внесені, і сторони, і правоохоронці зазвичай використовують це як тиск на суддів. Кількість закритих проваджень говорить саме про це. Щодо 2015 року, то я вважаю, що багато цих заяв стосується саме подій Революції гідності, і на цій проблемі я б хотіла зупинитися.

Стосовно прикладів застосування цієї норми щодо подій на Майдані. Чимало суддів потрапило до цього реєстру безпосередньо за заявами, в тому числі й народних депутатів. Наведу приклад по нашому Дніпропетровському адміністративному округу. В нас четверо суддів розглядали справи щодо заборони проведення масових заходів у період з листопада 2013-го по січень 2014 року. Всі ці справи з винесенням рішення набрали чинності. Проте, незважаючи на це, за зверненням народного депутата в березні 2014 року були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочато кримінальне переслідування. Суддів, які винесли ті рішення, допитували, провадження тривало по вересень 2014 року. Врешті-решт постановою прокуратури області воно було закрито за відсутністю складу злочину. При цьому прокуратура зафіксувала у своїй постанові, що надала оцінку цим рішенням і що судді розглядали питання виключно щодо місць масових заходів, які були заявлені, а не поширювали дію цих рішень на територію всього міста, як це було в деяких інших областях, і робили це виключно щодо тих організацій, стосовно яких зверталася місцева влада. Крім того, була дана оцінка тому, що ці організації, бажаючи проводити масові заходи, звернулися до виконкому лише за день до їх проведення. І прокуратура зазначила, що таким чином не було можливості реально забезпечити безпеку, тому орган виконавчої влади обґрунтовано звернувся до суду для заборони або обмеження таких заходів. Це добрий приклад того, як розібралися і поставили крапку в цій історії. Але є чимало інших історій, щодо яких звертаються наші колеги.

Наведу приклад по місту Суми відносно судді, яка розглядала питання про обрання запобіжного заходу. Наразі їй повідомлено про підозру по ч. 2 ст. 375. Справа також стосувалася подій того періоду, а суть її така: за поданням прокурора було запропоновано обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою чотирьох осіб. Суддя, розглянувши ці матеріали, не побачила підстав для застосування арешту і обрала інші запобіжні заходи, зокрема особисте зобов’язання і домашній арешт. Потім, у зв’язку з прийняттям відомих усім законів, у лютому 2014 року всі подібні провадження, і вказані вище в тому числі, були закриті, тобто фактично ці особи були амністовані. Тепер щодо цієї судді є кримінальне переслідування за ст. 2 ст. 375.  Тут виникає запитання: в чому ж полягає неправосудність її рішення? Вона не підтримала позицію прокуратури і обрала значно м’якший запобіжний захід, та все одно зараз піддається цим переслідуванням через політичну складову. Я вважаю, що не можна розцінювати це інакше.

У зв’язку з тим, що значна кількість таких питань стосується саме оцих політичних подій, я вважаю, що треба чітко розрізняти судові рішення, розуміючи, що взагалі-то ці кримінально карані діяння або адміністративні правопорушення, які скоїли особи в той період, підлягали переслідуванню за законом. Лише потім, у зв’язку з ухваленням закону про усунення негативних наслідків переслідування й покарання осіб, які мали місце під час проведення мирних зібрань від 21 лютого 2014 року, і прийняттям змін до закону про застосування амністії щодо повної реабілітації цих осіб від 27 лютого 2014 року, ці діяння фактично були визначені такими, що були суспільно корисними саме в той короткий проміжок часу. І склалося так, що особи, які притягалися до відповідальності, стали невинні, а судді, які розглядали ці питання на підставі закону, всі масово зараз є стороною кримінального процесу.

Я вважаю, що така ситуація неправильна, адже якщо на той час ці діяння були караними і якщо звільнили ту сторону, то, мабуть, і судді не мають нести відповідальності за прийняття тих рішень. І я думаю, що якщо наразі стаття 375 Кримінального кодексу не скасована, то суддя за політичні події, які відбувалися в той час, має нести відповідальність лише тоді, коли він приймав такі рішення після прийняття цих законів у лютому 2014 року. Якщо це було до того, то я вважаю, що ні про яку завідомість йтися не може.

За матеріалами круглого столу «375 стаття Кримінального кодексу України: покарання чи тиск?», організованого Асоціацією правників України