Новини
Ракурс

Хто контролює правоохоронний блок, контролюватиме і судові рішення

3 лип 2015, 11:20

В юридичному середовищі триває обговорення не лише різноманітних аспектів застосування на практиці, а й узагалі права на існування статті Кримінального кодексу, яка передбачає кримінальну відповідальність судді за винесення завідомо неправосудного рішення. Що це — елемент контролю суспільства за діяльністю служителів Феміди, можливість притягти суддю до відповідальності за неправомірне рішення чи інструмент тиску на суддю? Стаття 375 КК України — не нова, але новими і показовими є сучасні тенденції її застосування правоохоронними органами.

Loading...

Адвокат Арсен Мілютін:

— Слова Конституції «судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону» означають повний імунітет за прийняте рішення. Це означає те, що я відстоюю свою позицію, яка полягає в тому, що стаття 375 Кримінального кодексу має бути скасована («Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови»).

Акт судової влади нічим не гірший акту парламенту, тому вони мають бути приблизно на однаковому рівні, звісно, враховуючи відповідну специфіку: судовий акт проходить перевірку апеляції та касації, але відповідальності за цей акт суддя нести не може.

Насправді ми говоримо про речі, що вже вирішені століття тому. Цитую, наприклад, рішення англійського суду за 1827 рік: «Суддівський імунітет призначений не для захисту суддів, а для захисту сторін процесу». Насправді питання суддівського імунітету в Англії порушували ще в XVI–XVII століттях. Далі переходжу до останніх наріжних прецедентів Верховного суду США, де він поставив крапку в питанні суддівського імунітету: «Незгода з діями судді не позбавляє його імунітету. Доктрина суддівського імунітету існує в інтересах належного відправлення правосуддя, оскільки воно дає змогу судді при реалізації покладеної на нього влади вільно діяти за своїм переконанням без остраху персональних наслідків для нього. Оскільки питання, яке перебуває на розгляді в суді, має спірний характер, це ще більше посилює необхідність діяти без страху переслідування. Постійним предметом розгляду в судах є спори, що стосуються не тільки величезних майнових інтересів, але й свободи і характеру сторін, торкаючись найглибших почуттів. У цих спорах є величезний конфлікт доказів, тому є великі сумніви щодо права, яке має впливати на рішення суддів. Це той клас справ, які покладають на суддю найтяжчий труд та часом створюють болісне почуття відповідальності».

У цій справі Верховний суд США відмовився притягти суддю до відповідальності, хоча внаслідок рішення цього судді певна особа зазнала дуже тяжкої фізичної шкоди, більше того, суддя був звинувачений у тому, що він не мав відповідної юрисдикції для розгляду справи. Тим не менш, Верховний суд США зайняв саме таку позицію.

Як адвокат я бачив дуже багато рішень, які можна назвати неправосудними в контексті нашої традиції. Незважаючи на це, я все ж таки обстоюю позицію, що статтю 375 КК слід скасовувати. Суддівський імунітет має більш важливе значення, ніж спроба притягнути суддю до відповідальності за завідомо неправосудне рішення. Я вважаю, що відсутність у судді страху за рішення, яке він приймає, є запорукою того, що він керуватиметься саме внутрішнім переконанням, а не будь-якими іншими фактами.

Крім того, я не вважаю, що колись існуватиме ідеальний прокурор, який прийде і зробить ідеальну ревізію судового рішення. Це неможливо, це вже спростовано і всією практикою існування Радянського Союзу, і нашими 20-ма роками незалежності. Всі прокурори, які приходять, діють в інтересах осіб, якими вони були поставлені на цю посаду. Відповідно ті, хто ставить прокурора на посаду, переслідують власні політичні інтереси, а наявність статті 375 — це дуже велика спокуса вплинути на результат суддівського рішення.

Ця стаття — ніби спроба забрати скальпелі в хірургів через лікарську помилку когось із них. Тому що в руках судді його незалежність є скальпелем, який виконує свою роботу.

Тому я вважаю, що ми як платники податків наймаємо суддю лише для того, щоб він висловив власну незалежну позицію. Мені не потрібен прокурор, який потім перевірятиме цю позицію. Для того, щоб перевірити позицію судді, достатньо позиції апеляції та касації до Верховного суду, ми маємо чотири інстанції, де багато досвідчених людей.

Крім того, навіть дискусія в експертному середовищі засвідчує, що не всі розуміють, що ж таке «неправосудність». Це зводиться до порушення і матеріального, і процесуального права. Є така позиція: неправосудність дорівнює незаконності. В такому разі ця ревізія в руках прокурора стає безмежною, тому що звичайний прокурор може звинуватити суддів Верховного суду України в тому, що вони прийняли неправосудне рішення.

Якщо вже довести ситуацію до абсурду, то нескладно змоделювати, що спочатку проти судді за неправосудність його рішення виноситься вирок, а потім проти того судді, який виніс цей вирок, буде інша справа за завідомо неправосудне рішення, а потім уже буде суд над ним самим… А коли і ким буде поставлена крапка?

Практика свідчить про те, що «смикати» суддю починають тоді, коли треба отримати необхідне рішення або є бажання помститися. І наразі відбувається звичайний тиск на судову систему.

Звісно, я, з іншого боку, виступаю за жорстку відповідальність за хабарі, за життя не по доходах, але в принципі це непогано регулюється чинними законами щодо антикорупційної діяльності. Має бути баланс: ми даємо волю судді вирішувати справу без адміністративного тиску, але дуже пильно слідкуємо, зокрема, за тим, щоб він не брав кошти і не було життя не по доходах.

Один із аргументів моїх опонентів полягає у тому, що за хабар дуже важко спіймати. Але річ у тім, що рішення, простимульоване хабаром, дуже часто має вигляд нормального такого собі законного рішення. За винятком самого факту хабара, зрозуміло. Друге: звинувачення судді у неправосудності рішення в одній інстанції ставить у пікантне становище тих колег, які підтримували його у вищих інстанціях, — може, вони підтримували це рішення зовсім не з мотивів власної корисливої зацікавленості.

Третє: аргумент цей перекриває ганебну неспроможність наших славетних органів спіймати за руку того самого суддю, який бере хабарі. То слід навчити правоохоронців, щоб вони правильно працювали, а не ставити під загрозу мої громадянські права, а це мої громадянські права — бути заслуханим незалежним суддею, я цього бажаю і не хочу, щоби прокурор потім переслідував його.

Ще кажуть, що правильно застосувати статтю 375 ще важче, ніж схопити суддю за руку. Статистика доводить це. Оскільки за всі роки існування статті на пальцях однієї руки можна перерахувати, скільки було вироків. За моїми даними, щороку порушується не менш ніж 200 справ проти суддів, які не доходять ні до чого. Тоді навіщо вони порушуються? Моя відповідь одна: для тиску. Тому я однозначно за скасування вказаної статті.

Мені іноді заперечують, що статтю 375 КК важко застосовувати, але вона корисна, оскільки нібито дещо стримує суддів. А я знаю, що стаття взагалі-то нікого не стримує, вона спричиняє страх. Судді бояться — і ми маємо ефект, зворотній очікуваному. Тобто очевидно, що суддя зробить усе що завгодно, якщо йому загрожуватимуть порушенням справи за статтею 375. Відповідно, той, хто контролює правоохоронний блок, — а хто зараз контролює правоохоронний блок, ми всі розуміємо — той і контролюватиме суддівські рішення.

За матеріалами круглого столу «375 стаття Кримінального кодексу України: покарання чи тиск?», організованого Асоціацією правників України.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter