Міліцейський смерч

Напевно, найдорожчою піар-кампанією в історії України стала епопея з появою на вулицях Києва без будь-яких законних підстав так званої поліції. Це трапилось за місяць до того, як набув чинності відповідний закон, і навіть до того, як набрало чинності положення про новостворену патрульну службу, куди й записали поліціантів.

Але дочекатись появи належної законодавчої бази, внести в Кабмін для затвердження взірці нового форменого одягу й символіки Національної поліції, наділити поліцейського законними повноваженнями представника держави міністр Аваков та його перша заступниця Зґуладзе ніяк не могли — треба було якомога скоріше відволікти увагу суспільства від скандалу, що вибухнув через викриття Головною військовою прокуратурою організованого злочинного угруповання, створеного на базі роти патрульної служби Управління МВС України в Луганській області.

Власне, це не належить до обов’язків військової прокуратури — розслідувати злочини, скоєні міліціонерами. На цей випадок отримують зарплатню територіальні прокурори. Але, як виявилось, впродовж тривалого часу в прокуратурі України не знайшлося іншого дієздатного органу, окрім Головної військової прокуратури з її усього-на-всього 14-ма слідчими, який би наважився припинити міліцейське беззаконня та вдягнути наручники на бандитів у погонах.

«Откуда у парня испанская грусть…»

Читач вже, напевно, зрозумів, що йдеться про зграю луганських міліціонерів, які назвали свою роту красивим іспанським словом «торнадо». Як відомо, торнадо — це стихійне лихо, атмосферний вихор, що позбавляє людей майна, а то й життя. Приблизно те ж саме коїли й підлеглі Авакова, додавши до списку злочинів природного торнадо також катування громадян, зґвалтування (як жінок, так і чоловіків) і розпусні дії відносно малолітніх.

Власно, називати торнадівців луганськими міліціонерами можна досить умовно, хоча скандально відома рота й була утворена 22 грудня 2014 року наказом МВС України №1384 у складі Луганського обласного управління МВС шляхом відокремлення від батальйону патрульної служби міліції «Луганськ-1». Але з півтори сотні осіб, прийнятих на службу до «Торнадо», лише двоє міліціонерів були переведені в цю роту з батальйону «Луганськ-1» і один — з Новоайдарівського райвідділу міліції. Кістяк роти — 47 осіб складали службовці колишньої роти патрульної служби «Шахтарськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області, ліквідованої у вересні 2014 року після того, як на нараді в президента України були озвучені кричущі факти участі цієї роти в розбійних нападах і мародерстві.

Але замість того, щоби нарешті навести лад у міліцейських підрозділах, міністр внутрішніх справ взявся за старе — 23 жовтня 2014 року в Запоріжжі було анонсовано майбутнє створення роти патрульної служби, яка мала виконувати завдання «розвідувально-диверсійного характеру».

Звісно, міліціонери патрульної служби, як і органи внутрішніх справ у цілому, не мають і не можуть мати жодного відношення до розвідувально-диверсійних операцій. Більш того, з огляду на численні спроби оголосити садистів у міліцейській формі «борцями за незалежність України» та учасниками Антитерористичної операції, зазначимо: до участі в антитерористичних заходах рота «Торнадо» ніколи не залучалась. Її завданням було патрулювати вулиці населених пунктів Луганської області з метою підтримання громадського порядку та припинення можливих правопорушень.

Точно так неправильно називати цю роту добровольчою — у міліції примусово ніхто не служить, там усі добровольці, від прибиральниці до міністра.

Тим не менш, рота патрульної служби Управління МВС України в Луганській області «Торнадо» була унікальною. Річ у тім, що Аваков укомплектував її дуже специфічним контингентом — колишніми засудженими.

«… і не судимі будете»

До травня 2012 року Закон України «Про міліцію» містив пряму заборону приймати до міліцейських лав людей, які коли-небудь у своєму житті переступили закон. Ч. 3 ст. 17 цього закону звучала наступним чином:

На службу до міліції не може бути прийнята особа:

1) яка була засуджена за злочин вироком суду, який набрав законної сили;

2) стосовно якої було винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Більш того, людина мала небагато шансів вдягнути міліцейську форму навіть у разі, якщо був засуджений хтось з її родичів. Правоохоронні органи та злочинний світ перебували по різні боки барикади, й позаслужбові контакти між ними не допускалися.

Ситуацію докорінно змінив двічі несудимий президент України. Відповідно до ініційованого Кабміном закону від 17 травня 2012 року, стаття 17 Закону України «Про міліцію» набула нової редакції:

Не може бути прийнята на службу до міліції особа, яка має непогашену або незняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Попри те, що новий текст статті містив явну нісенітницю (бо реабілітація й так тягне автоматичне скасування судимості), мета саме такої редакції була очевидною — керівникам МВС України за попереднього режиму хотілося мати формальне обґрунтування для повернення на службу колишніх міліціонерів, які притягувались до кримінальної відповідальності за часи Ющенка по обвинуваченню у фальсифікації виборів. А для того, щоби ця законодавча новація не викликала суспільного галасу, нова редакція статті 17 Закону України «Про міліцію» була передбачена законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», де загубилась серед інших нововведень.

Щоправда, ця нова редакція все одно не дозволяла брати на службу до міліції раніше засуджених осіб. Річ у тім, що, на відміну від звичайних громадян (які мають право робити все, що не заборонено), суб’єкти владних повноважень можуть вчиняти лише те, що їм прямо дозволено й лише відповідно до встановленої законом процедури — це витікає з ч. 2 ст. 19 Конституції України. Тому для того, щоби засуджена особа через деякий час по виході на волю змогла вдягнути міліцейську форму, у законі так і повинно бути зазначено: мовляв, дозволяється приймати на службу до міліції осіб, що мають погашену або зняту судимість.

Втім, за часів Януковича над такими тонкощами ніхто не замислювався, тим більше що мова йшла про одиничні випадки повернення на службу кількох міліціонерів. Після того ж, як МВС України очолив «герой Майдану» Аваков, на Конституцію в міліції перестали звертати увагу й поготів. Більш того, Департамент юридичного забезпечення МВС України навіть розіслав у всі територіальні управління листа, що відтепер у міліцейські лави можна з розпростертими обіймами приймати колишніх кримінальників.

До речі, ухвалений нещодавно Закон України «Про Національну поліцію» встановлює значно жорстокіші обмеження, пов’язані зі службою в поліції. Відповідно до ч. 2 ст. 61 цього закону, не може бути поліцейським особа:

— засуджена за умисне вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, у тому числі судимість якої погашена чи знята у визначеному законом порядку;

— особа, яка має непогашену або незняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої;

— особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав.

Тут також містяться ті ж самі юридичні нісенітниці, що й у досі чинному Законі України «Про міліцію», але принаймні чітко зазначено, що особи, відносно яких кримінальне провадження було закрито з нереабілітуючих обставин або які були засуджені за скоєння такого злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк понад  5  років, ніколи не може стати поліцейським. 

Але повернімось до кадрової політики Авакова та роти «Торнадо» патрульної служби Управління МВС України в Луганській області, особовий склад якої налічував 130 атестованих міліціонерів. З них 32 «правоохоронці» раніше були засуджені за скоєння злочинів. Очолив роту такий собі Руслан Абальмаз, який взяв прізвище своєї дружини Оніщенко, — кримінальний авторитет з Тореза, що входив до угруповання Футболіста (одного з лідерів злочинного світу Луганщини Володимира Полубатка, банди якого зараз влились у Луганську народну республіку).

На фото: командир роти патрульної служби «Торнадо» Руслан Абальмаз (Оніщенко), якого Аваков прийняв до міліцейських лав і якому присвоїв звання лейтенанта міліції попри наявність у біографії трьох судимостей.

Руслан Ілліч проходив тюремні університети три рази. Але це не завадило Авакову прийняти Абальмаза на міліцейську службу та присвоїти йому звання лейтенанта міліції.

Причини, які спонукали Абальмаза-Оніщенка змінити спортивний костюм на міліцейський мундир, дуже прозаїчні. У Торезі він, окрім рекету, також промишляв незаконним видобутком вугілля й володів великою кількістю «дірок» (тобто нелегальних вугільних копалень) і «майданчиків», де зберігалось і сортувалось видобуте вугілля. З початком російської агресії цей «бізнес» зазнав утисків від сепаратистів, які обклали даниною всіх кримінальників на захопленій території. Тож Абальмазу довелося податись у міліціонери.

Бандити в погонах

Не дивно, що з таким командиром рота патрульної міліції «Торнадо» вже за лічені дні після створення становила собою озброєну банду кримінальників, яка стала грабувати оселі та здійснювати розбійні напади на мешканців смт Станиця Луганська. Перші чотири пограбування міліціонери скоїли 1 січня 2015 року, обчистивши будинки №21, 23, 49, 144 по вулиці Ватутіна. При цьому «правоохоронців» аж ніяк не бентежила наявність хазяїв: своїх жертв підлеглі Авакова зв’язували, після чого виносили з хати все дорогоцінне.

5 січня 2015 року торнадівці повторно навідались на обійстя будинку №21 по вул. Ватутіна, де з двору угнали автомобіль ВАЗ 2106. А десять днів потому, 15 січня 2015 року, вони зупинили автомобіль ВАЗ 2105, яким керував громадянин Тачков. До цього дня ані цей автомобіль, ані труп водія знайти не вдалось.

Натомість добре відомо, що лейтенант міліції Оніщенко та його підлеглі зробили з пасажиром цього автомобіля Л-вим — його зв’язали скотчем і привезли до амбулаторії станції Кіндрашівська-Нова, де офіційно отаборилась рота «Торнадо». У підвалі амбулаторії міліціонери утримували Л-ва до кінця березня 2015 року, перетворивши його на раба та примушуючи виконувати усіляку господарську роботу. Згодом Л-ва перевезли до міста Привілля, де в підвалі школи №32 по вулиці Донецькій, 122-а, «правоохоронці» обладнали катівню й утримували викрадених людей. Лише 27 травня 2015 року Л-ву вдалося втекти, скориставшись неуважністю свого охоронця — підлеглого Авакова на прізвище Пламадял.

Втім, викрадення автомобілів і документів на автомобілі, викрадення людей з наступним вимаганням викупу за звільнення чи протиправним позбавленням волі стали звичними явища крізь, де з’являлась рота кримінальників. Невдовзі до міліцейської роти приєднались дивні персонажі під прізвиськами Моджахед, Азіат і т. п., які до міліції взагалі відношення не мали, але отримали від командира фальшиві службові посвідчення та цілком реальну зброю.

На фото: відомий у колах білоруських і російських неонацистів персонаж Моджахед, за паспортом — громадянин Білорусі Данило Ляшук, якому Оніщенко видав міліцейське посвідчення на ім’я Аль Такбир Даніял Олександрович.

Упродовж перших двох місяців існування роти патрульної служби «Торнадо» органами внутрішніх справ і прокуратурою було відкрито 15 кримінальних проваджень за фактами вчинення міліціонерами тяжких злочинів. Ще дев’ять кримінальних проваджень відносно міліціонерів з роти «Торнадо» за цей час було відкрито прокуратурою Луганської області у зв’язку з пограбуваннями торнадівцями помешкань громадян — міліціонери відкрито проникали в приватні будинки та виносили звідтіля все цінне прямо на очах заляканих мешканців.

На фото: службове посвідчення Моджахеда, який отримав його попри те, що не є громадянином України й не приймався до лав міліції.

Звісно, у протиправній діяльності брали участь не всі міліціонери — більша частина тих, хто був направлений до «Торнадо» для проходження служби, з жахом спостерігали, що коїться в роті, але нічого вдіяти не могли, оскільки на постійні скарги про безчинства міліціонерів керівництво МВС України та Департамент внутрішньої безпеки не реагували, а прокуратура Луганської області, яка мала б негайно вдягнути наручники на банду, що тероризувала мешканців, займалась лише реєстрацією злочинів.

Урешті-решт, з огляду на повну неспроможність територіальних прокурорів припинити злочинну діяльність роти патрульної служби «Торнадо» ГУ МВС України в Луганській області, рішенням Генеральної прокуратури України в березні 2015 року підслідність було змінено, а матеріали передано в Головну військову прокуратуру. Невдовзі до вже відкритих 24 кримінальних проваджень додались нові епізоди, пов’язані з викраденням, катуванням і ґвалтуванням громадян, для захисту яких, власне, і була утворена міліцейська рота патрульної служби «Торнадо».

Наприклад, виявилось, що в січні місяці міліціонери схопили громадянина Андрія Б-го й утримували його в підвалі Лисичанської школи №32, вимагаючи з матері жертви 40 тис. грн за його звільнення. Одночасно в тому ж підвалі міліціонери утримували громадянку Н. Ц., яку ґвалтували групою впродовж багатьох днів. Але найбільше слідчих Головної військової прокуратури вразили фотографії, виявлені в телефонах міліціонерів, зі сценами сексуального насильства та дитячої порнографії.

Як виявилось, ватажок міліцейської банди та його найближчі соратники у шкільному підвалі регулярно ґвалтували чоловіків, яких міліціонери викрадали та незаконно утримували, а також влаштовували сексуальні оргії, у тому числі у присутності малолітніх.

Припинити цей жах вдалося лише після того, як 17 червня 2015 року у Сєвєродонецьку, Дніпропетровську, Львові та Києві слідчі Головної військової прокуратури затримали вісьмох міліціонерів, зокрема лейтенанта Оніщенка. Авакову не залишалось нічого іншого, як наступного дня видати наказ про розформування роти патрульної служби «Торнадо». Втім, торнадівці, які окопались на території школи в м. Привілля, намагались чинити збройних опір, але урешті-решт були змушені підкоритись вимогам військової прокуратури.

Далі буде

Цілком закономірним виглядає порівняння того, що коїлось у міліції за часи режиму Януковича, з тим, що діється зараз, при новій чесній та непідкупній владі. Всі пам’ятають, як 30 червня 2013 року вибухнули акції протесту в райцентрі Врадіївка Миколаївської області, спричинені тим, що двоє міліціонерів зґвалтували місцеву жительку. Райвідділ був взятий штурмом, але за це попередня влада не тільки не покарала паліїв міліцейської установи, але й звільнила з займаних посад прокурора Врадіївського району, начальника Врадіївського райвідділу міліції та начальника УМВС у Миколаївській області. Що ж стосується міністра внутрішніх справ Захарченка, то він лише дивом не позбувся крісла за злочин, скоєний підлеглими.

А тепер погляньмо на сьогодення. Впродовж тривалого часу рота патрульної служби міліції вчиняла тяжкі й особливо тяжкі злочини, викрадала, грабувала, вбивала та ґвалтувала громадян, міліціонери розбещували малолітніх і влаштовували оргії, облаштували в місці своєї дислокації катівню. Але ніхто з керівництва МВС України не тільки не поніс за це покарання — навіть не вибачився за те, що коїться в міліцейських підрозділах. Більш того, Аваков відмовляється виконати власний наказ про розформування роти «Торнадо», яка собі спокійно існує на кошти українських платників податків, перекинута на базу МВС України під Києвом.

Масовим явищем став прийом на службу до лав міліції людей з кримінальним минулим, які з рук Авакова отримали фальшиві документи. Наприклад, легендарний аферист Костянтин Грішін, якому Аваков не дивлячись на те, що Грішін має середню освіту й жодного дня не служив, присвоїв звання майора на ім’я Семена Семенченка. Попри те, що за цим фактом наразі відкрито кримінальне провадження, справа Генеральною прокуратурою України фактично не розслідується.

Не треба бути провидцем, щоби зрозуміти, що Аваков провокує соціальний вибух, який призведе вже не до спалення райвідділу, як це було у Врадіївці, а до штурму обуреним народом Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади. І ніяка піар-кампанія чи поява на вулицях Києва красивих автомобілів з незатвердженою символікою нової поліції не зможе цьому запобігти. Бо завдяки піару можна на певний час змінити ставлення людей до об’єктивної реальності, але неможливо поміняти саму цю реальність.