«Досягнення» нової влади, немислимі навіть за попереднього режиму

За останні півроку «Ракурс» оприлюднив кілька журналістських розслідувань, де оповідалось про витівки нової чесної та непідкупної влади, які були немислимі навіть за часи попереднього режиму. З огляду на чималий резонанс, спричинений цими публікаціями, залюбки розповідаємо читачам про те, як же ж Генеральна прокуратура України, прем’єр-міністр та народні депутати відреагували на викладені нами факти кричущої корупції, розкрадання коштів державного бюджету, підробки документів, фінансування терористів та інших подвигів славного українського чиновництва.

Льотчики-нальотчики

Факти, викладені в статті «Міністерство молоді та спорту України і фінансування тероризму»,в іншій країні, можливо, навіть спричинили б урядову кризу. Принаймні, якби в Україні панували європейські порядки, то після такої публікації нинішній міністр молоді та спорту Ігор Жданов позбувся би посади, а його попередник Дмитро Булатов опинився б у наручниках.

У статті йшлося про те, що Мінмолодьспорт у 2014 році надало матеріальну допомогу в розмірі понад 1 млн грн скандально відомій псевдо-громадській організації «Товариство сприяння обороні України» (ТСОУ). Цю організацію очолює людина з найближчого оточення Януковича — колишній начальник Донецького вищого військово-політичного училища Віктор Миколайович Тімченко. Втім, не меншої слави зажив і син Віктора Миколайовича, Максим Вікторович Тімченко — генеральний директор компанії ДТЕК, що керує всіма енергетичними активами Ріната Ахметова й забезпечує електроенергією терористичні угруповання на Сході України.

Очолювана Тімченком-старшим псевдо-громадська організація уславилась, насамперед, тим, що примудрилась захопити та незаконно продати державну власність — колосальну кількість об’єктів і техніки, які дістались Україні у спадок від колишнього Радянського Союзу й використовувались для підготовки допризовників і розвитку військово-прикладних видів спорту. Та це не завадило Мінмолодьспорту ще й систематично переказувати цій організації бюджетні кошти. Але найбільше здивування викликали два платежі на окуповані території, зроблені в липні 2014 року на адресу Луганського та Донецького авіаспортклубів ТСОУ.

Справа не тільки в тому, що це — суто приватні підприємства, які не мають відношення до розвитку спорту, тому відсутні будь-які підстави фінансувати їх за рахунок державного бюджету. Ці заклади оголосили себе осередками «народних республік» і взяли участь у «створенні повітряного флоту» терористів. Звісно, цей «повітряний флот» становив собою лише кілька нашвидкуруч пофарбованих старих учбових літаків, які їздили по рульожних доріжках під захоплені вигуки журналістів московських телеканалів. Але навіть за таку невигадливу роботу слід було розплатитись з робітниками — на це й пішли гроші українських платників податків.

Факти, викладені в публікації, були ретельно перевірені в Генеральній прокуратурі України, яка підтвердила, що дійсно, у липні 2014 року Мінмолодьспорт переказало на окуповані території бюджетні кошти, але підстав для прокурорського реагування не вбачається, оскільки «факти використання авіації ЛНР та ДНР проти української армії не підтверджуються». Ось дослівна цитата:

«Виплачено фактично до липня 2014 року — Донецький АСК ТСОУ — 106,4 тис. грн з запланованих 186,3 тис. грн, Луганський АСК ТСОУ — 107,8 тис. грн з запланованих 188,1 тис. грн… Дані про фінансування авіації ЛНР, ДНР на даний час жодним чином не підтверджуються (крім статті Бойка В. М. у інтернет-виданні з фото згорілого літака), оскільки на даний час відсутні дані про використання авіації ЛНР, ДНР та про направлення отриманих ТСОУ коштів не на зарплатню, а на відновлення літаків (за повідомленнями прес-центру АТО, терористи використовують більш сучасні технології — безпілотні апарати). Відповідно до інформації прокуратур Донецької та Луганської областей, УСБУ в Донецькій та Луганській областях, факти використання авіації ЛНР та ДНР проти української армії не підтверджуються».

Легендарний комбат

Ще більше запитань викликає поблажливість Генеральної прокуратури України до найвідомішого українського афериста, який зараз використовує документи на ім’я майора Національної гвардії у запасі Семена Семенченка.

Насправді шахрая до недавнього часу звали Костянтин Грішін, і він до того, як отримати посвідчення офіцера, ані дня не служив у лавах Збройних сил. Військовий талант з’явився у Грішіна випадково — коли в квітні 2014 року він зрозумів, що на тлі збройної агресії Росії проти України можна непогано підзаробити, якщо оголосити через Facebookзбір коштів на захист Батьківщини.

Про те, як цей раніше судимий пройдисвіт став командиром батальйону,розповідалось у статті, що в двох частинах була опублікована «Ракурсом»:

Семен Семенченко: від звичайного шахрая до живої легенди. Частина 1

Семен Семенченко: від звичайного шахрая до живої легенди. Частина 2

Зокрема, у серпні 2014 року Грішін вирішив за допомогою свого покровителя — міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова — стати народним депутатом України. Але на заваді стала біографія майбутнього комбата — колишня судимість, 8 місяців, проведених у слідчому ізоляторі, та відсутність будь-яких героїчних здобутків (якщо такими не вважати численні афери та переховування від кредиторів).

Тоді Аваков розпорядився прийняти Грішіна до лав Нацгвардії й записати людину з середньою освітою «капітан-лейтенантом Військово-морських сил України у відставці» Семеном Ігоровичем Семенченком. Після цього псевдо-офіцер був моментально переатестований на сухопутного капітана й отримав службове посвідчення. Це трапилось 11 серпня 2014 року, а наступного дня шахрай з’явився з цим посвідченням у відділ Державної міграційної служби у Вишгородському районі Київської області (за місцем розташування військової частини 3027) і виправив собі паспорт на нове прізвище. Через тиждень після цього Аваков вніс подання президенту про нагородження афериста Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Урешті-решт, після багатьох публікацій з розповіддю про витівки Грішіна-Семенченка керівники Нацгвардії, розуміючи, в яку халепу втягнув їх Аваков, звернулись до Генпрокуратури з приводу самозванця.

17 квітня 2015 року слідчим відділом Управління з розслідування корупційних злочинів, скоєних службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, Генеральної прокуратурою України було розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №42015000000000725 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України («використання завідомо підробленого документа»). Йдеться про посвідчення офіцера, яким користувався Грішін-Семенченко. Але ж не він його виготовляв і не він ставив печатку — це було зроблено за вказівкою «з гори». Одначе ніяких слідчих дій по цій справі не проводиться, а міністр Аваков навіть жодного разу не був допитаний.

Нова кадрова політика

У статті «На посаду — з чистою совістю: кадри повирішують усе» йшлося про таку практику: призначення на посади в органах державної влади осіб, що раніше були засуджені за скоєння злочинів, або таких, що зараз перебувають на лаві підсудних. Наводились і приклади.

Зокрема, посаду голови Березанської райдержадміністрації Миколаївської області обіймає такий собі Володимир Михайлович Трибуха, який у 2004 році був засуджений вироком того ж таки Березанського районного суду. Інкримінований йому злочин був не тяжким — невиплата зарплатні співробітникам очолюваного ним господарства, яке Трибуха розтягнув по гвинтиках. Та й судимість давно погашена. Тим не менш, після двічі несудимого президента доцільність перебування подібних громадян на державній службі викликає, щонайменше, здивування.

Чималий резонанс спричинила публікація обвинувального висновку щодо Михайла Пухтаєвича, призначеного 19 березня 2015 року першим заступником голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Виявляється, мешканець Житомира Пухтаєвич відомий на батьківщині під прізвиськом Міша-лампочка і вже шість років перебуває в статусі підсудного. Михайла Георгійовича судять у Корольовському районному суді Житомира за шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах у складі організованої злочинної групи. Що не завадило Пухтаєвичу потрапити на державну службу та отримати допуск до державної таємниці. Тепер він змушений постійно залишати робоче місце в Луганській області та їздити на судові засідання на історичну батьківщину.

Більш того, зараз відносно першого заступника голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації відкрито ще одне кримінальне провадження.

Справа в тім, що після одного із судових засідань у Житомирі Міша-лампочка настільки звикся з роллю підсудного, що кинувся на журналістку 112-го каналу Олену Галагузу та вибив з її рук телефон, на камеру якого вона знімала Пухтаєвича в приміщенні суду. Тепер от Михайлу Георгійовичу інкримінується ще й перешкоджання законній діяльності журналіста.

Як виявилось, на непересічну постать такого державного службовця звернули увагу одразу декілька народних депутатів. Зокрема, Ігор Луценко, посилаючись на публікацію в «Ракурсі», направив депутатський запит на ім’я прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, проголошений з трибуни Верховної Ради України, з проханням «призначити перевірку обставин призначення головою Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області раніше засудженого Трибухи В. М. та першим заступником голови Луганської обласної цивільно-військової адміністрації підсудного Пухтаєвича М. Г. й вжити заходів для звільнення з посад без права працевлаштування на державну службу не тільки вказаних осіб, але й всіх без винятку посадовців, які сприяли призначенню Трибухи В. М. та Пухтаєвича М. Г.»

Відповідь не забарилась. Як повідомив Арсеній Петрович, «Луганська обласна військово-цивільна адміністрація та Миколаївська облдержадміністрація за результатами розгляду порушених питань проінформували Кабінет міністрів про доцільність перебування Пухтаєвича М. Г. і Трибухи В. М. на відповідних посадах».

А, між іншим, на Майдані пан Яценюк колись запевняв: «Я з ганьбою жити не буду». Виявляється, Арсеній Петрович не тільки прекрасно уживається з ганьбою, але й усім іншим того ж бажає.