На посаду — з чистою совістю: кадри повирішують все

Вкрай напружена ситуація склалася в Адміністрації президента України через катастрофічний кадровий голод. Цілі райони й навіть області, не кажучи вже про Генеральну прокуратуру, ледь не залишились без керівної та спрямовуючої сили — очільників, здатних втілювати в життя оголошені президентом реформи. Щоправда, у чому ці реформи полягають, доки нікому не відомо. Але це питання другорядне. Головне — набрати побільше чиновників на роботу. Бо інакше які ж реформи?

«Скажу відверто, — заявив Петро Олексійович на відкритті Нацради реформ (виявляється, в Україні є не тільки Міністерство культури, але ще й така Рада), — у нас зараз відчувається колосальний дефіцит професійних, патріотичних і кваліфікованих кадрів. І я впевнений, що ми мусимо, на жаль, покривати цей дефіцит за рахунок так званого критичного імпорту, в тому числі й з-за кордону».

Але грузинські товариші, яких масово почала закупляти Адміністрація президента, швидко скінчились. І це недивно — Грузія країна невелика, там дорослого населення, мабуть, менше, ніж в Україні чиновників. Останнім часом стали навіть поширюватись чутки, нібито у великих містах Грузії чоловіки бояться виходити на вулиці, щоби їх не впіймали й не відправили в Україну працювати міністром або принаймні заступником генерального прокурора. Тож довелось підлеглим Порошенка облишити сподівання на «критичний імпорт» і шукати внутрішні резерви.

Лабораторія передового досвіду

Справжньою лабораторією передового досвіду стала Миколаївська область, де тамтешній голова облдержадміністрації Вадим Меріков у порядку експерименту добирає державних службовців з числа раніше судимих громадян.

Ось, наприклад, голова райдержадміністрації найбільш «жирного» Березанського району Миколаївської області, розташованого на чорноморському узбережжі, — Трибуха Володимир Михайлович. За рекомендацією Мерікова (на той момент — народного депутата від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина») Володимир Трибуха як керівник районної організації «Батьківщини» указом в. о. президента України Олександра Турчинова (за сумісництвом — заступника голови фракції ВО «Батьківщина» у Верховній Раді) у квітні 2014 року був призначений очільником Березанської райдержадміністрації. Це мудре кадрове рішення дозволило Мерікову, коли він став головою Миколаївської ОДА, зекономити безліч валюти, яку доводиться «в конвертах» платити іноземним, так би мовити, фахівцям.

Як виявилось, голова Березанської РДА аж ніяк не поступиться своїми здібностями грузинським вояжерам. Навіть більш того. Якщо іноземні реформатори, які трудяться в Адміністрації президента, лише перебувають у міжнародному розшуку, то Володимир Михайлович вже пройшов свої тюремні університети й пересів у крісло керівника районної організації «Батьківщини» прямо з лави підсудних.

Річ у тім, що Володимир Михайлович у минулому був головним інженером колгоспу «Перемога» Березанського району. Коли колгосп перетворили на ПСП «Перемога», цілком природно, що Трибуха його очолив. Наслідки не забарились, а по району досі ходять легенди про підприємливого керівника, який розтягнув і розпродав колишнє заможне господарство по цвяхах. Але до кримінальної відповідальності Трибуха був притягнутий не за це, а за елементарну невиплату зарплатні співробітникам впродовж трьох років.

Вироком Березанського районного суду від 29 листопада 2004 року у справі №1-143 Трибуха Володимир Михайлович, 23 березня 1952 року народження, директор ПСП «Перемога», був засуджений за ч. 1 ст. 175 КК України з призначенням покарання у виді виправних робіт строком на один рік. Ось перша сторінка вироку.

8 липня 2005 року постановою все того ж суду Трибуха був звільнений від подальшого відбуття покарання на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року як особа, що відбула половину терміну покарання. Після чого Трибуха отримав нову посаду — він очолив районний осередок «Батьківщини». Публікуємо копію постанови, яка вивела Володимира Михайловича на шлях партійного будівництва.

Ну і як такого досвідченого кадра можна було залишити за бортом нового післяреволюційного життя?

Звісно, судимість Трибухи давно погашена й формальних підстав заборонити йому працювати хоч керівником райдержадміністрації, хоч президентом України, немає. Тим не менш, в гарячих головах інколи проскакують думки: навіщо запрошувати на державну службу людей, які побували на лаві підсудних і були судом визнані злочинцями? Невже історія з двічі несудимим Януковичем нікого нічому не навчила? Хочемо заспокоїти критиків: погано, коли раніше судимих на державну службу приймає злочинна влада, а коли чесна й непідкупна — це називається революційна кадрова політика.

Після того, як внаслідок перемоги Порошенка на президентських виборах країна стала «жити по-новому», Меріков миттєво порвав зв’язки з «Батьківщиною» й весь свій досвід махрового управлінця присвятив втіленню президентських обіцянок на посаді голови Миколаївської ОДА. Експеримент по залученню на державну службу раніше судимих осіб виявився настільки вдалим, що Меріков став усіляко розповсюджувати передовий досвід та добирати кадри для інших регіонів України. Благо, був виявлений цілий розплідник майбутніх чиновників на території Житомирської області.

«Лампочка» Москаля

Як виявилось, розведенням нової формації державних службовців у Житомирі займається найкращий товариш Мерікова, його друг дитинства Геннадій Зубко. Нині Геннадій Григорович є віце-прем’єром, а донедавна працював на посаді першого заступника глави Адміністрації президента, незаконно суміщаючи державну службу з мандатом народного депутата України від славного міста Житомира.

У Адміністрації Порошенка Зубко відповідав, зокрема, за добір кандидатів у народні депутати від Блоку імені Петра Олексійовича на минулих парламентських виборах. Добирав їх Геннадій Григорович, слід сказати, прискіпливо — найкращих з кращих, усвідомлюючи всю глибину своєї відповідальності перед Богом, президентом та історією. Наприклад, від Житомирської області по виборчому округу №66 Геннадій Зубко висунув свого помічника, такого собі Пухтаєвича Михайла Георгійовича, більш відомого в кримінальних колах під прізвиськом Міша-лампочка.

Проте у виборчі бюлетені прізвище Пухтаєвича не потрапило — через домовленості з майбутніми партнерами по парламентській коаліції Блок імені Петра Олексійовича зняв з балотування кількох своїх кандидатів, у тому числі й по 66-му округу. Тоді Зубко пообіцяв Міші-лампочці зарахувати його в президентський кадровий резерв. А як став віце-прем’єром, так навіть запропонував Міші посаду заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в якості компенсації за не здійснене з незалежних від Міші причин депутатство.

Щоправда, зразу оформити Мішу заступником міністра Зубко не наважився — були певні делікатні обставини. Натомість попрохав друга дитинства Мерікова влаштувати Мішу-лампочку на державну службу, щоби той спочатку отримав допуск до державної таємниці, а вже потім перейшов на роботу в Кабмін.

Відповідальної роботи в Миколаївській області Пухтаєвичу не знайшлось — всі вакантні посади вже були зайняті раніше судимими особами, й тому миколаївський губернатор порекомендував Мішу своєму парламентському побратиму, голові Луганської облдержадміністрації Геннадію Москалю. Геннадій Геннадійович певний час впирався і казав, що таких, як Міша-лампочка, в Луганській області половина населення. Але урешті-решт спочатку призначив Пухтаєвича своїм радником, а 19 березня 2015 року видав наказ про призначення першим заступником голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації.

Нюанс, через який Москаль ледь не відмовив Мерікову, полягав у тому, що Міша-лампочка — це відомий у Житомирі шахрай, якого зараз судять в Корольовському районному суді міста Житомира по обвинуваченню в шахрайстві в особливо великих розмірах та підробці документів у складі організованої злочинної групи. Власне, кримінальна справа була направлена прокуратурою до суду ще в 2009 році, але досі вироку по ній не має, а судове слідство усіляко затягується через високих покровителів банди.

Річ у тім, що Міша-лампочка — це зять Михайла Жайворона, прес-секретаря й довіреної особи колишнього житомирського губернатора-регіонала Сергія Рижука. Тільки не смійтеся: у жовтні 2009 року, коли Лампочка опинився на лаві підсудних, Жайворон навіть написав і власним коштом видав книжку про свого зятя з розповіддю про його неймовірні чесноти та щире серце.

Після Майдану Мішу взяв під свою опіку колишній конкурент Рижука на виборах Геннадій Зубко. Тим не менш, попри високе заступництво, кримінальну справу досі закрити не вдалось, а Пухтаєвич перебуває в статусі підсудного.

Наступне засідання по кримінальній справі по обвинуваченню Пухтаєвича Михайла Георгійовича та інших за ст. 190 ч. 4, 358 ч. 2 КК України в Корольовському районному суді міста Житомира призначено на 11.00 16 квітня 2015 року (суддя О. Покатілов), і всі бажаючі можуть прийти та подивитись на першого заступника луганського губернатора, якому наразі «пробивають» доступ до державної таємниці.

В обвинувальному висновку по кримінальній справі №08/080163 яскраво описуються подвиги цілого квартету аферистів. Ватажком угруповання був такий собі Павло Сокур, який пропонував довірливим житомирянам кредити під цілком притомні проценти. А в якості забезпечення кредитів псевдо-лихвар прохав у заставу автомобілі. Видавши жертві гроші (зазвичай близько 1–3 тис. дол.) і отримавши ключі та технічний паспорт на автомобіль, Сокур далі передавав машину Міші-лампочці для продажу. Нинішній перший заступник луганського губернатора за сприяння нотаріуса Малинівського районного нотаріального округу Маслюка виготовляв підроблену довіреність, машину продавав, а гроші банда ділила — там було ще два співучасники на прізвища Базилюк і Мартиновський.

Правда, на державну службу поки влаштований один лише Пухтаєвич. Що ж стосується ватажка угруповання, Павла Сокура, на показах якого тримається обвинувачення, то після того, як Меріков на прохання Зубка представив Мішу-лампочку Москалю, з підсудним Сокуром трапилось нещастя — його вбили за нез’ясованих обставин у січні 2015 року. Більш того, наприкінці березня підсудний Пухтаєвич, вже після призначення на посаду першого заступника луганського губернатора, прийшов у Корольовський районний суд Житомира й почав вимагати, щоби кримінальну справу (а вона слухається за старим КПК України) суддя направив у міліцію на додаткове слідство через смерть Сокура. При цьому злі язики стверджують, що Міша-лампочка начебто запевняв жерців Феміди, що Зубко домовився з Аваковим про те, що в міліції справу закриють.

Причина такої поваги Зубка до підсудного Пухтаєвича секрету не становить. Під опікою Зубка Пухтаєвич нині зайнявся нелегальним видобутком піску, який продає Автодору. Схема проста й невигадлива: Міша-лампочка винаймає транспорт та землерийну техніку, копає в житомирських лісах кар’єри, збуває пісок Автодору, а Зубко забезпечує, щоби Автодор вчасно розраховувався з активістом Блоку Петра Порошенка. На цьому знімку — один з нелегальних кар’єрів Пухтаєвича та Зубка.

До речі, «пісочні» заробітки нинішнього першого заступника Москаля викрили народні депутати України Дмитро Лінько та Ігор Мосійчук, але зрозуміло, що віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко та його довірена особа Міша-лампочка — недоторканні, й красти можуть скільки захочуть.

Втім, призначення підсудного Пухтаєвича, обвинуваченого в шахрайстві, першим заступником голови ОДА з допуском до державної таємниці — це ще не найяскравіший приклад «життя по-новому». Принаймні, Міша-лампочка є людиною підприємливою і, судячи з усього, непоганим організатором. А от коли Зубко, працюючи першим заступником глави Адміністрації президента Порошенка, призначив начальником департаменту місцевого самоврядування та децентралізації АП свою 26-річну секретарку Катю Кодоненко, всіма здобутками якої є струнка фігура та вміння варити каву, — це було справді дно.