У краю неляканих прокурорів

Обіцяне заступником генпрокурора Давидом Сакварелідзе «повне перезавантаження» органів прокуратури виявилось перетасуванням усе тієї ж прокурорської колоди. 80% кандидатів на адміністративні посади в органах прокуратури — це нинішні прокурорські працівники, зокрема ті, чиї прізвища раніше не раз згадувались у ЗМІ як приклад державного беззаконня.

Особливо цікава склалася ситуація з формуванням місцевих прокуратур у частково окупованій Донецькій області, де прокурори мають стояти на сторожі національної безпеки та державної незалежності.

Про який конкурс може йтися, наприклад, із призначенням керівників Донецької місцевої прокуратури №4 чи Макіївської місцевої прокуратури №2, якщо кандидатами там значиться по одній особі, з якої на конкурсних засадах треба вибрати керівника та хоча б його заступника.

А там, де до участі в конкурсі зголосилася достатня кількість претендентів, у списках здобувачів прокурорських посад зустрічаються прізвища, якими ще не так давно українські правозахисники лякали громадян та міжнародну спільноту.

Почнімо зі славного міста Слов’янська, де наприкінці рейтингового списку кандидатів на керівні посади Слов’янської місцевої прокуратури Донецької області під №21 без жодних шансів притулився Владислав Олександрович Ольмезов, який за результатами тестування на загальні здібності набрав 5 балів зі 100, а його знання законодавчої бази було оцінено в 52 бали зі 100.

Як видно, яблучко не далеко відкотилося від яблуньки: батько Владислава Олександровича, Олександр Дмитрович Ольмезов, із 1999 по 2004 рік очолював прокуратуру м. Донецька, але після того, як у листопаді 2003 року генеральним прокурором України став земляк Ольмезова-старшого Геннадій Васильєв, батько нинішнього конкурсанта залишив органи прокуратури й очолив територіальне управління судової адміністрації. У 2005 році, з перемогою Помаранчевої революції, Олександр Дмитрович знову ненадовго всівся в крісло прокурора Донецька.

Після призначення на посаду генпрокурора Віктора Пшонки Фортуна повернулась до родини Ольмезових передом. Олександр Дмитрович обійняв посаду старшого помічника генпрокурора з особливих доручень, а його сина за батьківські заслуги Пшонка в червні 2013 року пожалував посадою прокурора Ленінського району м. Донецька.

Щоб звільнити кабінет районного прокурора для Ольмезова-молодшого, Пшонці довелось попереднього прокурора Ленінського району Анатолія Марахіна перевести на рівнозначну посаду в Кіровську районну прокуратуру м. Донецька. Нині Анатолій Юрійович також бореться за місце під сонцем у сподіванні очолити все ту ж саму Слов’янську місцеву прокуратуру. Набрав він балів трохи більше, ніж Ольмезов, але посів лише 15-те місце. При цьому за результатами тестування на загальні здібності набрав лише 25 балів.

Такий низький рівень знань Анатолія Марахіна, напевно, пояснюється тим, що з кінця 90-х років він жодного разу не зазирав до тих клятих кодексів — не мав у тому потреби, оскільки очолював районні прокуратури Донецька, обійшовши майже всі з них по черзі. А головним у роботі будь-якого прокурора району шахтарської столиці у ті часи було обслуговування інтересів Пшонки та його ненажерливої родини, а зовсім не нагляд за дотриманням якихось там законів.

Анатолій Юрійович настільки ревно ті інтереси обслуговував, що 2 квітня 2001 року, будучи прокурором Київського району Донецька, опинився на лікарняному ліжку через професійне захворювання — безногий інвалід радянської армії, не витримавши прокурорських знущань, зайшов у кабінет до Марахіна і всадив йому в живіт порцію дробу з мисливської рушниці. Втім, жодних висновків з тієї історії Анатолій Юрійович так і не зробив.

Зараз, щоправда, часи трохи змінилися, але Марахін сподівається, що його вміння знадобляться новій владі. Напевно, на те ж сподівається й Андрій Олександрович Лапко, який посів 12-те місце в рейтингу здобувачів керівної посади в Костянтинівській місцевій прокуратурі. Попри те, що Лапко ось вже 15 років тиняється по районних прокуратурах Донецької області, йому вдалося набрати лише 20 балів за результатами тестування на загальні здібності. Тож даремно класик стверджував, що «Донбасс порожняк не гонит» — жене та ще й як!

Також 12-те місце за підсумками двох турів тестування у списку кандидатів на адміністративні посади в Краматорській місцевій прокуратурі Донецької області посів ще один представник відомої прокурорської фамілії — Андрій Геннадійович Коршиков, чиї загальні розумові здібності були оцінені лишень у 13,3 балу.

Коршикови — це відома прокурорська династія з оточення Пшонки. Сам Віктор Павлович перші 16 років своєї кар’єри пропрацював у Краматорську, де тривалий час був прокурором міста. Краматорськ є його вотчиною, у міській прокуратурі завжди працювали його довірені люди, зокрема, заступником краматорського прокурора був Пшонка-молодший, Артем. А прокурором на той час був Валерій Коршиков (за добу Януковича — перший заступник прокурора Донецької області). У прокуратурі Києва працював син Валерія Коршикова Максим.

Андрій Геннадійович Коршиков, який зараз хоче очолити прокуратуру Краматорська, — з цього сімейного клану, й за часи Януковича був першим заступником прокурора Краматорська. Напевно, прокурорська робота йому подобається, але на заваді може стати проявлений під час тестування рівень інтелектуального розвитку.

Значно кращі шанси в претендентки на керівну посаду в Маріупольській місцевій прокуратурі №1 Донецької області Олени Віталіївни Мурзи, яка зараз обіймає 7-му сходинку в рейтингу претендентів. Олена Віталіївна — донька скандально відомого двічі екс-прокурора Донецької області Віталія Мурзи, який належить до клану Геннадія Васильєва та Рената Кузьміна. Про подвиги Віталія Вікторовича на прокурорських теренах можна розповідати довго й натхненно, сподіваємось, що Олена Віталіївна не гірше нас обізнана про витівки батька й не допустить нічого подібного у своїй діяльності.

Але справжня родзинка заховалася під №10 у списку кандидатів на адміністративні посади в Артемівській місцевій прокуратурі Донецької області. Це — Ігор Вікторович Лайло з команди Рената Кузьміна. Слава про Ігоря Вікторовича біжить попереду нього, і це не дивно — він один із небагатьох прокурорів-фальсифікаторів, за злочинну діяльність якого довелось розплачуватися українським платникам податків.

Восени 2003 року Ігор Лайло, на той час — прокурор відділу прокуратури Донецької області, отримав почесне завдання від заступника прокурора Донецької області Рената Кузьміна фальсифікувати кримінальну справу та відправити за ґрати пенсіонера МВС, підполковника міліції у відставці Михайла Халаджі з Донецька, вся вина якого полягала в тому, що він дав інтерв’ю газеті «Грані-плюс» (редактором і власником якої був, до речі, Юрій Луценко) із розповіддю про кримінальний бізнес донецьких прокурорів.

Історія була справді непересічною: у середині 90-х років зусиллями прокуратури Донецької області для тодішнього обласного прокурора Геннадія Васильєва, відомого своєю злодійкуватістю та набожністю, була споруджена фамільна церква Покрова Пресвятої Богородиці. Куратором будівництва був помічник Васильєва Рафаель Кузьмін (двоюрідний брат Рената Кузьміна), який згодом зробив кар’єру аж до посади першого заступника голови Антимонопольного комітету України.

Річ у тім, що біля храму залишалася невикористаною велика ділянка землі. Прокурорське нутро далося взнаки, й упритул до церковних стін було вирішено побудувати ринок. А для будівництва та експлуатації ринку підлеглі Васильєва відкрили Товариство з обмеженою відповідальністю «Свята Діва Марія», записане на довірених осіб. Та прокурори б не були прокурорами, якби будували ринок на власні кошти — Кузьмін і Ко зібрали з довірливих донеччан 600 тис. дол., а потім інвесторів «кинули на бабки».

Після виходу публікації про цю вікопомну подію озвірілий Ренат Кузьмін і доручив Лайлу фальсифікувати кримінальну справу проти відставного міліціонера, що оприлюднив подробиці афери. Михайло Халаджі був затриманий та відправлений в ізолятор тимчасового тримання, а Лайло разом з іще одним фаворитом Кузьміна, Ігорем Проценком (у майбутньому — прокурор Одеської та Житомирської областей, заступник прокурора Київської області) обвинуватили невинувату людину в скоєнні особливо тяжкого злочину — крадіжці якихось автозаправних блоків. При цьому Лайлу навіть довелось підробляти підпис фіктивних потерпілих.

Попри те, що прокуратура вимагала засудити викривача прокурорських злочинів до восьми років позбавлення волі, Михайло Халаджі був судом не тільки повністю виправданий, але й отримав запрошення продовжити службу в міліції після Помаранчевої революції. Тепер Михайло Олександрович, після повторного виходу на пенсію, — вже полковник у відставці. А за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, вчинене Лайлом і Проценком, за рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 лютого 2007 року у справі №22-1608/2007 за рахунок державного бюджету йому була виплачена компенсація в розмірі 55 тис. грн.

Зрозуміло, що Лайло не тільки не був покараний за цей кричущий злочин, але й сподівається очолити Артемівську місцеву прокуратуру.

Як повідомляв «Ракурc», за ініціативою членів Консультативної ради при Генеральній прокуратурі (ГПУ), розпочато громадську перевірку кандидатів на посади в органах прокуратури, які пройшли відкритий конкурс.

Більш детальну інформацію можна дізнатися на сторінці громадської перевірки у соціальній мережі Facebook.

Інформацію щодо одіозних претендентів на прокурорські посади можна відправляти на електронну пошту -->[email protected]-->.