Знищення української армії: хто відповість за багаторічний розпродаж літаків і ракетної зброї (ФОТО, ВІДЕО)

Багаторічне розкрадання військової техніки і відверте нищення української армії, починаючи з часів здобуття країною незалежності, нарешті зацікавили представників правоохоронних органів. Зокрема, про амбітні плани — початок перевірки діяльності всіх колишніх керівників Міністерства оборони і Генштабу Збройних сил України — сьогодні заявив генпрокурор Юрій Луценко.

Під час засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради щодо розкрадань у ЗСУ та підриву обороноздатності України з часів набуття незалежності керівник Генпрокуратури нагадав, що в 1991 році Україна мала значний військовий потенціал і третій за величиною ядерний арсенал у світі, але втратила їх через цілеспрямоване й умисне роззброювання армії.

За його словами, наразі слідство планує отримати документи, на підставі яких українське військове майно вносилося до списків «надлишкової техніки» за підписом міністрів оборони. Ці переліки складали з метою скорочення кількості військових частин і розпродажу озброєнь.

Наприклад, у липні 2005 року, за поданням глави Міноборони, уряд схвалив перелік армійського майна, що підлягає відчуженню, який розтягнувся «на цілий том сторінок із двох боків». У ньому опинилися:

• радіоприймачі типу Р382 і Р355;
• парашутні системи;
• танки Т-72, Т-72А, Т-72АК, Т-72Б1;
• самохідні 122-мм гаубиці 2С-1 та Д-30;
• самохідні 152-мм гаубиці 2С-3 та 2С-3М;
• 152-міліметрові гармати 2А-6 та Д-20;
• 203-міліметрові гармати «Піон»;
• 85-міліметрові гармати Д-44;
• реактивні системи «Ураган», «Град» і «Град-1».

Глава Генпрокуратури назвав і деякі суми у контрактах, за якими реалізували цю техніку. Зокрема, танк Т-62 продавався за 67,4 тис. грн, коли його середня вартість на міжнародному ринку становила 937,3 тис. грн. Ціна БМП-1 складала 67,3 тис. грн (міжнародна ціна бронетехніки — близько 2,4 млн грн). А середній бойовий літак в Україні продавався за 1,5 млн грн у той час, як у світі його вартість становила 140 млн грн.

«В 1991 році Україна мала на своїй території 1380 бойових літаків. Загальна потреба ЗСУ на сьогодні складає 460 літаків. Це знищення бойового потенціалу Військово-повітряних сил, яке розпочалося в 2005 році, а було доведено до ганебних 150 літальних апаратів у 2010−2012 роках», — додав Луценко.

Після отримання експертних висновків стосовно документів про «надлишковість» військової техніки в українській армії та аудиту отриманих держбюджетом коштів від її продажу діям осіб, відповідальних за відчуження озброєння, буде надано юридичну оцінку.

«Вона може бути від достатньо легкої статті про недбалість, а може вийти і на статтю про державну зраду. Вже двоє екс-міністрів оборони отримали звинувачення саме за цією статтею», — уточнив Луценко.

Він також повідомив, що наразі слідчі спільно з експертами розділили хронологію подій у справі на чотири етапи:

• 1991−1996 роки (часи президентства Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми). У цей період було ухвалено рішення про відмову від засобів тактичної ядерної зброї і створено передумови для поступового зниження боєздатності ЗСУ. Міноборони тоді очолювали Костянтин Морозов, Віталій Радецький, Валерій Шмаров і Олександр Кузьмук. Генштаб очолювали Георгій Живиця, Василь Собков, Анатолій Лопата та Олександр Затинайко.
• 1997−2005 роки (часи президентства Кучми). Цей період характеризується значним зменшенням чисельності військ, зміною структури ЗСУ й управління обороною країни. Міністрами оборони були Кузьмук, Володимир Шкідченко та Євген Марчук. Генштабом керували Затинайко, Шкідченко, Петро Шуляк і Сергій Кириченко.
• 2006−2009 роки (часи президентства Віктора Ющенка). В цей період спостерігалося подальше зниження рівня боєздатності ЗСУ. Посаду міністра оборони обіймали Кузьмук і Анатолій Гриценко. Начальниками Генштабу були Кириченко й Іван Свида.
• 2010−2014 роки (часи президентства Віктора Януковича). На цьому етапі відбулися розформування єдиного оперативного командування української армії та глобальна дезорганізація управління обороною країни на оперативно-стратегічному рівні. Міністрами оборони були Михайло Єжель, Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв (саме він вже отримав підозру в державній зраді на користь Росії). Генштаб очолювали Григорій Педченко та Володимир Замана.

«Таким чином, у нас є кілька блоків (розслідувань), за якими нам треба дати юридичну оцінку. Перше — дії всіх міністрів оборони і керівників Генштабу, які реалізовували політику роззброєння за цінами, які жодним чином не можна назвати достатніми для потреб модернізації ЗСУ», — підсумував Луценко, наголосивши при цьому, що наразі говорити про чиюсь персональну відповідальність Генпрокуратура не готова.