Новини
Ракурс
Василя Стуса не стало 35 років тому — згадаймо живий голос генія

Василя Стуса не стало 35 років тому — згадаймо живий голос генія (ВІДЕО)

4 вер 2020, 12:27

Василя Стуса не стало 35 років тому — талановитий український поет і правозахисник загинув у ніч на 4 вересня 1985 року в карцері колонії села Кучино Пермського краю Росії.

За спогадами іншого дисидента Василя Овсієнка, у 1980−1987 роках через «учреждение ВС-389/36» пройшло 56 в’язнів. ВС-389/36 ще називали «табором смерті», бо восьмеро в’язнів там загинули, зокрема й члени Української гельсінської групи Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко та Василь Стус. Серце поета зупинилося безпосередньо у стінах Кучино, інших — у тюремних лікарнях.

В 1980 році Стуса вдруге запроторили до в’язниці, оскільки напередодні олімпіади Київ очищали від «небезпечних елементів». До цього літературний геній провів п’ять років ув’язнення в Мордовії та три роки заслання на Колимі.

Зауважимо, що під час судового процесу над Стусом у 1980 році проросійський політик Віктор Медведчук виступав його державним адвокатом. Торік журналіст Вахтанг Кіпіані видав книгу про другий суд над Стусом на основі архівних матеріалів колишнього КДБ щодо діяльності Української Гельсінської спілки. Тоді поету як небезпечному рецидивісту дали 10 років ув’язнення та п’ять років заслання. Стус це ув’язнення не пережив і помер у карцері за підозрілих обставин. Нині Медведчук через суд намагається заборонити цю книгу про Стуса.

За спогадами дисидента Овсієнка, поета почали «пресувати» з 1983 року. У лютому того року Стуса запроторили в одиночку на рік. Влітку 1985 року він сидів у маленькій камері № 12. За вісім днів до смерті — 27 серпня 1985 року — Стуса кинули в холодний карцер, де температура не піднімалася вище 15 градусів, ще на 15 діб. Виходячи з камери, Стус сказав, що оголошує голодування «до кінця».

2 вересня в’язні чули, що Стуса водили коридором до начальства. 3 вересня близько 17.00 один з в’язнів чув, як дисидент просив валідолу.

Навпроти карцерів у камері № 7 вдень працював Левко Лук’яненко. Коли не було наглядача, він перегукувався зі Стусом. Але 4 вересня Василь Стус не відгукнувся. Зранку того ж дня Лук’яненко чув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство.

Спочатку тюремники намагалися приховати від в’язнів факт смерті Стуса — наказували передати його ложку (щоб ті подумали, нібито він припинив голодування), замовляли на кухні пайок, казали що Стуса в колонії немає… а потім намагалися запустити версію про його самогубство. В’язні сподівалися, що українця відвезли в лікарню, але згодом стало зрозуміло, що він загинув.

Сім’я Стуса прибула у Кучино 7 вересня, де майор Долматов привіз їх на щойно засипану могилу в селі Борисово, за кілька кілометрів від зони. За кілька років 46-літній майор Долматов ліг поруч зі Стусом. Майор Журавков помер через 10 днів після Стуса, а лейтенант-оперативник Журавков-молодший влітку 1987 року втопився в річці.

Українські дисиденти не виключають, що Стуса могли вбити. Тюремні нари тримаються на шворні, який наглядач з коридору виймає крізь дірку в стіні, щоб опустити нари. Під нарами приковано до підлоги табуретку, на якій в’язень може сидіти. Не виключено, що наглядач міг несподівано вийняти шворня — і нари вдарили Стуса по голові.

Карцер Стуса


За матеріалами Василя Овсієнка, опублікованими на сайті УІНП

Джерело: Ракурс


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.


Загрузка...