Василя Стуса не стало у ніч на 4 вересня — як загинув геній (ФОТО, ВІДЕО)

Василя Стуса не стало 36 років тому — геніальний український поет і правозахисник загинув у ніч на 4 вересня 1985 року в карцері «табору смерті» — колонії суворого режиму села Кучино Пермського краю Росії за загадкових обставин.

У 1980 році радянська влада вдруге ізолювала Стуса з Києва, запроторивши його до в’язниці. Тоді столицю України зачищали від «небезпечних елементів» напередодні олімпіади — у місті мала відбутися частина спортивних заходів. До цього літературний геній провів п’ять років ув’язнення в Мордовії та три роки заслання на Колимі.

За спогадами іншого дисидента Василя Овсієнка, у 1980−1987 роках через «учреждение ВС-389/36» — Кучино — пройшло 56 в’язнів. ВС-389/36 називали «табором смерті», оскільки восьмеро в’язнів там загинули, зокрема й члени Української гельсінської групи Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко та Василь Стус. Серце поета зупинилося безпосередньо у стінах Кучино, інших — у тюремних лікарнях.

Зауважимо, що під час судового процесу над Стусом у 1980 році проросійський політик Віктор Медведчук виступав його державним адвокатом. Тоді поету як небезпечному рецидивісту дали 10 років ув’язнення та п’ять років заслання. Стус це ув’язнення не пережив.

Напередодні ув’язнення Стус вступив до Української гельсінської групи. Ще у 1977 році він із колимського заслання наполягав, щоб його ім’я ставили під документами УГГ, проте дисиденти часто цього не робили, щоб не нашкодити поету.

У Києві я довідався, що людей, близьких до Гельсінкської групи, репресують найбрутальнішим чином. Так, принаймні, судили Овсієнка, Горбаля, Литвина, так перегодом розправилися з Чорноволом і Розумним. Такого Києва я не хотів. Бачачи, що Група фактично лишилася напризволяще, я вступив до неї, бо просто не міг інакше. Коли життя забране — крихт я не потребую… Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною — і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло — за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають — яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас…, — писав Стус у таборовому зошиті.

Дисидент Овсієнко згадував, що поета в колонії почали «пресувати» з 1983 року. У лютому того року Стуса запроторили в «одиночку» на рік. Влітку 1985 року він сидів у маленькій камері № 12. За вісім днів до смерті — 27 серпня 1985 року — Стуса кинули на 15 діб в холодний карцер, де температура не піднімалася вище 15 градусів. Виходячи з камери, Стус сказав, що оголошує голодування «до кінця».

2 вересня в’язні чули, що Стуса водили коридором до начальства. 3 вересня близько 17.00 один з в’язнів чув, як дисидент просив валідолу. Навпроти карцерів у камері № 7 вдень працював Левко Лук’яненко. Коли не було наглядача, він перегукувався зі Стусом. Але 4 вересня Василь Стус не відгукнувся. Зранку того ж дня Лук’яненко чув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство. Спочатку тюремники намагалися приховати від в’язнів факт смерті Стуса — наказували передати його ложку (щоб ті подумали, нібито він припинив голодування), замовляли на кухні пайок, казали що Стуса в колонії немає… а потім намагалися запустити версію про його самогубство. В’язні сподівалися, що українця відвезли в лікарню, але згодом стало зрозуміло, що він загинув.

Сім’я Стуса прибула у Кучино 7 вересня, де майор Долматов привіз їх на щойно засипану могилу в селі Борисово, за кілька кілометрів від зони. За кілька років 46-літній майор Долматов ліг поруч зі Стусом. Майор Журавков помер через 10 днів після Стуса, а лейтенант-оперативник Журавков-молодший влітку 1987 року втопився в річці.

Українські дисиденти не виключають, що Стуса могли вбити. Тюремні нари тримаються на шворні, який наглядач з коридору виймає крізь дірку в стіні, щоб опустити нари. Під нарами приковано до підлоги табуретку, на якій в’язень може сидіти. Не виключено, що наглядач міг несподівано вийняти шворня — і нари вдарили Стуса по голові.

За матеріалами Василя Овсієнка