Люди Шредера — хто допомагав канцлеру зміцнювати зв’язки між Берліном та Москвою

За колишнім канцлером Німеччини Герхардом Шредером закріпилася слава газового лобіста та друга володимира путіна.

Але хто допомагав йому зміцнювати зв’язки між Берліном та Москвою? На це запитання відповідають автори книги The Moscow Connection — журналісти німецького видання FAZ Райнхард Бінгенер та Маркус Венер.

Франк-Вальтер Штайнмаєр, президент Німеччини. Ще бувши міністром закордонних справ, він обрав проросійський курс, при цьому питання прав людини в росії були для нього «скоріше другорядними».

Хайно Візе, колишній почесний консул росії в Ганновері. Він не лише керував виборчими компаніями Шредера, а й був «фактично керуючим московськими зв’язками в SPD». Візе допоміг російському олігарху Олексію Мордашову увійти до TUI Group, яка, своєю чергою, просувала інтереси концерну Salzgitter AG, залученого у будівництві «Північного потоку».

Гюнтер Папенбург, голова будівельної компанії GP Günter Papenburg AG. Раніше він володів акціями компанії Salzgitter AG, яка належала Герхарду Шредеру, який тоді обіймав посаду прем'єр-міністра Нижньої Саксонії, і постачала труби для «Північного потоку — 2». Папенбург супроводжував Шредера у поїздках і «вів великий бізнес зі своєю групою компаній на пострадянському просторі».

Зігмар Габріель, колишній віце-канцлер Німеччини, був довіреною особою Шредера. Їх пов’язувала «схильність забувати межі те, що доречно у пошуках матеріального процвітання». З 2013 року, коли Габріель був призначений міністром економіки ФРН, «залежність від російського газу була авантюрно розширена».

Мануела Швезіг, міністр-президент Мекленбург-Передньої Померанії. Вона була ініціатором створення фонду «Захист клімату та екології», який допомагав АТ «Північний потік 2» обійти санкції ЄС для будівництва газопроводу.

Автори книги The Moscow Connection приходять до висновку, що «німецький бізнес та керівництво SPD заперечували той факт, що путін із самого початку розглядав енергоресурси як засіб геополітичного впливу, фактично як зброю».

Саме Шредер та його оточення несуть «довгострокову відповідальність за те, що Німеччина була сліпою до цієї загрози, яка закінчилася жахливою війною для України».