Шмигаль — Наступ України може розпочатися влітку

Контрнаступ української армії може розпочатися вже цього літа, заявив прем'єр-міністр України Денис Шмигаль в інтерв’ю виданню Hill напередодні візиту до Вашингтона.

Шмигаль прибув із візитом до Вашингтона у вівторок, 11 квітня.

Всі наші друзі та партнери чітко розуміють, що для того, щоб перейти в контрнаступ, потрібно бути готовим до цього на 100% і навіть більше, — сказав він.

На питання про те, як останні витоки американських секретних документів впливають на планування контрнаступу, Шмигаль заявив, що Україна у будь-якому разі звільнить свої території.

Ми багато разів доводили, що можемо це зробити. У наших партнерів у всьому світі ми просимо танки, боєприпаси, літаки та бронетехніку, — заявив він.

Що з наступом

Чутки про швидкий початок українського наступу циркулюють у пресі та соцмережах ось уже кілька тижнів, але останніми днями інформації про це стає дедалі більше. Багато коментаторів пов’язують плани ЗСУ із приходом теплої погоди, новими постачаннями бронетехніки, готовністю ударного угруповання.

У багатьох українських і російських ЗМІ про операцію ЗСУ, що готується, пишуть і як про «контрнаступ», і як про «наступ». Річ у тому, що контрнаступом зазвичай називають наступальну операцію, яка проводиться під час або відразу після настання супротивника, проте бойові дії російської армії в останні тижні мають швидше позиційний характер. Тому ЗСУ готуються не стільки відповідати, скільки розпочинати нову операцію, місце та час якої поки що не зрозумілі.

Про наступ українських збройних сил, що готується, відкрито міркують не тільки військові експерти та блогери, а й офіційні особи. Востаннє президент України Володимир Зеленський говорив про нього 25 березня в інтерв’ю японській газеті Yomiuri Shimbun.

Тоді український лідер, щоправда, заявив, що наступ, який був запланований на весну, відкладається через брак військової техніки та боєприпасів — але на який термін він не сказав.

Ця теза про те, що для початку наступу Україні не вистачає західної військової техніки, не єдина.

Часто звучать припущення, що наступальна операція ЗСУ розпочнеться після того, як в Україні закінчиться весняне бездоріжжя і бронетехніка зможе пройти пересіченою місцевістю, а також коли Україна зможе зібрати достатню кількість військ.

Ці фактори, швидше за все, впливають на рішення українського генштабу про час і місце початку операції, але, крім них, є ще багато інших: готовність та розташування власних сил, оцінка стану російських військ, їх розміщення на фронті та в тилу, можливості перекидання резервів.

Крім того, є, власне, задум, який лежить в основі будь-якої операції та передбачає певні дії згідно з оперативним планом з урахуванням усіх цих факторів.

Тому якщо Україна і готує свій наступ, то залежить він не так від «генерала Бруду», як від головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного, який прийматиме остаточне рішення про його початок.

Мабуть, єдине, про що зараз можна говорити безперечно, так це про те, що Київ хотів би розпочати велику наступальну операцію, і, можливо, не одну.

Якщо політична мета війни для росії так і не була до ладу сформульована як зрозуміла ідея, то Київ пояснив свої цілі чітко — звільнення всіх територій, окупованих з 2014 року. Виходячи з цієї мети, можна прогнозувати та плани українського генштабу, який, рано чи пізно, має розпочати великий наступ.

Стратегія

Після невдалої спроби захопити Київ рік тому російська армія змінила стратегію: замість блискавичної вона почала вести війну на виснаження, головна мета якої — знекровити збройні сили України.

Розрахунок, ймовірно, був на те, що на момент зміни стратегії росія мала перевагу як мінімум у озброєннях, військовій техніці та запасі боєприпасів. Ця перевага зберігається досі.

Хоча росії і вдалося під час літнього наступу 2022 року захопити велику територію в Луганській та Харківській областях, у вересні ЗСУ перейшли у контрнаступ, звільнивши Ізюм, Лиман, і згодом змусили російські війська піти з правого берега Дніпра, куди ті зайшли ще на початку вторгнення.

З цього моменту у війні практично припинилися маневрові бойові дії, а російські сили стали повільно відтісняти українську армію в районі Бахмута, а також атакувати на інших напрямках під Авдіївкою, Вугледаром, у районі Кремінної-Сватово.

Така позиційна війна з відсутністю маневрів і глибоких операцій потребує великих ресурсів — матеріально-технічних, людських і взагалі досить важка для економіки, оскільки не призводить до якихось значних результатів за великих витрат.

Вважається, що Україна, яка перебуває у важчому економічному становищі, та в якої менше людських ресурсів і військової техніки, страждає від такої війни сильніше за росію.

Щоправда, ця точка зору має і опонентів, які вказують на західну допомогу Києву та санкції, які послаблюють Москву. Щоправда, з суто військового погляду кількісно збройні сили росії таки більші, і тому логічно вважати, що вони стійкіші війни на виснаження.

У будь-якому разі позиційна війна не менш затратна, ніж маневрова, але при цьому не настільки успішна.