Коррупция: очередная «попытка суицида» № 2033 породила ... оружие массового поражения

Ініціатори законопроекту: М. Азаров і К. Тобто Кабмін.

Лише в державі, де замах на корупцію насправді є зазіханням на існуючий державний лад, а «непримиренна боротьба» з цим явищем давно звелася до вибіркових скерованих ударів, що рекламуються як «килимові бомбардування» усіх винних, можуть з’являтися на світ такі вишукані ініціативи. Йдеться про проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції».

Автори законопроекту гарно формулюють його мету, але насправді він покликаний перетворити міфічну і вибіркову боротьбу з корупцією на зброю масового знищення — фактично будь-кого. Такими є попередні підсумки ще одного етапу боротьби з корупцією вищого чиновництва, що, власне, її і уособлює.

У Пояснювальній записці до законопроекту оптимістично вказано, що він спрямований на приведення українського законодавства у відповідність з рекомендаціями, наданими Україні за результатами третього раунду оцінювання Групою держав Ради Європи проти корупції (GRECO). Для досягнення цієї високої мети пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), Кримінального кодексу України (далі — КК), а також цілого ряду законів законів України, в тому числі — «Про основи національної безпеки України», «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про застосування амністії в Україні».

Що це за зміни? Відповідно до них із КУпАП, зокрема, виключається таке кримінально-правове поняття як «хабар», його пропонується замінити поняттям «неправомірна вигода». При цьому кримінальна відповідальність встановлюється не тільки за давання або отримання, а й за пропозицію чи обіцянку такої неправомірної вигоди.

Проектом встановлюється кримінальна відповідальність за пропозицію чи обіцянку надання неправомірної вигоди не тільки службовій особі, а й будь-якому працівнику підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності (стаття 354 КК у редакції проекту).

Що ж стосується положень Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, то з їх змісту прямо не випливає, що за окремі корупційні діяння, які не досягають рівня суспільної небезпечності, щоб визнаватися злочинами, не може бути встановлено іншої юридичної відповідальності (враховуючи особливості національного законодавства тієї чи іншої держави-учасниці), окрім кримінальної.

У висновку фахівців Головного науково-експертного управління апарату ВРУ зазначається: «Пропозиція проекту щодо заміни поняття „хабар“ на „неправомірна вигода“ у низці статей КК виглядає сумнівною, створює досить серйозні правозастосовчі ризики і може істотно зашкодити інтересам боротьби з найбільш небезпечними корупційними діяннями. Кримінально-правове поняття „хабар“ має досить тривалий історичний період формування та закріплення у національному кримінальному законодавстві, є усталеним та зрозумілим не лише для тих, хто застосовує правові норми, а й для звичайних громадян».

У всіх Кримінальних кодексах УРСР (1922, 1926, 1960 років) вказане поняття використовувалося уже як предмет окремих самостійних злочинів. Зокрема, у КК УРСР 1922 року встановлювалася відповідальність за одержання хабара, посередництво у вчиненні цього злочину, приховування хабарництва, дачу хабара та провокацію хабара, причому відповідальність за ці всі діяння (за винятком провокації хабара) передбачалася в одній статті 114 КК УРСР.

З прийняттям КК УРСР 1960 року так зване «хабарництво» було віднесено до службових злочинів, які містилися у Главі VII «Службові злочини» Особливої частини цього Кодексу та включали в себе одержання хабара (стаття 168) посередництво в хабарництві (стаття 169), дачу хабара (стаття 170) та провокацію хабара (стаття 171). Схожий підхід було закріплено і у новому КК України 2001 року, який після набрання чинності передбачав відповідальність, у тому числі, за такі злочини у сфері службової діяльності, як одержання хабара (стаття 368), давання хабара (стаття 369) та провокацію хабара (стаття 370).

Після цього протягом майже 10 років до вказаних статей Кримінального закону не було внесено жодної зміни. При цьому, як засвідчують офіційні статистичні дані Верховного суду України, з 2001 року до 2011 року кількість засуджених за одержання хабара збільшилась удвічі (у 2001 році — за статтею 368 КК було засуджено 376 осіб, а у 2011 році — 767 осіб). Тобто навряд чи можна назвати недієвими вказані норми. Основною проблемою зростання кількості проявів хабарництва є не «недосконалість» кримінального законодавства, а труднощі у виявленні та фіксуванні фактів таких злочинів (у тому числі ті, які виникають внаслідок службових зловживань працівників органів досудового розслідування та суду).

Але Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 7 квітня 2011 року до КК було внесено низку, як стверджують фахівці, «безсистемних та не викликаних об’єктивними потребами розвитку законодавства змін».

Зокрема, вказаним Законом було встановлено (частина перша статті 369 КК) кримінальну відповідальність за пропозицію хабара (яка є не чим іншим, як готуванням до давання хабара), а також штучно «виокремлено» такі види хабарництва як незаконне збагачення, комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, підкуп особи, яка надає публічні послуги та зловживання впливом.

Цим законодавчим актом до КК було введено поняття «неправомірна вигода», яке застосовується одночасно як:самостійне поняття; синонім незаконного збагачення; предмет незаконного збагачення; одна з ознак комерційного підкупу, підкупу особи, яка надає публічні послуги та зловживання впливом. Розкішна багатозначність як для юридичного терміну, чи не так?

Після внесення зазначених змін у чинному КК передбачено низку кримінально-караних діянь, які на практиці стало досить складно відмежувати від злочинів, передбачених статтями «Одержання хабара», «Пропозиція або давання хабара» та «Провокація хабара або комерційний підкуп».

Експерти вважають: якщо законодавець піде на запропоновану проектом нову дестабілізацію норм про хабарництво і замінить ще й поняття «хабар» поняттям «неправомірна вигода», то відзначена вище «штучність» виокремлення різновидів хабарництва досягне «абсурдного апогею»: «Повне знищення меж між різними суспільно небезпечними діяннями і повна невизначеність у питаннях кваліфікації того чи іншого діяння, які неминуче стануть наслідком реалізації таких „удосконалень“ законодавства, обов’язково справлять негативний вплив на реальну діяльність з протидії корупції.

Наразі поняття „хабар“ та „неправомірна вигода“ відрізняються між собою тим, що хабар — це незаконна винагорода, яка має виключноматеріальний характер, а неправомірна вигода може бути як матеріальною, так і нематеріальною (переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи тощо).

У разі прийняття запропонованих змін неможливо буде визначити значний, великий та особливо великий розмір хабара („неправомірної вигоди“), якщо його предметом будуть окремі послуги, пільги чи переваги нематеріального характеру (як це наразі вже має місце при кваліфікації злочинів, передбачених новими статтями 368-2,368-3,368-4,369-2 КК). Фактично пропонується ускладнити і заплутати кримінальну відповідальність за хабарництво, вчинене за наявності кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак».

Водночас відмова від такого кримінально-правового поняття, як «хабар», жодним чином не випливає з вимог міжнародно-правових актів у сфері боротьби з корупцією, належним чином визнаних Україною. Так, наприклад, Кримінальна Конвенція про боротьбу з корупцією 1999 року та Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції 2003 року оперують терміном «хабар». А словосполучення «неправомірна вигода» у вказаних Конвенціях не використовується.

Загалом, відповідно до приписів статей 2–12 Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, а також статей15—16 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції 2003 року кримінально-караними національним законодавством держав-учасниць мають бути визнані такі діяння, як: дача та отримання хабара національним державним посадовим особам; хабарництво членів національних представницьких органів, іноземних державних посадових осіб, а також членів іноземних представницьких органів; дача та одержання хабара у приватному секторі; хабарництво посадових осіб міжнародних організацій та членів міжнародних парламентських асамблей; хабарництво суддів і посадових осіб міжнародних судів; зловживання впливом; підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій.

Усі вищенаведені діяння повною мірою підпадали під дію тих кримінально-правових норм, які містились у кримінальному законодавстві навіть до внесення змін до КК Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 7 квітня 2011 року.

Законопроект передбачає встановлення кримінальної відповідальності за пропозицію чи обіцянку неправомірної вигоди, а так само надання і прийняття такої вигоди працівником підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, яка не є службовою особою (стаття 354 КК у редакції проекту). Відповідні обмеження щодо отримання тих чи інших майнових та немайнових благ за «допомогою» своєї посади, чинним антикорупційним законодавством передбачені виключно для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також прирівняних до них осіб (Стаття 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»).

Чинна стаття 354 КК встановлює відповідальність за незаконне одержання працівником (лише державного підприємства, установи, організації), який не є службовою особою, відповідних матеріальних благ або вигід у значному розмірі, вчинене шляхом вимагання таких благ або вигід. До того ж вказаний злочин відноситься законодавцем до злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (розділ ХV Особливої частини КК). Отже, навряд чи у даному випадку суб’єктом такого злочину може бути працівник юридичної особи приватного права.

Висновок фахівців Головного науково-експертного управління апарату ВРУ: «Зміни вносять додаткові труднощі у процес кримінально-правової кваліфікації відповідних діянь, вчинених у сфері службової діяльності. У зв’язку з цим вважаємо, що у пропонованому вигляді законопроект приймати недоцільно. За результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно відхилити».

Втім, не можна не зазначити, що останнім часом думка експертів все частіше не викликає жодної зацікавленості законотворців. І, незважаючи на нищівні висновки фахівців, дивні законопроекти стають відповідно дивними законами — буває, без врахування жодного із зауважень спеціалістів, які вперто продовжують ретельно і фахово досліджувати цей, у переважній більшості, законодавчий мотлох...