Дело судьи ВАКС Маслова: Манипуляции, перепуг и мощный судейский иммунитет, давший сбой

Нещодавно «Ракурс» писав про ганебну практику правоохоронних органів, які воліють всіма правдами і неправдами заборонити підозрюваному спілкуватися не тільки з причетними до справи особами, тобто іншими підозрюваними, свідками, потерпілими (що логічно і законно), а з усіма, окрім захисників, правоохоронців та суддів.  Байдуже, що закон передбачає: має бути вказаний перелік тих, із ким спілкуватися заборонено. 

І цей перелік не може виглядати як «усі на світі».

Півбіди, коли такі сумнівні ініціативи висувають правоохоронці. Справжнє лихо, коли ці абсурдні з правової точки зору ідеї знаходять підтримку в судах. В описуваному нами випадку йдеться про Вищий антикорупційний суд і його суддю Віктора Маслова, якому припав до душі креативний підхід антикорупціонерів по одній із справ, яку докладно висвітлює «Ракурс».

Щоправда, згодом відповідне рішення було переглянуто чи то більш кваліфікованою, чи то просто поряднішою суддею з  того ж ВАКС, яка поклала край свавіллю правоохоронців, а заодно і свого колеги. Але осад, як то кажуть, залишився.

І от сторона захисту у справі звернулася до Вищої ради правосуддя, аби та віддала належне судді вищого суду, який дозволяє собі виносити рішення,порушуючи низку чинних законів та Конституцію України, і трохи вгамувала його несамовиту правотворчість.

І сталася непересічна подія: Вища рада правосуддя притягнула суддю ВАКС Маслова до відповідальності.

У скарзі адвоката йшлося про дії судді під час розгляду клопотання прокурора САП щодо  продовження строку дії процесуальних обов’язків, покладених на Сергія Копистиру. Зокрема, Віктор Маслов заборонив підозрюваному Копистирі спілкуватися «з будь-якими іншими особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду».

Адвокат Сергія Копистири Олена Ножовнік звернулася зі скаргою на дії Віктора Маслова, оскільки, на її думку, при постановленні ухвали слідчий суддя вийшов за межі наданих йому законом повноважень, поклав на підозрюваного непередбачений законом обов’язок, порушив його право на захист. Суддя встановив заборону на спілкування з необмеженим і невизначеним колом осіб, поклавши на підсудного неконкретизований процесуальний обов’язок, що за законом є неприпустимим.

Вищою радою правосуддя суддя одноголосно був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.

Водночас саме рішення і загалом принципова позиція судді, яскраво продемонстрована ще і під час розгляду скарги, що тривав не один місяць,  свідчать мало не про профнепридатність судді, який дивом  примудрився пройти шалені конкурси в боротьбі за високу посаду. 

Пан Маслов очевидно помилок визнавати не хоче і напевне на «шлях виправлення» ставати зовсім не збирається. Свою позицію обстоює не як належить судді вищого суду, а в дусі «моя твоя не понимай», і хоч ти кіл теши. Такий собі бійцівський стиль «Вуж на сковороді».

Автор звернення до ВРП адвокат Олена Ножовнік кваліфікувала зусилля пана Маслова так: «З метою уникнення передбаченої законом відповідальності суддя Маслов В. В. вдався до відвертих маніпуляцій з положеннями міжнародного та вітчизняного законодавства, підміни понять, перекручування фактів, неправдивих тверджень та юридично необґрунтованих висновків, намагання ввести Вищу раду правосуддя в оману стосовно фактологічних та юридичних обставин».

Та і справді, з пояснень судді Маслова з приводу висловленої до нього претензії випливають такі висновки. Він вважає, що будучи суддею, має абсолютний імунітет від відповідальності за ухвалене ним судове рішення.Позицію цю можна сформулювати так: «Що хочу, те і ворочу».

На думку Маслова, його ухвала є судовим рішенням, яке може бути перевірене виключно у процесуальному (судовому) порядку. Тому його дії як судді ніхто на світі, включаючи Вищу раду правосуддя, не можуть оцінювати з точки зору дотримання закону.

За версією Маслова, під час здійснення судочинства він як суддя може робити що вважає за потрібне і ніхто позапроцесуально не вправі оцінювати його дії/рішення з позиції закону; розгляд Вищою радою правосуддя його дисциплінарної справи є виходом за межі її повноважень, а порушення адвокатом Ножовнік  перед Вищою радою правосуддя питання про його дисциплінарну відповідальність є зловживання правом на подання дисциплінарної скарги стосовно його як судді.

Ну просто непогрішимий бог із ВАКСУ та і годі. І це ж не конкурсант-невдаха видає такі перли перед тим, як з ганьбою відсіятись у першому ж турі конкурсу на посаду судді! Це діючий суддя Вищого антикорупційного суду демонструє таку правосвідомість і вперто стоїть на своєму.

Системний аналіз положень Конституції і законів України однозначно свідчить про хибність правової позиції судді Маслова і у справі, що стала причиною звернення до ВРП, і в контексті його дивовижних заперечень.

Насправді за міжнародними стандартами та вітчизняним законодавством суддя несе відповідальність за ухвалене ним рішення, якщо при цьому він порушив закон. А сторони у справі мають право порушувати перед компетентним органом питання про відповідальність судді, який під час постановлення судового рішення порушив закон. Вища рада правосуддя має право вирішувати питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який під час постановлення судового рішення порушив закон.

Така позиція відображена у рішеннях міжнародних судових інстанцій та Великої палати Верховного суду. До речі, зокрема, і у тій постанові, на яку неодноразово посилається суддя Маслов, який, видно, жодного разу так і не дочитав її до кінця або вивчав виключно у вигідному для себе ракурсі.

Водночас адвокат Ножовнік порушила питання про відповідальність судді Маслова  не «за ухвалене ним судове рішення» (як це шляхом підміни понять намагається пояснити вказаний суддя), а за допущені ним порушення закону при ухваленні судового рішення. На її думку, суддя Маслов вдається до підміни понять, намагаючись у такий спосіб прикрити допущене ним порушення закону «імунітетом за ухвалене ним рішення».

Довідка

За порушення суддею Конституції та законів України передбачено юридичну відповідальність, у т. ч. під час ухвалення ним судового рішення.

Встановлюючи гарантії незалежності судді, Конституція України передбачає, що «суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку» (ст. 126).

Статтею 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка присвячена недоторканності та імунітету судді, так само передбачено, що «суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку».

Частиною другою ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що «скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків».

Відтак, Конституція та закони України не передбачають абсолютного імунітету судді від відповідальності за ухвалене ним рішення, як це намагається подати суддя

Якщо при ухваленні судового рішення суддя порушив закон, то згідно з вказаними нормативно-правовими приписами суддя має нести відповідальність а «вчинення злочину або дисциплінарного проступку, умисне порушення норм права чи неналежне ставлення до службових обов’язків».

Суддя несе відповідальність за ухвалене ним рішення, якщо він таким судовим рішенням умисно або внаслідок недбалості, зокрема:

– незаконно відмовив в доступі до правосуддя або допустив інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду;

– не зазначив в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;

– порушив засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів іу доведенні перед судом їх переконливості.

Ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Велика палата Верховного суду зробила висновок, що у разі «грубої недбалості чи навмисного порушення закону» при винесенні судового рішення суддя має бути притягнутий до дисциплінарно відповідальності.

Припис, згідно з яким «суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку» або коли «рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків» міститься у Конституції України (ст. 126) та  Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 49, 106).

Тобто, жодного імунітету для судді, який при ухваленні судового рішення допустив порушення закону, не передбачають ні міжнародні стандарти, ні вітчизняне законодавство.

Лише одна ілюстрація бурхливої та надміру ініціативної діяльності судді. Як з’ясувалося при розгляді цієї дисциплінарної справи, при постановленні однієї з ухвал суддя Маслов допустив одразу два грубих порушення закону.

Всупереч вимогам закону разом з продовженням дії обов’язків, покладених на підозрюваного С. Копистиру ухвалою слідчого судді, поклав на підозрюваного новий за змістом та правовими наслідками обов’язок.

Тобто суддя вийшов за межі наданих йому законом повноважень та поклав на підозрюваного новий обв’язок – утримуватися від спілкування «з будь-якими іншими особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду». Такий обов’язок при обранні С. Копистирі запобіжного заходу ухвалою слідчого судді на той момент взагалі не покладався! Ба, навіть прокурор у своєму клопотанні не просила покладати на підозрюваного вказаний обов’язок. Більше того, необхідність покладення на підозрюваного кожного із обов’язків має бути «доведена прокурором». А прокурор навіть не порушувала цього питання в суді і аж ніяк не вимагала такої тотальної заборони.

Така собі ініціатива на місцях, так би мовити, суддівський активізм.

При цьому, виправдовуючи свою позицію, суддя Маслов у поясненнях ВРП неодноразово наголошував на тому, що суддя не може вийти за межі клопотання слідчого чи прокурора стосовно продовження строку дії обов’язків. Тобто, своє порушення закону він намагався прикрити клопотанням прокурора. Але ж він вийшов за межі клопотання прокурора!

Продовжуючи своєю ухвалою строк дії раніше покладених на підозрюваного обов’язків, він поклав на підозрюваного обов’язок, про який прокурор не просила. Поклав виключно з власної ініціативи, без прохання прокурора та обґрунтування ним потреби у такому обов’язку. І як це в’яжеться з його твердженням – хіба це не свідоме введення в оману ВРП?

Водночас  багатьом відповідям судді Маслова на звинувачення позаздрили би найдосвідченіші софісти. А деяким – і стендап-коміки. Кумедно і неодноозначно виглядає твердження судді В. Маслова про те, що «Третя Дисциплінарна палата Вищої рада правосуддя поширила на мене імунітет щодо дисциплінарної відповідальності під час розгляду скарги адвоката Ножовнік О.І.».

Що то за такий потужний імунітет у судді Маслова?  Що це за індульгенція така? Чи вважає суддя, що після цього рішення ВРП він має імунітет від відповідальності за ухвалення будь-якого судового рішення взагалі чи за ухвалення судових рішень, у зв’язку з якими дисциплінарні скарги будуть  подані саме цим адвокатом? Якщо справедливий другий варіант, то це вже скидається на задавнений переляк, який не тільки міцним імунітетом від ВРП не прибрати, а навіть не викачати яйцем.

Ще одним із «виправдань» судді було те, що у  даному разі адвокат Ножовнік повторно звернулася до ВРП з аналогічною скаргою на його рішення. Адвокат відреагувала на засіданні дисциплінарного органу, наголосивши, що вона справді раніше зверталася до ВРП з дисциплінарною скаргою, у якій йшлося про постановлене суддею Масловим рішення у справі про продовження строку дії процесуальних обов’язків, покладених на підозрюваного. Але це рішення стосувалася розгляду іншого клопотання прокурора та було ухвалене за істотно інших фактичних та юридичних обставин. І якщо суддя цього не розуміє і «звалює докупи» усі свої рішення у певній справі, то це вказує на серйозні проблеми у здійсненні ним судочинства. 

Зрештою суддя Маслов «викотив» ще один залізобетонний аргумент на свою користь, зазначивши, що не він один, хто практикує такий підхід до покладання обов’язків на підозрюваних – така практика є сталою, зокрема у його рідному ВАКС. Від такого пояснення в адвоката Ножовнік аж дух захопило: «Якщо суддя Маслов вважає за допустиме культивувати вочевидь незаконну практику і цим обґрунтовувати своє порушення закону, то з ним як суддею – усе зрозуміло». Тому рішення ВРП у цій справі є ще важливим з точки зору припинення такої незаконної судової практики.

Підсумовуючи свій виступ, адвокат Олена Ножовнік констатувала, що грубе порушення закону суддею Віктором Масловим «не є одиничним випадком якогось помилкового застосування ним закону. Вказані та інші його рішення дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність у нього стійкої  психологічної установки на нехтування законом, порушення засад здійснення судочинства, ігнорування конституційних прав та свобод людини».

І з цим висновком важко не погодитися, вивчивши матеріали справи та ознайомившись із перебігом її розгляду у ВРП.

Підготувала Людмила ЗАГЛАДА