Корупція: план самознищення і заперечення до нього

Фахові борці з корупцією НАЗК видали на-гора черговий план бою з цим злом — стратегію на найближчі чотири роки.

Бо виявилося, що попередня стратегія боротьби застаріла і чомусь не спрацювала, можливо, через брак синхронізації купи антикорупційних органів, припускають автори документа. Або ж через відсутність політичної волі на додачу з повним розвалом системи державного управління, як підозрює решта невтаємниченого народу.

Судячи з тексту, зайве автори не напружувалися, бо навіщо воно потрібно — все одно декларація декларацією. Виконання попереднього плану боротьби не аналізували, бо нема чого аналізувати, а стан корупції не описували, певне, тому, що воно ж «загальновідомо». Що ж до самої програми «спроби номер 5», то якщо вірити її авторам, і попередній план бою з корупцією був зразком довершеності — принаймні, за своїм потенціалом. Втім, так склалося з ряду причин, що реалізувати його, як вони скромно пишуть, «повною мірою» так і не змогли, просто побігали-побігали з тим потенціалом напереваги та і засіли, втомившись, за нову гарну концепцію.

Один з органів, інтереси якого могла би зачепити реалізація такої програми, — Вища рада правосуддя та вся її суддівська паства, тож вони не забарилися з реакцією: https://bit.ly/3j4tYAT. А ВРП, коли їй треба для себе, вміє так вгризтися в текст закону, що пересвідчуєшся: все-таки є там фахівці, хоч як це дивно, якщо виходити з рівня нашої судової системи і вражаючих вердиктів, якими ВРП час від часу доводить до сказу юридичну спільноту.

І ясна річ, їм дуже не сподобалося запропоноване, що хоч і виписане лівою ногою, але несе в собі певні загрози. Ну кому у Вищій раді правосуддя може сподобатися її перезапуск з перевіркою доброчесності та професійної етики? Кому потрібне оте причісування правил добору і кар’єрного просування судді і притягнення до дисциплінарної відповідальності? Менше правил — більше простір для розсуду. Є також у стратегії пункти, що передбачають: закон зможе наздогнати і тих суддів, що вже встигли безболісно втекти у почесну відставку, незважаючи на те, що достеменно відомо про їхню діяльність. Ну хіба так можна? Людина вже вискочила і дух перевела, а до неї знову питання. А як же права цієї конкретної шановної людини?

Автори стратегії ще мали намір трохи пошерстити держпідприємства, які плідно трудяться при Державній судовій адміністрації.

Загалом же в концепції є кілька непоганих, хоч і не нових ідей, чимало такого, що тільки красиво звучить і дає натхнення, гасла і хліб активістам-реформаторам, рівно стільки ж утопії, в реалізацію якої не вірять навіть ті, хто її поклав на папір, а ще ряд пунктів, які суддівське лобі абсолютно впевнено відіб’є, спираючись на чинне законодавство. Але ж відписалися — концепція є.

Так от дослідивши нову антикорупційну концепцію, ВРП цього разу, судомно дотримуючись букви закону, починає фахово, всебічно і виважено нудити: ви, хлопці, спочатку оцініть масштаб цієї повені, а тоді вже малюйте проект, як греблю гатити. ВРП, вочевидь, гадки не має, що там з корупцією загалом, а в судовій системі зокрема — і поготів, тому вимагає аналізу і хоч кричи, хоч плач, згоди своєї на оцей напівфабрикат концепції ніколи не дасть. І має на це право, як не крути, бо вимагає відповідно до закону.

На закиди щодо низької довіри до ВРП і судів та справедливо відгавкалася: а хто сказав, що нам не довіряють? Скидається на те, що автори концепції гадки не мають, хто сказав і навіть хто запитував. То ж ВРП, відверто банкуючи, наводить дані кількості розгляду судових справ «надійшло — розглянуто» — і видає це… за ступінь довіри до судової влади. Це така традиційна річ — наводити кількість звернень до суду як свідчення довіри народу судам. Наче народ має альтернативу нашим судам, окрім відстоювання своєї власності із зброєю в руках чи кровної помсти. Це традиційне блюзнірство судового чиновництва, але вони майже 30 років наводять це фактично як єдиний доказ довіри громадян до суду. Ну так, хто не довіряє українському суду — їде до лондонського, але таких же зовсім небагато. Бо решта — довіряє…

Наостанок у ВРП навіть прикололися, вказавши, що неспроможність п’яти публічних інституцій ефективно запровадити антикорупційне законодавство не може виправдати порушення Конституції шляхом створення шостої публічної інституції — тимчасової незалежної Комісії з питань доброчесності. Тобто якщо ваш «багаточлен» ніяк не хоче працювати, то доточити до нього ще шосту кінцівку — то не вихід. Ну що ж, теж логічно. Так буквоїди-остряки з ВРП звичним рухом пожмакали цей стратегічний папірець, примовляючи «в межах, і в спосіб», й остаточно добили недоучок — авторів на колінках написаної стратегії «аби поборотися».

Так от побалакали високі державні інституції в стилі «на тобі дулю — на тобі дві». І винних немає, і всі молодці, і за корупцію спокійно.