Перевернутий монітор чи перемога американської демократії

Чи ви колись відчували себе малесеньким, незначним гвинтиком у величезній системі? Чи вам колись здавалося, що ваш голос нічого не важить? А американцям це і уявляти не потрібно… . Принаймні, так я хотів написати, знову пожалітися на те, який світ жахливий і несправедливий. Розповісти, що ще у 2004 році Мартін Гіленс (Martin Gilens) провів дослідження з чітким, недвозначним до болю висновком: США — це країна, де олігархи перемогли демократію, і аж ніяк не навпаки. І коли я вже був на межі, коли здавалося, що нікому зупинити єресь, сталося диво, але не те, якого я бажав, а те, на яке заслужив. Із темряви мене вирвав порив свіжого демократичного вітру. Він вихором пронісся кімнатою і звільнив усе, до чого дотягнувся. Але свобода, бодай від самого себе, ніколи не проходить без наслідків. Коли вляглася курява, я побачив, що вітер перевернув мій монітор. Він так і залишився стояти ніжкою догори, як це часто буває, коли зоряне небо перекреслюють смуги і вдалині починає звучати Суза. Він уже не був тим монітором, якого я колись знав. Як і я вже не був тим, хто сумніватиметься. Він став дзеркалом правди, а я нарешті побачив світ із правильної перспективи.

Бідняки при владі

Перше, що усвідомив — це те, що у США найбільший вплив на державу мають звичайні люди: середній клас та бідняки. Спочатку мені здалося, що у своєму дослідженні “Нерівність і демократичне реагування: Хто отримує від уряду те, що хоче?” (Inequality and Democratic Responsiveness: Who Gets What They Want from Government?) Мартін Гіленс, професор політичних наук Прінстонського університету, критикує американський режим, тобто правильніше сказати, американську демократію. Буцімто має значення фактично лише думка найбагатших людей (тих, що заробляють більше, ніж 90% населення). Але з правильною, навіяною повітряними інтервенціями, точкою зору, я з впевненістю можу сказати, що він мав на увазі зовсім не це. Візьмімо, прикладом, цей графік:

Розумію, що така перспектива може бути дещо складною для непідготованого до правди читача. Тому поясню, що ви бачите перед собою, а ви поки що можете починати перевертати свої монітори, так правда, як роздратований кіт, одразу кидатиметься в очі.

У цій таблиці чітко видно, що погляди, вподобання людей, які за рівнем доходів випереджають 90% американців, найменше впливають на прийняття тих чи інших законів чи політику загалом. Приблизно те саме, хоча і з деяким відставанням, відбувається із тими, хто знаходиться вище 70%. Але зверніть увагу на середній клас та нижче, тобто 50%, 30% і 10%. Гіленс, якщо подивитися правильно, явно демонструє, що американська демократія працює саме так, як має працювати. Інакше думати не можна.

Тому я не перебільшую і не жартую, коли стверджую, що незаможні, звичайнісінькі люди зосередили у своїх руках фактично всю владу в країні. Я лише констатую висновок Гіленса з правильної точки зору.

“Олігархи” — не проблема

Із середнім класом та нижче зрозуміло. Але чи все так просто з багатіями з 90%? Чи насправді вони можуть так слабко впливати на суспільство, як про це говорить перша таблиця? Виходить, що так. Можна сказати, що думка багатіїв просто не враховується. І справді, чому б вона мала таке велике значення? Їх не так і багато, у той час як “робітників”, людей із середніми та нижчими за середні статки, звичайно, незрівнянно більше. Окрім того, “олігархам” і так добре живеться, навіщо їм лізти в політику і щось там іще для себе вибивати? Це краще залишити біднішим: тим, чиє життя особливо сильно залежить від того, що відбувається в країні.

Звичайно, в таке важко повірити, це вкрай нетипове явище у нашому, м’яко кажучи, неідеальному світі. Для більшої переконливості далі ви зможете ознайомитися з таблицями, в яких Гіленс демонструє статистику, де погляди, бажання найбагатших американців розбігаються з поглядами середніх та бідних американців і що із цього виходить.

Єретик скаже, що перевернути монітор у такому випадку не допоможе. Однаково видно, що якщо багатії не хочуть, аби певні зміни відбувалися, вони не відбуваються, якщо хочуть, вони відбуваються і думка пересічної людини їх не обходить. Але кмітливіший читач уже здогадався, що шлях перевернутого монітору — це не про буквально про фізичне положення екрану щодо глядача чи підлоги. Це філософія, певний підхід до життя, при цьому правильний, демократичний та вільний. Сама демократія у нашому світі — це перш за все віра, як віра в чайник у космосі чи в людство. Тому і ці таблиці не треба аналізувати раціональним мозком. Навпаки, істина лежить у відкритій до демократії душі і ні в чому іншому. 

Відкритій до Демократії людині очевидно, що Гіленс прагнув символічно продемонструвати, що тоді як багатії можуть дуже сильно чогось хотіти чи не хотіти, справжній середній клас, та навіть і бідні люди, завжди тримаються центру, вони не розбиті на табори штучно створеними конфліктами, вони єдині і тримаються aurea mediocritas, золотої середини, ведучи державу до світлого майбутнього. І врешті, хто би міг їх розділити?

Таким чином і виходить, що за правильної перспективи, однозначно зрозуміло: “олігархи” — не проблема. Інакше може думати лише єретик. 

Наслідки американської демократії

Я би дуже хотів підсумувати, що американська демократія — це ідеальна демократія, але, мені, відверто кажучи, шкода олігархів. Вони мають настільки малий, настільки незначний вплив на державу, що це можна назвати дискредитацією. Несправедливо. Тому все ж таки заберу одну зірочку в американців, дам їм 9 із 10 балів за демократичність.

Але все одно це один із найкращих прикладів демократичного суспільства, який ми маємо, більше і просити страшно. Ну а коли ми маємо такий чудовий приклад державотворення і поки ніякий злий дух не перевернув мій монітор назад, гріх не розібрати результати подібного підходу. Спойлер: наслідки перемоги демократії вас приємно вразять.

Почнімо з читання книжок. Виявляється, випускники коледжів, частина населення, що читає найактивніше, у 2021 році прочитали аж на 6 книжок більше, ніж читали в середньому в період з 2002 до 2016 років. Про це свідчить Gallup у своєму дослідженні під, очевидно, помилковою назвою “Американці читають менше книг, ніж у минулому” (Americans Reading Fewer Books Than in Past). Але навіть незважаючи на помилкову назву, перемога демократії дуже чітко проглядається, слід тільки придивитися.

В іншому дослідженні Gallup (U.S. Depression Rates Reach New Highs) говорять про те, що з 2017 до 2023 рівень депресії у молоді впав на 12%. Виходить, що віра у світле майбутнє росте і росте, логічно, зауважуючи, що відбувається у світі останніми роками.

Статистика Національного інституту грамотності (National Literacy Institute: Literacy Statistics 2022-2023) також не дасть збрехати. У проміжку між 2022 та 2023 роками 130 мільйонів американців навчилися читати своїм дітям казки на ніч. 21% дорослих в Америці раптом позбувся проблем з грамотністю. Я припускаю, що демократія впливає на людей на генетичному рівні. Для того, щоби кожен американець міг дізнатися про другу поправку конституції та вивчити гімн, вона переписує ДНК людини так, що мозок автоматично навчається читати ці святі слова (казки для дітей виявляються приємним доповненням).

Тобто американська демократія стимулює людей читати більше книжок, лікує депресію та успішно бореться з неписьменністю. Можливо, нам пощастило жити в часи утворення справжньої утопії, раю на землі.

Але настільки позитивне бачення американської демократії породжує певні колізії. Прикладом, Шрьодінгер, один із творців квантової механіки, у книзі “Природа та греки”, нарікав на те, що майже неможливо просуватися далі, розвиватися без знання історії та, принаймні, основ філософії. Він вважає, що ми для початку маємо розібратися з помилками та надбаннями минулих часів, починаючи із самої давньої Греції, що лише після цього ми вийдемо із криз в науці, науковому прогресі (я би сказав, що і з криз духовних також). Тобто, за його версією виходить, що кожного дня ми якщо не віддаляємося від ідеалу, то принаймні не наближаємося до нього. Платон би, до речі, також не повірив у можливість існування подібної утопії. У своїх діалогах він критикує звичайних людей за некомпетентність в управлінні державою, буцімто не можуть вони знати, як приймати політичні рішення, якщо не вчилися цьому. А головою взагалі хоче поставити якогось філософа. Дуже недемократично, на мій, сьогодні правильний погляд. 

Але, знову ж таки, цифри не брешуть. Завдяки сучасним дослідженням, які я розбирав вище, стає зрозуміло, що як Шрьодінгер, так і Платон просто-напросто помиляються. Нічого хорошого із супротиву демократії у них не вийшло. Врешті, Америка все ще стоїть, а вони? Очевидно, що американська надлюдина не потребує цього занудного копання в історії людської думки для того, щоби побудувати кращий світ.

Кінець-кінцем, у наші дивні часи єдиним не дивним рішенням буде перевернути монітор і з вірою в серці дивитися на світ таким, яким він є (або, принаймні, має бути). До речі, як ви думаєте, чи тільки в Америці так перемогла демократія?