Як нас зраджує здоровий глузд: філософія, Трамп і антиінтелектуалізм

У квітні 2025 року Дональд Трамп урочисто заявив, що його друге президентство ознаменувало «революцію здорового глузду». Це не перший випадок, коли він апелює до цього поняття. Ще під час своєї першої кампанії 2016 року Трамп називав себе «консерватором здорового глузду» (common-sense conservative), а в 2019-му, виступаючи з Овального кабінету, пояснював потребу побудувати стіну на кордоні з Мексикою коротко й рішуче: «Це просто здоровий глузд».

На перший погляд, у цій риториці немає нічого загрозливого – хто ж заперечуватиме користь здорового глузду? Проте в американському контексті common sense дедалі частіше перетворюється на ідеологічну дубинку проти науки, експертів і, врешті, самого здорового глузду. Трамп не просто використовує зручний вираз – він розмахує ним, ніби прапором антиінтелектуалізму.

У цьому тексті я пропоную розібратися, що насправді означає «здоровий глузд», яке він має епістемологічне навантаження, і що стається, коли філософія common senseʼу стає основою для державної політики.

Епістемологія здорового глузду, або Як зайва віра в common sense руйнує розум

Епістемологія, або теорія знання, відповідає на просте, але глибоке питання: що робить наше переконання знанням. Особливістю теорії знання у філософії здорового глузду є те, що в ній вважається припустимим приймати в якості знань певні звичні, широко розповсюджені переконання. Скажімо, ми знаємо, що люди є живими істотами. Також ми знаємо, що живемо на планеті Земля, і що Сонце сходить на Сході, а заходить на Заході. Це ті речі, які ми приймаємо без зайвої перевірки. 

Цитуючи Дж. Мура: «Немає причини, чому я не маю впевнено стверджувати, що я справді знаю деякі зовнішні факти, хоч я й не можу довести це твердження, окрім як припускаючи, що я це роблю».

Тобто послідовник філософії здорового глузду приймає факт існування Житомира і його мешканців, не вимагаючи для цього жодних доказів. Також він дотримується думки, що цілком припустимо прийняти твердження «Австралія й австралійці існують» без аргументів на користь цього. Такі найпростіші твердження здорового глузду типу «я мислю», «я існую», «світ навколо мене реальний» за своєю суттю є відправними точками для будь-якого світосприйняття. Вони є аксіомами, тобто вони не потребують підтвердження і виступають як факти, незалежно від того, чи хтось підтверджував їх.

Перефразовуючи слова англійського філософа лорда Шефтсбері, здоровий глузд, або common sense, є сумою очевидних істин, спільних для певної групи людей або навіть всього людства. Common sense не підпорядкований суворим правилам і, визнаймо, він є тим, без чого ми не змогли би обійтися в повсякденному житті. Якби ми кожного ранку після пробудження мусили підтверджувати факт власного існування, наші будні стали би дещо складнішими. Звучить абсурдно? Але саме на цьому тримається наш буденний раціоналізм – ми довіряємо очевидному без доказів. 

Психологічні пастки: чому «здоровий глузд» нас обманює

Зловживання терміном «здоровий глузд» є водночас наслідком і причиною явища антиінтелектуалізму. Антиінтелектуалізм у сучасному світі – не просто побічний ефект демократії, а глибока психологічна тенденція. У США – як і в багатьох інших суспільствах – зростає довіра не до фахівців і наукових даних, а до внутрішнього відчуття того, що є «правдою» – не дивлячись на непідтвердженість цієї самої «правди». І це внутрішнє відчуття, часто зване «здоровим глуздом», насправді підводить нас усе частіше.

Соціальні дослідження фіксують одну тривожну закономірність: навіть коли факти говорять одне, люди вперто тримаються за те, у що вже вірять. Не полегшує нам життя також схильність непідготовленої людини до психологічних пасток:

– Люди триматимуться за ті переконання, які відповідають їхній політичній ідеології, економічному світогляду і моральним цінностям. Навіть якщо їхні переконання не підкріплені фактами, або існують факти, які їм суперечать. Тобто якщо правда не збігається з нашим світоглядом – тим гірше для правди. Навіть інтелектуал не застрахований від цього: Джордж Бернард Шоу – лауреат нобелівської премії з літератури – та багато інших західних діячів заперечували або применшували масштаби Голодомору в Україні 1932-1933 років і політичних репресій, не зважаючи на свідчення. Усе через віру в утопічне радянське суспільство.

– Наші переконання – це не лише про істину, а про належність до групи. Ми схильні триматися за переконання, які обʼєднують нас із нашими товаришами, під страхом остракізму.

Будь-яке тоталітарне суспільство значною мірою конформістське: у нацистській Німеччині більшість громадян, навіть якщо не поділяли антисемітських або мілітаристських переконань, не висловлювались проти, щоб не втратити соціальний статус, роботу або навіть свободу.

– Інформація, яку легко засвоїти і яка багаторазово повторюється, може сприйматися як точна, навіть якщо вона є непідтвердженою фактами. Якщо щось звучить просто, легко і знайомо – воно автоматично здається правдивим. Так працює російське телебачення з його «ефектом RT», згідно з яким істина замінюється какофонією голосів. Після 20 років сприйняття тієї ж самої інформації знову і знову мимоволі починаєш вірити в неї.

– І найпідступніше: люди люблять прості пояснення, і чим очевиднішою є логіка пояснення – тим краще. І навіть якщо наука спростує улюблену теорію, більшість продовжить у неї вірити – просто тому, що вона «звучить логічно». Саме тому суспільству було так болісно відмовлятися від геоцентричної системи Птолемея, адже вона виглядає занадто логічно з точки зору спостережень із Землі.

Зайве покладання на common sense – це не просто наївність. Це механізм самозаспокоєння, який робить нас уразливими до маніпуляцій, популізму й фейкових новин. Людський мозок хоче простих відповідей, а реальність – складна. І поки ми відмовляємося це прийняти, ми залишаємо політику в руках тих, хто вміє говорити просто – навіть якщо каже неправду.

Епістемічна криза: коли знання стає просто ще одним переконанням

У суспільстві, де «здоровий глузд» зведено в ранг єдиного арбітра істини, непомітно розквітає небезпечне явище – хибні епістемічні переконання. Це уявлення про те, що таке знання і як ми його отримуємо. І саме вони визначають, чи здатне суспільство відрізняти факти від гадки, науку – від вірувань, істину – від зручної брехні.

Знання сприймається не як щось об'єктивне, а як конструкт – часто залежний від політичних поглядів. Якщо спрощувати, знання як переконання, засноване на фактах, стає просто переконанням. Через зайве покладання на common sense громадяни припиняють дивитися на фактичні свідчення як на щось необхідне у формуванні знання. Тому ми й можемо почути твердження на кшталт: «я бачу, що Земля пласка – не треба мені ваших знімків з космосу».

Так виникає суспільство, в якому люди перестають шукати докази, а натомість шукають підтвердження своїм емоціям. У ньому таро, астрологія, масонські змови й сила кристалів – не жарт, а предмет щирої віри. Бо якщо інтуїція каже, що це можливо – значить, це і є правда.

Епістемічна деградація починається не з невігластва, а з втрати потреби знати, перевіряти, сумніватися. У такому суспільстві конспірологія – не крайність, а норма. І з кожною наступною політичною кризою ця норма лише посилюється.

Ідеологія як фільтр: як common sense підміняє знання

У світі, де ідеологія дедалі більше визначає те, що вважається «істинним», common sense із основи для нашої мудрості перетворюється на знаряддя упередженості. Люди стають схильними вірити в хибні уявлення, які відповідають їхнім політичним переконанням. Також «інтелектуали» здорового глузду частіше відкидатимуть уявлення, що не збігаються з їхньою ідеологією.

По суті виникає класичний ефект підтвердження – схильність людини звертати увагу тільки на ту інформацію, яка підтверджує її переконання, і ігнорувати або знецінювати ту, що їм суперечить.

Зростає кількість досліджень, які свідчать про те, що переконання деяких людей лише слабко корелюють з їхнім знанням фактів. Наприклад, знання про кліматичну науку не корелюють з вірою консерваторів у зміну клімату. Чому? 

Бо це не вписується в їхній світогляд. Консерватор може погоджуватися із коректністю досліджень про зміни клімату, але переконання у тому, що зміна клімату є міфом, нікуди не подінеться.

Ідеологія змушує бачити нас тільки те, що ми хочемо бачити. Якщо згідно з нашою ідеологією мешканці Житомира є чудовими людьми, ми будемо схильні виділяти найдостойніші риси наших знайомих із цього міста. А, не дай Боже, негативні риси будемо схильні ігнорувати та випускати їх з уваги. Тільки так наша ідеологія залишиться у повному порядку. 

Чому здоровий глузд не може стати основою державної політики

Поняття здоровий глузд, common sense, за визначенням стосується лиш частки найпростіших, аксіоматичних тверджень, тобто примітивної основи нашого пізнання. Можливість побудувати політику Сполучених Штатів Америки на самому лише здоровому глузді є щонайменше питанням дискусійним.

Імміграція, аборти, гендерна ідентичність, woke-культура, війна в Україні  – комплексні теми, які розділяють американське суспільство навпіл впродовж десятиліть. Демократи й республіканці мобілізують виборців не спільним розумінням, а протилежними переконаннями. Соціологія показує: громадська думка стабільно розділена приблизно 50 на 50 щодо цих питань. То де ж той славнозвісний common sense?

Насправді в американській культурі скоріше діє інше поняття – sensus communis у стоїчному значенні: загальна згода, що держава служить добру громадянина, і навпаки. Саме тому більшість американців скаже, що вони підтримують демократію, цінують свободу, люблять свою країну. Але ця згода – лише рамка. Вона не дає чітких відповідей на конкретні політичні питання.

Однак президент Трамп має сміливість заявляти, що він виступає з точки зору common sense’у, не зважаючи на те, що цього явища в контексті конкретних політик в американському суспільстві не існує в принципі.

«Здоровий глузд» Трампа – це лише риторична стратегія. Бо щойно справа доходить до конкретики – побудувати стіну чи ні, заборонити аборти чи дозволити, надавати Україні допомогу чи ні – «здоровий глузд» зникає, наче дим.

Розділене суспільство не має спільного знаменника у цих питаннях. І тим більше воно не може будувати політику на уявній очевидності, яка є очевидною лише для однієї його частини. Кожне з цих рішень вимагає зважування складних факторів – юридичних, економічних, геополітичних, моральних.

Наприклад, міграційна політика залежить не лише від «загрози кордону», а й від міжнародного права, трудового ринку, демографії. Питання абортів – це не лише «життя чи смерть», а й права людини, доступ до медицини, вплив на бідні громади. А допомога Україні – не просто «витрати», а стратегічна інвестиція в глобальну безпеку та збереження міжнародного порядку. Те, що подається як «очевидне», насправді потребує складного аналізу – саме того, що популісти намагаються уникнути.

Культ невігластва першої демократії світу

США – місце, де народилася сучасна демократія. Це країна, конституція якої зʼявилася за два роки до Французької революції 1789 року. Це держава, батьки-засновники якої були одними з найосвіченіших особистостей свого покоління. Однак, на превеликий жаль, ми вимушені спостерігати, як основний принцип демократії – l’égalité – створює культ невігластва, згідно з яким «моє неуцтво важить стільки ж, скільки твоя обізнаність» – або навіть більше.

Ми бачимо, що антиінтелектуалізм у Сполучених Штатах набирає обертів. Тренд такий, що інтелектуальна культура й глибока обізнаність починають сприйматися як дещо чуже і вороже. На противагу допитливості, знанням та експертності приходить вигаданий «common sense» з гучним рупором у вигляді Дональда Трампа.