До Комісії з перевірки суддів майже не звертаються потерпілі — член Вищої ради юстиції

Своїми враженнями від початку роботи ВРЮ з «Ракурсом» поділився член Вищої ради юстиції Андрій Бойко.

— Андрію Михайловичу, якими є ваші перші враження від того, як розпочалася дуже важлива і давно очікувана суспільством робота Вищої ради юстиції? А найперше — від матеріалів, переданих вам Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів (ТСК).

— Безумовно, розгляд висновків ТСК — це дуже вразлива проблема, бо суспільство одразу очікувало

від Вищої ради юстиції швидких результатів. Щиро кажучи, я й сам розумів, що розгляд висновків ТСК є першочерговим, і коли ми обговорювали ці питання у дисциплінарній секції, наголошував, що нам необхідно активніше розглядати ці дисциплінарні справи. Але направду, спочатку було дуже складно, бо треба було правильно окреслити наші правові підходи до процедури розгляду цих питань. Я б не сказав, що висновки ТСК є проблемними. ТСК провела досить добру роботу, і їхні висновки є цілком якісними для розгляду Вищою радою юстиції, хоча щодо окремих випадків і є певні зауваження. Часом щось із того, про що зробила висновок ТСК, спростовується, а щось інше вимагає додаткового документального підтвердження. Загалом ті висновки, які ВРЮ на сьогодні розглядає, повністю відповідають вимогам для правової оцінки ВРЮ поведінки судді. Принаймні, щодо тих матеріалів, які доповідаю я, сумнівів не маю. Інша річ, що я, як і інші члени дисциплінарної секції, детально аналізую ці висновки і часом звертаю увагу на окремі неточності або прогалини, але це нормальна робота.

Насправді, найскладніше подолати психологічну проблему для членів Вищої ради юстиції — суддів. Коли вони розглядають матеріали стосовно своїх колег, їм дуже важко зробити цей крок — звільнити суддю. І, напевно, це виправдано. Знаючи добре характер суддівської праці, члени ВРЮ — судді досить виважені у своїх оцінках. Якщо говорити про останнє засідання, то і в мене самого виникають певні вагання, доводиться зважувати багато чинників, голосуючи за внесення подання про звільнення судді.

Щиро кажучи, голосуючи за внесення подання про звільнення судді за порушення присяги, розумієш, що вирішуєш професійну долю конкретної людини, і це рішення завжди дається нелегко. Суто по-людськи бачиш, що перед тобою компетентний фахівець. Інша річ, що він не виконав свого обов’язку — не набрався сміливості у складній суспільній ситуації виступити як незалежний та безсторонній суддя, а саме цього від нього очікувало суспільство, і саме до цього його (суддю) зобов’язувала Конституція.

Погляньмо на передісторію, з чого виникла необхідність створення ТСК. Суспільство побачило, що в певній категорії справ ідуть абсолютно однотипні рішення, причому в більшості з них ідеться тільки про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, або, якщо це адміністративні матеріали, то адміністративний арешт. Суспільство переконалося, що суд не є незалежним, що існує політичний чи інший вплив на суддів, оскільки ухвалюються однотипні рішення — немотивовані, за клопотаннями, без належного обґрунтування, без достатніх доказів. Безсумнівно, виникли обґрунтовані сумніви щодо незалежності цих суддів і, на превеликий жаль, перевірка це підтверджує.

От на останньому засіданні ми розглядали справу судді, яка переконливо продемонструвала свій високий фаховий рівень, тим не менше, коли я переглядав її матеріали, був шокований — там не було жодного доказу, який би свідчив про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яке ставилось у вину особі. Ну як можна людину позбавляти свободи, хоча б на два місяці, не маючи жодної підстави? Адже йдеться про недоторканність, свободу особи, те право, яке гарантується Конвенцією з захисту прав людини і основоположних свобод. Суддя має бути дуже уважним, ретельним і відповідальним, коли він застосовує саме такий запобіжний захід.

— На жаль, у наших реаліях, як попередніх, так і нинішніх, суддя ще й має бути дуже хоробрим…

— Це випливає із самого статусу судді. Гарантії суддівської незалежності закріплені в Конституції, і суддя має відповідати цьому статусу. Він несе відповідальність перед суспільством за ті рішення, які ухвалює. Якщо виникли застереження щодо незалежності судді і ці застереження були обґрунтовані, то ми мусимо притягувати суддю до відповідальності. Навіть якщо часом у людському плані його шкода, але ти прекрасно розумієш, що суддя є не на своєму місці. Якщо суддя в критичній ситуації не може належно виконувати свою місію, бути неупередженим і об’єктивним, то він не може працювати надалі.

— На останньому засіданні ВРЮ свідком по справі одного із суддів, що виносили рішення по справах, пов’язаних із подіями Революції гідності, був колоритний худорлявий чоловік, який, судячи з усього, знайомий із різними сторонами життя, в тому числі бачив його з-за ґрат. На запитання про те, чи вважає рішення судді стосовно себе справедливим, він відповів, що суддя виніс рішення, засновуючись на тому, що йому принесли. Таким чином він зачепив важливе питання: чому так ретельно не притягуються до відповідальності прокурори, що мали відношення до тих справ? Чи обговорювали ви з колегами ці питання?

— Не тільки обговорювали. Це було декілька разів задекларовано на засіданнях, коли ми зверталися до представника Генеральної прокуратури України щодо відповідальності працівників прокурори, які не виконували своїх обов’язків, діючи за чиєюсь вказівкою чи власною волею, і погоджували клопотання слідчих про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Думаю, що процес люстрації відбувається в прокуратурі, і ті прокурори, які допускали недбале ставлення до виконання своїх обов’язків, погоджували клопотання, де не було достатніх підстав для застосування саме такого запобіжного заходу, також повинні нести відповідальність.

Але я хотів би наголосити, що відповідальність судді є на порядок вищою. Слідчий суддя здійснює судовий контроль, і його відповідальність за дотримання прав людини і процесуальних прав та гарантій осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, звісно ж, є значно вищою за відповідальність інших — слідчого, прокурора. І суддя має це розуміти.

— Є тиск на членів ВРЮ?

— Відчувається певний тиск громадськості, чи радше окремих громадських активістів. Але це питання власного сумління, яким чином сприймати цей тиск.

— Ви відчуваєте?

— Я — так. Тільки не тиск, а відповідальність. Я приходжу додому, донька починає розпитувати, чому це рішення таке, а не інакше. Затим вся та інформація одразу іде назовні. І я мушу пояснювати, чому вирішено так чи інакше. А ухвалення рішення колегіальним органом — це дуже складно. Треба переконувати, сформувавши чітку правову позицію. Бо відповідальність судді має бути чітко диференційована відповідно до характеру дисциплінарного проступку.

— Хіба не виходить ніхто, якихось прохань не має до вас?

— Ну, я єдиний член ВРЮ не киянин, очевидно, що в мене якихось тісних соціальних зв’язків тут немає, а у Львові я маю певну репутацію.

Я би сказав, що загалом судді мають толерувати своїм колегам, і це природно. Мені легше бути цілком нейтральним, тому що я не знаю суддів, дисциплінарні справи яких ми розглядаємо, особисто, тому суджу лише з висновків та наданих матеріалів. Для суддів — членів ВРЮ, певно, мають значення ще і якісь інші, професійні якості конкретної людини, сумлінне ставлення до праці, якість розгляду суддею справ тощо. Вони ж бачать суддів у їхній повсякденній роботі і, безумовно, ухвалювати рішення щодо конкретного судді їм дещо складніше.

Напевно, тому європейські експерти звертають увагу на те, що такий орган, як ВРЮ, має складатися із переважною більшості суддів, але не виключно із суддів. Адже інакше починає переважати корпоративізм. Саме через те і мають бути у складі також представники інших юридичних професій. Це й формує необхідний баланс.

— Що справило на вас найбільше враження в роботі у ВРЮ?

— Траплялися матеріали, які мене відверто шокували. Я не можу деталізувати, але глибоке враження справили судді, що ухвалювали неправосудні рішення без жодної перестороги, без жодного побоювання, що треба буде нести відповідальність за свою поведінку. У мене було декілька таких матеріалів, на превеликий жаль — безперспективних, бо минули строки давності, але внутрішньо дуже хотілося притягнути до відповідальності цих суддів.

Можливо, якимось чином вони все-таки понесуть певну відповідальність, бо, приміром, одного із таких суддів Вища кваліфікаційна комісія суддів України на сьогодні не рекомендувала для безстрокового призначення суддею.

Вельми доцільним є формування суддівського досьє, завдяки якому такого роду випадки, коли вдалося уникнути відповідальності, в майбутньому не минуть увагою ті органи, що впливатимуть на кар’єру судді. Тому я сподіваюся, що все це все-таки матиме значення для подальшої кар’єри таких суддів.

— Що необхідно для того, щоб оці покарання деяких суддів відіграли превентивну роль для їхніх колег? Є такий шанс?

— Такий шанс, безперечно, є , але за умови, що ми будемо безсторонні. Якщо ви звернули увагу, на засіданні ВРЮ був закид з боку одного судді, що за цілком аналогічних обставин дисциплінарна секція ухвалила різні рішення. У нас була досить активна суперечка у процесі розгляду питань про відповідальність цих двох суддів.

— Це справді мало досить дивний вигляд, зокрема, тому, що обидва судді, викликані головою суду, розглядали такі самі справи, робили це вночі, і рішення були аналогічними. Тому притягнення до відповідальності лише одного судді не видавалося справедливим.

— Коли ми обговорювали це питання, то вирішили все-таки з’ясувати, чи мали місце ці обставини. Якщо це підтвердиться, то не виключено, що звертатимемося до ВККСУ, щоб вона провела перевірку. Я не виключаю, що можуть бути дисциплінарні провадження стосовно голови чи заступника зі встановленням ознак дисциплінарного проступку. Але сам по собі цей факт є кричущим.

— Мене прикро вразив ще і той факт, що я не могла змусити себе повірити словам одного із тих, хто свідчив проти судді, хоч як докладно він розповідав свою історію на засіданні Вищої ради юстиції. Скидається на те, що не тільки в мене виникли такі сумніви. Також свого часу здивувало, як мало заяв отримала Тимчасова спеціальна комісія саме від тих, хто справді постраждав від свавільних суддівських рішень; як мало зазвичай присутніх на засіданнях ВРЮ людей, які вважають себе неправедно кинутими за ґрати. Якою ви бачите сьогодні позицію суспільства, громадськості в притягненні суддів до відповідальності відповідно до закону, а не шляхом мітингів чи спалення опудал? Громадяни допомагають вам ухвалювати обґрунтовані рішення?

— Людей часом не вистачає на копітку і складнішу працю…

Іноді є готовність, дуже шляхетна готовність, чинити опір брутальності влади, запобігти зловживанням з її боку. Але на цьому не може завершуватися участь громадськості. Ми побачили, що до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів майже не було звернень громадян-потерпілих. Ми маємо проблему, бо в окремих випадках є звернення лише від прокуратури. Виникає питання: чому не було активності громадських організацій, які мають повну інформацію? Чому майже немає активності від потерпілих?

Я знаю приклад по Львову. Хлопець із дуже інтелігентної родини був на Майдані як перекладач з іноземним журналістом, просто супроводжував його. Під час відомих подій його було затримано і щодо нього застосували запобіжний захід — взяття під варту. Для родини це затримання без жодних правових підстав стало справжньою трагедією. Згодом я спитав у батька, чому ж вони не реагують, адже є реальна можливість притягти суддю до відповідальності. На що він сказав: Бог суддя тим суддям…

Ще люди в нас звикли покладатися на державні органи. Люди вважають, що є відповідні органи, і вони мають реагувати. На Вищу раду юстиції люди також покладають певні сподівання. І ми маємо ці надії фахово виправдати.

— Як ви ставитеся до процедури таємного голосування членами Вищої ради юстиції?

— Я є прихильником відкритого голосування навіть у нарадчій кімнаті. Але це, безперечно, тяжітиме над членами ВРЮ, які голосують. З іншого боку, є та небезпека, про яку ви говорили — впливів на членів ВРЮ. Таємне голосування дає можливість уникнути, справедливого чи ні, осуду колег, а це, зокрема, вельми актуально для суддів.

Вчора одна суддя називала приклад голосування на попередньому засіданні ВРЮ, коли потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Вона їх перелічувала, причому це справді були тяжкі наслідки для потерпілого, і ВРЮ не проголосувала за звільнення судді, який ухвалював рішення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до цієї особи. У випадку з суддею, яка нагадала нам про це, жодних таких наслідків не було, але рішення було ухвалено інше. Це породжує зрозумілі запитання у сторонніх осіб про неоднаковість позицій: чому? Зрозуміло, що таємне голосування дає можливість людям приховати свою справжню позицію і навіть публічно демонструвати іншу думку, протилежну висловленій власним голосуванням. Тому рішення ВРЮ мають бути належно обґрунтовані. Хоча для судді, члена ВРЮ, таємне голосування, я би сказав, забезпечує професійну інтимність. Мине термін перебування у ВРЮ, і суддям доведеться повертатися до праці, тому ухвалювати рішення їм непросто, а таємне голосування забезпечує можливість бути незалежним у своїй позиції.

— Справи, які розглядає наразі ВРЮ, стосуються слідчих суддів, запроваджених новим Кримінальним процесуальним кодексом. У вас не склалося враження, що інститут слідчого судді скомпрометований внаслідок подій, що мали місце під час Революції гідності?

— Насправді це дуже важливий інститут. Минуло не так багато часу від набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом. Як ми бачили на засіданні, переважна більшість суддів рік-два виступали у цій іпостасі, і я думаю, що не всі з них були готові до належного виконання цих функцій. Особливо мені дивно, коли йдеться про суддів, призначених на перший п’ятирічний термін, що не мали належного досвіду. Ми бачили, що мало хто з суддів мав силу чинити опір впливу. Тобто, коли суддя бачив, що на судове засідання привозять із медичної установи середньої тяжкості чи з тяжкими тілесними ушкодженнями осіб, яким оголосили про підозру, без достатніх підстав, і він ухвалював рішення застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою, це є свідченням того, що суддя не здатний, або не має бажання чинити опір впливу і відповідно діяти безсторонньо. Тобто такі судді піддалися загальному настрою: надійшла команда і треба її реалізувати. І це було очевидно також на останньому засіданні.

Тож інститут слідчих суддів загалом не може бути дискредитований, бо через нього забезпечується судовий контроль за дотриманням прав людини, особливо у процесі застосування до особи запобіжних заходів. Як на мене, запровадження саме цього інституту є дуже позитивним. Інша річ, що його реалізація продемонструвала: є частина суддів, які не готові належно виконувати цю дуже важливу функцію.