Новини
Ракурс

Поганих прокурорів фактично обирали хороші люди, які промовчали

2 гру 2015, 12:29

Висновки за результатами проведення відкритого конкурсу на адмінпосади у місцевих прокуратурах


.

Повного перезавантаження системи прокуратури, як це собі уявляє громадськість, не буде. В цьому випадку не міг повторитися досвід патрульної поліції, коли «з вулиці» набрали достойних кандидатів і за два місяці навчили їх поліцейській професії. Неможливо навчити керувати прокуратурою абсолютно всіх бажаючих, які подали свої документи на конкурс. В основі керівного складу прокуратури мають залишитися професіонали з управлінським досвідом. Відсутність управлінського досвіду є найбільшою проблемою так званих зовнішніх кандидатів. Адже для того, щоб опанувати посаду керівника місцевої прокуратури, особа має володіти управлінськими інструментами хоча б у позапрокурорській практиці: адвокатській, загальноюридичній, військовій тощо.

Водночас переваги відкритого конкурсу на адміністративні посади у місцеві прокуратури є очевидними.

Безперечною перевагою відкритого конкурсу стала можливість рядових співробітників прокуратури, які ніколи не були першими керівниками, стати такими. За умов абсолютної непрозорості у кадровій політиці прокуратури, в минулому чесним співробітникам прокуратури, які не мали родинної або фінансової підтримки, було надзвичайно важко стати керівниками прокуратури і сприяти її самоочищенню. Проаналізувавши величезний масив інформації про професійні та особистісні якості чинних прокурорів, можна зробити висновок, що досить мало керівників пробивалися на керівні посади завдяки своєму розуму. Зазвичай толкові співробітники не піднімалися вище керівників відділів або заступників районних прокурорів і виконували роль робочих конячок, які тягнули всю роботу. Тож місцевій громаді залишалося сподіватися, що мажор виявиться ще й розумним, відповідальним і людяним керівником... Звідси безліч проблем із «ручними» прокурорами, адже за милість із боку сильних світу цього потрібно було платити.

Уперше зовнішні кандидати змогли на рівних конкурувати з прокурорськими. В низці прокуратур зовнішні кандидати створили реальний конкурс для чинних керівників і витіснили багатьох із них за межі прохідної частини. Слід визнати, що на етапі співбесіди комісія зазвичай надавала перевагу прокурорським працівникам (причини цього розкриємо далі). Проте майже в кожну місцеву прокуратуру на керівні посади (як правило, заступника керівника) претендуватимуть зовнішні кандидати.

Кадрові питання щодо керівників місцевих прокуратур уперше вирішувалися відкрито, і кожен громадянин України міг у режимі онлайн спостерігати за співбесідами, а потім зіставляти свої висновки щодо кандидатів із рішенням комісії. В більшості випадків рішення комісії збігалися з рейтингами, які формували для себе присутні на співбесіді спостерігачі, так само було із багатьма дописувачами в соціальних мережах. Ті люди, які знаходили сили і час прослухати в режимі онлайн усіх кандидатів, доходили, як правило, подібних із комісією висновків щодо кандидатур на адміністративні посади в місцеву прокуратуру.

Уперше до вирішення кадрових питань були допущені сторонні для прокуратури люди — представники парламенту. Це були адвокати, громадські діячі, народні депутати, більшість із яких особисто стикалися з негідними представниками прокуратури в своїй попередній діяльності. Це непідкупні люди (тут можу говорити лише за себе і декількох членів комісій, яких знаю особисто не перший день), для яких участь у конкурсі стала своєрідною місією, другим внутрішнім фронтом, адже всі розуміють, що лише суттєва зміна правоохоронної системи зможе дати реальне оновлення системі захисту прав громадян. У результаті прокурори були в шоковому стані від відкритого конкурсу із залученням до відбору непрокурорських представників. Ніхто ніколи не сподівався, що можна буде відкрито перевірити реєстри нерухомості. Ніхто ніколи не сподівався, що їхня безпринципність під час подання позовів до місцевих рад про зняття прапору Євросоюзу з будівель органів місцевого самоврядування буде кимось оцінена. Ніхто ніколи не сподівався, що моральна (а точніше аморальна) сторона життя прокурорів може стати їм на заваді у кар’єрному зростанні. Факти непристойної поведінки, зловживання алкоголем, грубе ставлення до громадян або підлеглих стали під час обговорення кандидатур важливим і часто вирішальним фактором у рекомендації кандидата на керівну посаду в прокуратуру. Коли багаторічні керівники районів не знаходили себе серед претендентів на керівні посади, для них це був справжній шок. Звісно, не завжди вдавалося переконати конкурсну комісію в необхідності виведення за межі «прохідної» частини рейтингу сумнівних чинних керівників. На боці таких керівників їхній досвід, управлінські якості, прихильна позиція прокурорської частини комісії, але, окрім цього, і низька якість зовнішніх кандидатів, які часто-густо не могли назвати основних функцій прокуратури, і шалена недосвідченість, незріла життєва позиція молодих прокурорів із трирічним стажем роботи.

Пошук інформації про зовнішніх кандидатів привів до невтішних висновків: у керівництво прокуратури часто хочуть потрапити так звані «решалови» та «мажори» різних мастей і рівнів, які знають, «з якого боку розташований чорний вхід до прокуратури» (цитата зі співбесіди). Тут згадується коротенька байка Леоніда Глібова про вовків та собак, написана 150 років тому.

Один заможний господар

Надумався Вовків злякати.

«Що, — каже, — той вівчар

Собак дві сотні назбирати!»

Здається б, і гаразд було:

Вовки полохать перестали, —

Так друге лихо підросло:

Свої Собаки шкодить стали.

Мораль у нашому випадку: важливо, обираючи кандидатів, не проміняти «вовків» на «собак». Адже прокуратура — це влада, а до влади часто пнуться недобросовісні люди.

Плач прокурорів

Самі ж прокурори нарікають, що не змінюється порядок роботи органів прокуратури. Залишаються безконечні й позаправові так звані «контролі» (завдання та доручення, що надсилаються вищестоящими прокурорськими інстанціями до нижчестоящих, обмежені часом для їх виконання, подекуди усного характеру); робота на показник (особливо щодо корупційних злочинів, рівня злочинності у регіоні тощо); непропорційний розподіл навантаження між рядовими прокурорами; завантаженість прокуратури дрібними злочинами: до прикладу, спричинення легких тілесних ушкоджень, вчинення дрібних крадіжок, зберігання наркотичних засобів, які в середньому становлять до 90% правопорушень у регіоні і відволікають увагу прокурора від процесуального керівництва у більш важливих для суспільства тяжких злочинах (для цього акцентувалась увага на необхідності прийняття Закону України «Про кримінальні проступки»).

Шкодували прокурори і за законодавчим обмеженням функцій прокуратури, зокрема, загальний нагляд був для прокуратури справжньою «дійною коровою». Обговорювали складності функціонування нової, об’єднаної прокуратури: необхідність більш активного використання цифрових технологій у роботі, запровадження цифрового підпису керівника місцевої прокуратури для оперативності в роботі тощо.

Загалом склалося таке враження, що система прокуратури не хоче змінюватися. А без змін у роботі всіх ланок у прокуратурі, починаючи з Генеральної прокуратури, очікувати на оновлення не варто. Коли над кожним рядовим прокурором, який і виконує основну частину роботи прокуратури, буде по 10 контролюючих начальників різних рівнів, толку не буде.

Про допомогу громадськості

Загалом громадськість поставилася до збору інформації про кандидатів дуже пасивно. Переважно члени комісії чують незадоволені голоси активістів уже постфактум: «Я знав, що виберуть цього бандита». На запитання: «Чому інформацію не було надано до співбесіди?» — зазвичай не чули жодної відповіді. Інформація ж, яка надавалася вчасно, переважно обмежувалася сухим, безпідставним звинуваченням прокурора в корупції — без конкретних фактів та жодного документального підтвердження. Тож неактивна громадськість тепер мусить уживатися з новообраними представниками «старої гвардії» прокурорських керівників.

Найактивніша допомога громадськості була у Львівській, Волинській та Хмельницькій областях. У решті областей (Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській, Тернопільській), крім власних джерел членів комісії, допомога громадськості була майже невідчутна. Дякую всім, хто допоміг у зборі інформації (на жаль, не можу назвати поіменно з міркувань їхньої безпеки). Але принагідно хочу особисто подякувати публічним особам — голові Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України Олександрі Примаченко з її командою та народному депутату Антону Геращенку за дієву, системну допомогу в організації збору інформації про кандидатів. Лише вони реально інформаційно сприяли процес відбору нових керівників. Щодо інших можна лише перефразувати відому цитату Уїнстона Черчілля про вибори: поганих прокурорів фактично обирають хороші люди, які не надають вчасно наявну в них інформацію про цих прокурорів.

Недоліки відбору

Перед початком конкурсу була явно недостатня рекламна кампанія відкритого конкурсу. Багато потенційних кандидатів не почули достатньо інформації, щоб вирішити взяти участь у конкурсі.

Не було чітко задекларовано, що «нові» прокурори отримуватимуть передбачену статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітну плату (не менше 10 мінімальних заробітних плат). Для успішної людини, яка хоче взяти участь у реформі прокуратури, конче важливою є стала, адекватна матеріальна мотивація. Щоб сім’я прокурора справді могла жити на одну зарплату. У зв’язку з невизначеністю із заробітною платою активність зовнішніх кандидатів була вкрай низькою. Багато хто подавав документи на конкурс, не маючи реального наміру взяти участь у самому конкурсі.

Не була передбачена можливість переходу кандидатів із одного рейтингового списку до іншого після проведення основних тестових етапів (професійного тесту і тесту на загальні здібності). Внаслідок цього навіть в одній області дуже відрізнявся рівень кандидатів у місцеві прокуратури. Чимало кандидатів у місцеву прокуратуру із високими балами не доходили до співбесіди через високий конкурс у їхню прокуратуру. А якби кандидатам, які не пройшли в 16 кращих (це визначена порядком проведення конкурсу кількість кандидатів, які допускаються до наступного етапу конкурсу — співбесіди), до прикладу, в місцевій прокуратурі обласного центру, дозволили перейти до рейтингового списку в сусідню прокуратуру, якість кандидатів значно б зросла. Професійний рівень прокуратури і ми, прості громадяни, від цього б тільки виграли. Цікаво, що така можливість обговорювалася в Генеральній прокуратурі України на початку конкурсу, і кандидатів навіть запитували про згоду бути так званими мобільними кандидатами (передбачалося, що вони можуть «мігрувати» в межах області). Проте позитивного рішення чомусь так і не було ухвалено. Хоча достатньо було б тижня для переходу бажаючих до іншого рейтингового списку.

Важливим запобіжником від некваліфікованих кандидатів міг би бути встановлений прохідний бал. Нехай би він був на рівні 50% від максимального бала, який можна було набрати за результатами двох етапів конкурсу. Тоді на співбесіду потрапляли би кандидати, які мали хоча б задовільний рівень знань законодавства і мінімально необхідний рівень загального розвитку. Практика роботи конкурсної комісії довела, що кандидати, які набрали менше 100 балів за два етапи конкурсу, як правило, не заслуговують на те, щоб бути керівниками місцевих прокуратур.

Певним негативом можна вважати також повільність процедури призначення керівного складу місцевих прокуратур, адже перші рекомендації вже протягом трьох тижнів перебувають на розгляді в Генеральній прокуратурі. При тому, що в Генеральній прокуратурі постійно вимагали надвисокої інтенсивності проведення співбесід конкурсними комісіями, що, на мою думку, вплинуло на якість отриманих результатів.

Через короткий проміжок часу між оприлюдненням прізвищ кандидатів у конкретну місцеву прокуратуру та проведенням співбесід було недостатньо часу для збору інформації щодо кандидатів.

Склад конкурсних комісій був сформований за принципом: чотири представники від прокуратури, три представники від парламенту. Таким чином, співвідношення між прокурорською і парламентською складовою було визначено на користь прокурорів. Для кадрового оновлення прокуратури такого співвідношення було недостатньо: прокурори, як правило, одностайно підтримували прокурорів, навіть якщо прокурорські кандидати мали вагомі «грішки» на керівних посадах у минулому.

Видається, що було не дуже виправданим призначення народних депутатів до складу конкурсних комісій. Очевидний брак часу заважав забезпеченню повноцінного представлення парламентської складової в роботі комісії. До того ж, чимало громадських організацій здійснюють моніторинг відвідування народними депутатами пленарних засідань парламенту та засідань комітетів. Тому не вистачало голосів за толкових зовнішніх кандидатів, не дивлячись навіть на те, що місцем роботи всіх комісій було обрано Київ — найзручніше місце для членів від Генеральної прокуратури України та народних депутатів.

Прокурорський автопарк

Проаналізувавши декілька сотень декларацій чинних керівників прокуратур різних рівнів, дивуєшся кількості та якості автомобілів, що перебувають у власності сімей прокурорів. Досить часто це авто вартістю понад 20–25 тис. дол. На запитання щодо походження авто комісія зазвичай отримувала відповідь про подарунок батьків, про дружин-підприємців із трьома магазинами в сільській місцевості, про гроші, що збиралися з дитинства, і таке інше. Припускаю, що прокурори справді могли вдало взяти шлюб, бути дітьми багатих батьків або протягом усього життя відкладати на омріяне авто по кілька тисяч гривень на місяць. І я цілком свідомий того, що дорогі авто — це не найголовніша проблема сучасної прокуратури. Проте в час, коли держава перебуває у стані фактичної війни, економіка розвалюється, а люди зубожіють, дорогі авто прокурорів (державних службовців) виглядають знущанням над власним народом, якому вони мають служити… Уявляю, як сприймаються прохання прокурора про підвищення заробітної плати, в той час як він їздить на роботу на власному дорогому авто, яке потрібно до того ж чимось заправляти.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter