Чому держава в особі парламенту і наглядових органів поливає бензином власну Конституцію?

Державні чиновники змінами до законів поступово закривають неугодним двері до суду. До чого це призведе? 

Схоже, що незабаром на дверях суду можуть з'явитися таблички: «Суду немає. Вирішуйте свої проблеми самі». 

Видається, що це не вигадка, а реальність, у яку нас намагаються загнати чиновники. З 2001-го року у законодавство поступово вносяться зміни, які звужують конституційне право громадян на судове оскарження. 

Тихо і без зайвого шуму. 

Почали з банкірів. Воно й зрозуміло, хто з люду за них вступиться чи буде співчувати, ще і на тлі гучних банківських криз? Можливо, саме тому про це так довго ніхто і не говорив. Після гучних «банкопадів» та подальших розбірок більшість склали валізи та керують новими бізнесами з Австрій чи Монако.

Між тим,  коли на банківському ринку панував хаос, під банками та органами державної влади галасували мітинги, народ вимагав посадити винних, чиновники скористалися смутою. 

Національний регулятор впевнено виходить на сцену,  користуючись уже узаконеною нормою, відповідно до якої він сам визначає, хто неплатоспроможний і де потрібно запустити процедуру ліквідації. Під шумок з ринку зникли не лише чимало порушників, а й ті, чиє майно та активи ляльководи Нацбанку хотіли привласнити їхніми руками.

Неконституційні норми щодо звуження права на судовий захист було протиснуто лобістами не менше, ніж у п`ять законів лише щодо банків і банківської діяльності.

Чому неконституційно?

Бо у статті 124 розділу VIII «Правосуддя» Конституції України  чітко вказано: «Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. 

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. 

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору».

Що ж виходить на практиці? Право на судове оскарження спору поступово звужується.

Якщо не наступити  цій гідрі на горло тепер, цілком можливо, що незабаром зручну і вже перевірену практику поширюватимуть і на інші правовідносини.

В академічних колах уже не раз можна було почути про необхідність звуження права звернення до суду, наприклад, щодо касаційного оскарження для окремих категорій справ. Про це всерйоз говорять  як  про спосіб «зменшити непосильне навантаження на суди». Тобто боротися з порушниками закону планують чим? Забороною звернутися до суду?

Ви хочете звернутися до суду, коли держава приймає відверто свавільні рішення? Забудьте. Вас лишили права боротися. І так, це прямо суперечить Конституції. Але кого це зупиняло? 

Ось «мортиролог» прав, який розшируюється послідовно і неухильно. 

До 2001 року питання ліквідації банку вирішував суд за заявою НБУ. З цього року вирішення питання ліквідації банку та неспроможності віднесено до ліквідаційних  комісій, а суди було  усунуто від розгляду таких справ.

У 2012 році змінами до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суди було усунуто із механізму прийняття рішень про тимчасову адміністрацію чи ліквідацію банку. Від того року ця процедура запускається НБУ з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування  вкладів фізичних осіб. 

З 2015 року завдяки змінам до Закону України «Про банки і банківську діяльність» звернення до суду лишається тільки як можливість наступного оскарження таких рішень НБУ. Це означає, що процес затягнеться на роки, для фінансової установи – це рівнозначно банкрутству. 

А от із 2020 року змінами до цього ж закону суд взагалі позбавлено можливості перегляду рішень НБУ.

Чим це загрожує людям, які хочуть чесно конкурувати на ринку?

По-перше, коли банк може бути ліквідований за рішенням одного органу, без права оскарження в суді, це ставить під загрозу стабільність бізнесу. Ви працюєте за правилами, але не знаєте, чи ваш банк завтра не закриють.

Банки потрапили у повну фінансову залежність від НБУ. Це – прямий торований шлях до корупції. Адже все залежить від рішення однієї установи, яка має повний контроль над ситуацією. Ви більше не власник своїх коштів, ви – заручник банківської системи. То куди ви підете вирішувати свої питання?

І зрозуміло, що доля бізнесу повністю залежатиме від політичного даху чиновника та розміру валізи. Врешті, куди дивиться НАЗК з його вимогами антикорупційних стратегій, прописування корупційних ризиків та їх усунення? Чи вони в долі? 

Коли рішення приймаються за закритими дверима без судового нагляду, простір для корупційних схем зростає. Врешті усі учасники цих «перемовин» можуть діяти, як їм заманеться.

По-третє, банки загнані у ситуацію правової невизначеності через неможливість відстоювати свої права у змагальному процесі. Виникає ситуація, коли ви не маєте можливості довести свою правоту в суді. Суд — це остання інстанція справедливості, але коли її забирають, вас залишають із беззаконням сам на сам.

І врешті чому держава в особі парламенту чи наглядових органів сама поливає бензином свою Конституцію? Основний закон передбачає право кожного звернутися до суду. Але коли це право забирають, держава стає правовою тільки на папері.