Новини
Ракурс

Закон про податок на бездітність, або «Діли з убогим заробіток»

Ці Шевченкові слова мають продовження: «то й легше буде зароблять». Пригадалися вони мені, коли  по телевізору крупним планом показали збентеженого народного депутата України Сергія Гривка, який вніс законопроєкт № 11264. Деякі журналісти не забарилися виставити його самого й запропоновану законопроєктну  ідею  «на посміх, поговір у людей». Тут же взяли під приціл інші його законопроєкти,  щоб показати, які унікуми засідають в українському парламенті.


.

Я би стала на його захист.

Але ж тебе рознесуть.

Ну й нехай. Мене вже розносили за Сімейний кодекс :« Він штовхає українське суспільство в прірву бездуховності»; «Він такий поганий, що навіть не підлягає доопрацюванню». Йшлося про новий погляд на підстави створення сім’ї ( жінка і чоловік можуть створити сім’ю й без шлюбу), про надання 14-річній дитині права на звернення до суду з позовом  про позбавлення батьківських прав, розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, які мають неповнолітніх дітей, специфічну заміну права на аліменти на право власності на нерухомість,  про надання права на аліменти тому з подружжя, хто є працездатним, про усиновлення повнолітнього тощо. 

Минуло 20 років чинності Сімейного кодексу,    загроза бездуховності  пре на нас, але з іншого джерела: русского кірзового сапога.

Коли ж мені  зателефонував один із львівських медійників з проханням прокоментувати зазначений законопроєкт, я зраділа, зрозумівши, що серед них  є  ті, котрі не стануть обливати мене окропом.

Після Перемоги, яку Україна неодмінно здобуде, суспільство зіштовхнеться з масою проблем, для вирішення яких потрібні будуть гроші. І дуже  великі гроші. Уряд заглядатиме у кожну щілинку, в якій може таїтися те, що  конкретній людині  сьогодні не вкрай потрібне.

Таким буде веління часу, і всім нам слід уже зараз налаштовувати себе на таку перспективу. Свобода коштує дорого.

«Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і  матку...»  - це не просто уривок з вірша Івана Котляревського, це – вимога, моральний і юридичний імператив. Його  належало б  кожному українцеві змалечку трамбувати у   своїй свідомості.«Не лізьте в мою матку», – закричала одна дописувачка. Але ж ніхто й гадки такої не мав. Навіть якщо б цей законопроєкт перетворився у закон, ніхто не проводитиме спецзаходів щодо збільшення народжуваності.

Не хочеш мати дітей («Я не люблю дітей», - злукавила одна молодиця, яку Господь обділив щастям материнства), так і житимеш самотою. А потім заздритимеш на старості тим,  хто не дав пропасти  своєму роду.

Окрім прав людини, які можна звести до абсурду (абсурдом вважаю вимогу дозволити  шлюби між одностатевими людьми, адже це – не Боже), є ще права нації, які стоять на вищому щаблі.

Пригадалося, як Рада міністрів Естонської РСР  встановила грошову доплату естонцям за народження дітей. Естонці могли собі це дозволити, і такий прояв «націоналізму» Москва стерпіла. Маємо цікавий приклад самозахисту естонської нації, її природного (від Бога) права на життя.

Українцям цього б не дозволили.

Замість охаювання ідеї, навішування ярликів, проведення паралелі між  цим законопроєктом і актами Сталіна і Муссоліні, варт би спокійно помізкувати над цим додатковим джерелом коштів «національного порятунку», щоби не клянчити у західних сусідів.

І податок на бездітних – можливе  для цього джерело.

Ознакою кожного закону є справедливість, розумність, утвердження  добросовісності у відносинах між людьми. 

Для того, щоб  закон про податок на бездітних став таким, потрібні спільні зусилля юристів, економістів, психологів, політологів.

Метою прийняття такого закону є не ріст народонаселення, а «вирішення проблем народонаселення». А це різні речі.   


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter