Новини
Ракурс

Сприяти прогульникам Феміда не буде

12 лютого 2016 року Київський апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Києва про стягнення боргу з однієї комерційної фірми на користь іншої. Ця історія цікава тим, як відповідач намагався зловживати своїм правом не з’являтися в судові засідання і як на це відреагував суд.

Все почалося 24 червня 2015 року, коли ТОВ «Дока Україна» уклало з ТОВ «БК Домбуд» договір купівлі-продажу будівельної опалубки на суму 425 тис. грн. Домовлялись же, наче, як порядні люди з порядними людьми: продавець зобов’язується протягом семи днів після підписання договору відвантажити товар, а покупець — розрахуватися за нього протягом двох місяців після отримання. Факт одержання товару має бути підтверджений актом прийому-передачі, а сама передача здійснюється на підставі наданої представником покупця довіреності. У цій довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей обов’язково повинні бути зазначені асортимент опалубки, її кількість і ціна, причому в суворій відповідності із специфікацією, що є невід’ємною частиною договору. Факт оплати товару, тобто зарахування коштів на поточний рахунок покупця, має підтверджувати виписка з його банківського рахунку.

Отже, все прописано, все зазначено, товар відвантажили, а грошей немає. Продавець, він же ТОВ «Дока Україна», чекав обумовлені договором два місяці, потім ще два місяці, а потім узяв та й звернувся до Господарського суду Києва для стягнення заборгованості. Заява була зареєстрована в канцелярії 23 жовтня 2015 року. Вже наступного дня суддя Олена Комарова постановила ухвалу про порушення провадження у справі. У ній все було ясно як божий день: видаткова накладна є, акт прийому-передачі підписаний і скріплений печатками обох сторін без будь-яких зауважень і заперечень, а от виписок з банківського рахунку немає.

Якщо уявити злий умисел з боку продавця і припустити, що він, отримавши 425 тис. грн, захотів одержати ще стільки ж, а тому приховав виписку, відповідачу в цьому випадку не було причин панікувати. Він міг надати суду свій примірник документа. Навіть коли б свого часу здуру викинув його на смітник, замість того щоб акуратно підшити в теку, для нього не становило жодної проблеми отримати ще одну виписку в своєму банку, комп’ютери якого ретельно зберігають інформацію про всі операції.

Але замість того щоб надати суду документи на підтвердження своєї правоти, відповідач подав апеляційну скаргу на ухвалу про порушення провадження. Суддя, звісно, повернула її заявникові. Напевно, це якось подіяло на нього і він заплатив гроші продавцеві. Але не всю суму, а лише меншу її частину: 143 тис. грн. Тож обсяг позовних вимог зменшився до 282 тис. грн.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, але суд 24 листопада 2015 року все одно ухвалив рішення задовольнити позов і стягнути з фірми «БК Домбуд» 282 тис. грн основного боргу, а крім того ще 6387 грн сплаченого позивачем судового збору, виходячи з визначеної законом ставки 1,5% ціни позову.

Не погодившись із таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій написав, що суд першої інстанції прийняв рішення за відсутності його представників, без дослідження дійсних обставин щодо проведення оплат і без витребування акту звірки взаєморозрахунків. Все це разом узяте потягло за собою ухвалення вердикту, який ґрунтується на неповному з’ясуванні обставин. Але в судове засідання, призначене на 29 лютого 2016 року, його представник чомусь не з’явився, хоча й розписався в тому, що повідомлений про його час і місце. Належних доказів, які підтвердили б оплату вартості поставленого товару, теж не надав.

Водночас ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони сумлінно користуватися своїми процесуальними правами, вказуючи на те, що явка в судове засідання представників сторін — це їхнє право, а не обов’язок. У випадку неявки суд може на свій розсуд вирішити, відкладати засідання чи ухвалювати рішення. Причому головною умовою для відкладення розгляду є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору без їх участі.

В даному випадку можливість вирішити спір була, оскільки позивач надав усі докази, а відповідач — жодного. Хоча з моменту порушення провадження мав достатньо часу надати докази оплати, акти звіряння розрахунків, письмові пояснення чи навіть укласти мирову угоду, що запропонувала зробити сторонам суддя Олена Комарова спеціально постановленою ухвалою.

Крім того, колегія суддів критично оцінила доводи відповідача про те, що у них на фірмі звільнилася юрист. На її думку, підприємство могло звернутися по правову допомогу до спеціаліста в галузі права, або, врешті решт, направити в судове засідання самого керівника підприємства, який наділений такими повноваженнями. Тому твердження апелянта про обмеження його процесуально права є безпідставним, і законних підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду немає. Відтак суд ухвалив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...