Боєць Збройних сил: У нас не АТО, а справжня російсько-українська війна

Валерій Погребний — демобілізований боєць 72-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Під час свого перебування у медико-соціальному центрі 32-річний захисник поділився своєю історією та думками. Наводимо його розповідь від першої особи.

Про себе

Наразі працюю в одній із відомих мереж супермаркетів. Одружений, маю семирічну доньку. У нас дуже добра, порядна сім’я, всі одне одного любимо. До цих подій нормально жили, працювали… У березні 2014 року прийшла повістка з військкомату, і я пішов виконувати військовий обов’язок у зоні АТО, потрапив у першу хвилю мобілізації.

АТО

Коли говорю про АТО, то насамперед згадується наш дружній колектив та взаємопідтримка — ми по-справжньому намагалися підтримувати одне одного. Траплялися різні ситуації: колись було страшно, колись цікаво. Цікаво було піти на перше бойове завдання — хоча і страшно, але цікаво. І молилися, і співали... Вірив у Бога, молився йому, а також Архістратигу Михаїлу. І відчував свого роду відповідь на молитви, знаєте, «відводило» дуже багато.

Для себе виніс: якщо нас призиватимуть до служби за допомогою мобілізації — по декілька тисяч осіб відразу, — це ні до чого хорошого не призведе. Треба визнати: це не просто антитерористична операція, це — російсько-українська війна. Потрібно покласти їй кінець. Або піти всім, або впасти на коліна. Але не можна допускати, щоб гинули люди. Ми губимо свою націю.

Мотивація

Коли я йшов у зону бойових дій, надихало те, що я маю сім’ю, є заради кого боротися — родина, держава… Від самого початку саме заради цього я йшов. Але коли ми йшли захищати Україну в зоні АТО, ми не думали, що там буде настільки гаряче — справжня війна.

Демобілізація

11 березня 2015 року я був дуже щасливий, а моя родина — ще щасливіша, адже я повернувся додому живим та неушкодженим. Думка про це надихала мене весь час моєї служби.

Реабілітація

Про цей госпіталь мені розповів друг, ми хотіли приїхати сюди разом. Не знали, де взяти направлення, адже в управлінні соціального захисту його не дають. Знайшов у центрі сімейної медицини нашого міста й без зайвих думок приїхав сюди. Мої очікування справдилися. Мене тут дуже гарно прийняли — як вдома. Оформили, провели в палату, нагодували, хоча приїхав у вечірній час.

До речі, тут дуже зручний розпорядок дня. У відділенні затишно, комфортно та позитивно. Звернувся до завідувачки відділення Юлії Петрівни. Лікар оглянула, дала відповідні призначення, направила до спеціалістів інших напрямків медицини, що працюють у цьому реабілітаційному центрі. Чудово розвинений напрямок фізичної реабілітації, приємно вражає новітнє обладнання, наших побратимів тут повертають до активного життя.

За цих 19 днів я повністю оздоровився, хотів би приїхати ще і ще (усміхається). Я вдячний директору центру Юрію Гріненку за турботу, спілкування, взаємоповагу. Для нас, учасників АТО, дуже цінна ця увага.

Волейбол

Під час мого перебування в центрі нам з товаришами пощастило потрапити на відкриття волейбольного майданчика. Приємно, що Центр дає можливість розвиватися, не замикатися в собі — і психологічно, і фізично. Тут є чим себе зайняти: настільний теніс, більярд, тренажерний зал, рибалка, арт-терапія тощо.

Починає розвиватися окремий культурний напрямок для бійців АТО в Будинку культури госпіталю — музичний, танцювальний і т. д. Поранені, які це бачитимуть, матимуть ще один стимул не перемикатися на алкоголь, а рухатися далі, йти вперед.

Підготувала Дарія КРИВОШЕЯ