Вирок, приречений на скасування

Вінницький міський суд своїм рішенням від 13 вересня засудив до 10 років позбавлення волі суддю Вінницького районного суду Миколу Мотрука. Прокуратура пред’явила йому обвинувачення за чотирма епізодами одержання хабара, але в сухому залишку зостався лише один із них вартістю 5000 грн. З одного боку, така суворість може лише радувати з огляду на антикорупційні настрої суспільства, але, придивившись уважніше, ми зрозуміємо, що перед нами грубий фарс, мета якого — або замилити очі замовникам справи Мотрука, або спонукати його самого труснути грошвою за ухвалення в суді апеляційної інстанції більш прийнятного для себе вердикту. Тим більше що до набрання вироком законної сили він залишається на свободі, оскільки перед Верховною Радою ніхто не ставив питання про його попереднє ув’язнення, тож запобіжним заходом залишилось особисте зобов’язання.

Оперативна розробка почалася п’ять років тому

Здогадатися, що цей вирок піде коту під хвіст, можна навіть не читаючи його. Підсудний — суддя Вінницького районного суду, а його справу розглядав Вінницький міський суд. Що на цю тему сказано у ст. 32 Кримінального процесуального кодексу України, яка називається «Територіальна підсудність»? А в ній сказано, що кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. І якщо служитель Феміди наробив капостей на території саме свого району, то справа передається до суду іншої адміністративно-територіальної одиниці, яка географічно є найбільш наближеною до місця скоєння злочину. Для того, щоби хтось бува не подумав, що це може бути інший район у межах одного й того ж регіону, в кодексі після слів «адміністративно-територіальної одиниці» в дужечках зазначено: «Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя».

Коли, наприклад, кримінальну справу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Володимира Лисенка розглядав Святошинський районний суд міста Києва — тут усе правильно, тому що місто Київ і Київська область з адміністративної точки зору вважаються різними регіонами. А от місто Вінниця і Вінницький район із тієї ж самої точки зору перебувають у межах одного регіону, а тому, якби потрапив цей вирок до Апеляційного суду Вінницької області, його колегія зобов’язана була б скасувати його через порушення правил підсудності, про що ясно написано у ст. 412 КПК. Але повернімося до суті справи.

Замовлення на Миколу Мотрука надійшло п’ять років тому, коли він ще був суддею Іллінецького районного суду Вінницької області. Причому сильним світу цього чимсь не вгодив не один він, а ціла група чиновників, які обіймали низку високих посад цього краю. Оперативно-розшукова справа на них була заведена у грудні 2011 року. Розробка щодо судді Мотрука проводилася за усталеною схемою: в його кабінеті потай встановили приховану відеокамеру, на яку фіксували всі контакти. За кілька місяців такого внутрішнього спостереження спецслужбою було встановлено, що найчастіше він бере хабарі в порушників правил дорожнього руху, яких до нього приводить відома тамтешня адвокатеса, тож найкраще його ловити саме на цю приманку.

Розробивши таємний план, оперативники взяли під контроль усіх осіб, на яких працівники Державтоінспекції складали протокол за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де йдеться про керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння. Серед них невдовзі й трапилось кілька цілком адекватних чоловіків, здатних до негласного співробітництва.

Першому з них 3 вересня 2012 року суддя Мотрук зачитав постанову про накладення стягнення за назване вище правопорушення у виді позбавлення права керування транспортним засобом строком аж на три роки. Проінструктований таємною службою, хлопець одразу ж кинувся до адвокатеси й запитав, чи не зможе вона якось домовитися із суддею, щоби він змінив це покарання на яке-небудь інше, м’якіше. Водночас запевнив, що не пожаліє віддати 4000 грн. Для тієї місцевості названа сума була цілком у межах розумного, тож реалізація першої частини таємного плану пройшла як по писаному. Наступного дня, 4 вересня, адвокатеса, попередньо домовившись із Мотруком, завела до нього в кабінет правопорушника, який передав йому 3000 грн. Після цього суддя переписав текст резолютивної частини постанови, яка гласила, що на винного накладається стягнення у виді 60 годин громадських робіт.

П’яні водії в ролі засланих козачків

Для оперативників то був, так би мовити, пробний шар: за підсумками цієї комбінації адвокатеса, як ви вже здогадалися, отримала за посередництво 1000 грн, тож її можна було використовувати «втемну» й надалі. Наступна нагода випала за кілька днів, коли на суддю Мотрука була розподілена ще одна справа за ст. 130 КУпАП. Оперативники завербували правопорушника ще до розгляду справи й скерували його до адвокатеси. Вона погодилася владнати все за 5700 грн, з яких 5000 дістанеться судді, а 700 — їй за посередництво.

Передача коштів відбулася 17 вересня: жінка завела клієнта до кабінету Мотрука й одразу ж вийшла, чоловік передав з рук у руки 5000 грн. Після цього співробітники спецслужби одразу ж приступили до особистого обшуку судді, санкціонованого постановою Печерського райсуду Києва.

Під час цієї слідчої дії в Мотрука було вилучено 10 купюр по 500 грн з написами «хабар», нанесеними люмінесцентною речовиною. Того ж дня під час обшуку в офісі адвокатеси оперативники знайшли й вилучили купюри на суму 700 грн, міченими в той же спосіб. Жінка доволі швидко погодилася співробітничати з органами слідства, визнала свою вину за обома епізодами й 14 січня 2013 року уклала з прокурором угоду про визнання винуватості, в якій погодилася з покаранням за співучасть в одержанні хабара у виді п'яти років позбавлення волі умовно з іспитовим строком три роки. Іллінецький районний суд своїм вироком від 13 лютого того ж року цю угоду затвердив.

Із суддею ж Мотруком, якого тільки в листопаді 2012-го рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відсторонили від посади, все було довше і складніше. В ході ретельного вивчення відеозаписів слідчі встановили ще два епізоди хабарництва, які, на їхній погляд, мали судову перспективу. Перший був пов’язаний із водієм, притягнутим до адміністративної відповідальності за тією самою ст. 130 КУпАП: порушник через низку посередників передав судді 5000 грн за те, щоб він наклав на нього стягнення, не пов’язане з позбавленням водійських прав. Сищики знайшли чоловіка, який безпосередньо давав Мотруку гроші, і змусили його в цьому зізнатися. Щоправда, три роки потому вже в судовому засідання він від своїх показів відмовився, і цей пункт випав із підсумкового обсягу обвинувачень.

Четвертий епізод був пов’язаний із чоловіком, який подав до Іллінецького райсуду заяву про встановлення юридичного факту його участі в бойових діях під час проходження строкової військової служби у 1990–1991 роках. Йому це було потрібно для набуття відповідного статусу й одержання підвищеної пенсії, але суддя Мотрук, якому була розподілена ця справа, під різними приводами затягував її вирішення й переносив судові засідання. Тоді чоловік прийшов перед початком робочого дня до нього в кабінет і передав 2000 грн, котрими Мотрук не погидував. Це було ще 14 серпня 2012 року, тобто перед реалізацією оперативної розробки, і чоловік після бесіди з оперативниками цілком добровільно погодився дати викривальні покази.

За трьома епізодами з чотирьох зловмисника було виправдано

За іронією долі Мотрук, викритий 17 вересня 2012 року в одержанні хабара, 24 вересня того ж року був переведений президентським указом на посаду судді Вінницького районного суду. Але ці дві події ніяк не пов’язані між собою, оскільки підготовка операції і указу почалися незалежно одне від одного й задовго до реалізації. Справа за його обвинуваченням була передана до Вінницького міського суду наприкінці 2013 року. Після того як у квітні 2014-го на революційній хвилі було розігнано старий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, нікому було регулярно подовжувати Мотруку двомісячний термін відсторонення. Тому він, перебуваючи під слідством, відновив відправлення правосуддя, аж поки наприкінці того ж року не був сформований новий склад ВККСУ, після чого Мотрук припинив розглядати справи.

Тим часом судовий розгляд під керівництвом судді Ігоря Вішара просувався черепашачими темпами, аж поки прокурор не заявив йому відвід. Справа в тому, що сам Вішар потрапив під слідство за підозрою в ухваленні завідомо неправосудного рішення (ст. 375 ККУ) і не знайшов собі кращого адвоката за жінку, яка була захисником його підсудного Мотрука. В цій ситуації конфлікт інтересів було видно неозброєним оком, а тому суддю Вішара в листопаді 2014 року замінив його колега Євген Бернада. До його честі слід зазначити, що він одразу звернувся до Апеляційного суду Вінницької області з поданням про вирішення питання щодо визначення підсудності, але, отримавши звідти вказівку приступити до розгляду, почав її з самого початку.

За підсумками проведення судового слідства цей суддя забракував три епізоди хабарництва з чотирьох. Про один із них ми вже розповіли. У випадку з учасником давно забутих бойових дій він дійшов висновку, що внаслідок перегляду відеозапису неможливо встановити, хто заходить до кабінету судді Мотрука і що саме йому передає. А допит заявника в судовому засіданні показав, що цей чоловік не зміг конкретно повідомити про обставини передачі-одержання грошей. Виходячи з цього, суддя написав, що вина Мотрука за цим епізодом поза розумним сумнівом не підтверджується. Термін суддя Бернада придумав не сам, а відкопав у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України», де було написано, що суд під час оцінки доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Так само «поза розумним сумнівом» не підтвердилася вина Мотрука за епізодом з одержанням хабара від найпершого водія, якого працівники спецслужби запустили йому «на пробу». Тоді, як ви пам’ятаєте, вони дали агенту 4000 грн, з яких 1000 дісталася адвокатесі, а 3000 — судді. В тій ситуації оперативники його затримувати не стали, але номери купюр переписали і згодом, коли знайшли їх під час обшуку помешкання зловмисника, долучили до матеріалів справи як речові докази.

Але от яка з усім цим сталася халепа. Через певні процесуальні моменти санкцію на обшук судді Мотрука і його службового кабінету міг дати Печерський районний суд, на території обслуговування якого розташована Генеральна прокуратура України. Зате дозвіл на обшук його помешкання мав давати суд, на території обслуговування якого розташована прокуратура Вінницької області, яким у 2012 року був Ленінський районний суд Вінниці. Та оскільки він у наданні такого дозволу відмовив, то слідчі хутко побігли до іншого найближчого суду, яким виявився Вінницький районний суд, де й отримали таку санкцію.

Проте чотири роки потому суддя Бернада вирішив, що дозвіл на обшук було надано з порушенням закону. Раз так, то й сам обшук є незаконним, а всі одержані в ході його проведення докази є неприпустимими. Виходячи з цього, знайдені в хаті Мотрука мічені купюри не були визнані доказом, а дані перегляду відеозапису, так само як і в попередньому випадку, не дають змоги розпізнати, хто саме заходить до кабінету судді і що йому передає в конверті.

Зате на останньому епізоді пан Бернада, як то кажуть, відігрався по повній. Нагадаємо, що то була контрольована передача судді Мотруку 5000 грн, і це було розцінено як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, хабара в значному розмірі. І за це згідно з ч. 3 ст. 368 ККУ (в редакції від 17 вересня 2012 року) призначив підсудному покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Тож почекаймо, що на це скаже апеляційний суд.