Народження Генеральної інспекції ГПУ — складний шлях

Між творчістю групи «Наутілус Помпіліус» і реформами органів прокуратури є багато спільного. Особливо якщо підняти таку безсмертну тему, як боротьбу за чистоту рядів. «Эта музыка будет вечной, если я заменю батарейки ...» — співав тридцять років тому В'ячеслав Бутусов.

Тема заміни батарейок стала пророчою ще за часів дорого Леоніда Ілліча. Колись давно, коли гортав пожовклі від часу сторінки журналу «Огонек», увагу привернув винос цитати жирним шрифтом на чверть смуги. Великими літерами було написано: «Ми маємо жити в атмосфері демократії і гласності. Л. І. Брежнєв». На обкладинці красувалася дата — сімдесят якийсь рік. І десь на перших сторінках — груповий портрет членів ЦК і Політбюро, де молодий Михайло Сергійович усміхається і плескає в долоні, вітаючи нагородження Леоніда Ілліча черговою нагородою.

У цьому харчовому ланцюжку зі століття в століття нічого не міняється: спадкоємці поїдають попередників, беруть їхні прапори та гасла, йдуть далі. Останній епізод: комсомольці-переростки на Майдані, звичайно, з новими прапорами.

Змінювалися генсеки, президенти, спалахували революційні майдани, а Перебудова як почалася три десятиліття тому, так і йде досі. «Має революція початок, не має революція кінця...». Тільки метастази реформ дедалі міцніше охоплюють основні інститути держави. А музика «реформ» все звучить і звучить, вимагаючи свіжих батарейок...

Після кожної зміни влади під каток реформ насамперед потрапляє прокуратура.

Третій генеральний прокурор після другого Майдану Віктор Шокін не просто пам'ятав Брежнєва — він починав свій трудовий стаж слідчим у прокуратурі Московського району м. Києва в ті далекі часи, коли тов. Брежнєв закликав нас усіх до демократії та гласності. Кожен комсомолець, навіть який вибув за віком, на все життя запам'ятав одне просте правило: головне в реформах — це «прожектор перебудови». І побільше батарейок.

Тому ніхто не здивувався, коли Віктор Шокін вирішив організувати в надрах ГПУ таку популярну реформаторську штуку, як орган по боротьбі з корупціонерами у своїх рядах — Генеральна інспекція, і доручив цю важку справу Давиду Сакварелідзе.

Важко сказати, чому пана Сакварелідзе завезли в Україну під биркою патентованого реформатора. Нічим таким видатним він себе не зарекомендував — ані в Грузії, ані в нас. На нарадах ретельно записував за шефом у маленький блокнотик грузинською в'яззю. Великою мірою, Сакварелідзе працював у ГПУ артистом розмовного жанру, був «прожектором перебудови». Тому всі з розумінням сприйняли його анонси у квітні 2015 року:

«Ми робимо послугу Генеральній інспекції. Вона буде піді мною, я буду куратором цієї служби».

«Там ми збираємося набрати правильних людей. Там буде десь дев'ятеро слідчих, троє прокурорів, 25 працівників, що проводитимуть службові перевірки, активно працюватимуть над корупційними справами й посадовими злочинами, скоєними самими прокурорами».

На жаль, пан Сакварелідзе так і не зрушив питання з Генеральною інспекцією ні на йоту. На кінець 2015 року склалася парадоксальна ситуація: Генеральна інспекція існує навіть не на папері, а тільки в розмовах, билинах і легендах, як фольклорний елемент.

30 листопада 2015 року генпрокурор Віктор Шокін затвердив структуру Генеральної інспекції, а 7 грудня 2015 року звернувся до президента з проханням про необхідність внесення змін до законодавства для надання новоствореному органу при ГПУ законного статусу й повноважень для роботи. Однак спроба створення Генеральної інспекції почалася й закінчилася на одному-єдиному призначенні — керівника Максима Мельниченка.

Це призначення одразу ж виявилося скомпрометованим: журналісти пригадали, що цього цінного фрукта не далі як 1 грудня 2014 року, в день прокурорського працівника, колишній шеф ГПУ Віталій Ярема урочисто звільнив у порядку люстрації. Крім того, з'ясувалося, що Мельниченка, коли він обіймав посаду першого заступника прокурора Подільського району м. Києва, у 2011 році було нібито затримано за підозрою в отриманні хабара в розмірі 7 тис. дол.

Формально ГПУ дала всі необхідні роз'яснення: мовляв, люстрація була помилковою, а вироку суду щодо винуватості Мельниченка не існує. Тому з погляду презумпції невинуватості до нього претензій немає.

З іншого боку, в усьому сказаному немає нічого поганого. Зрештою, люстрація не означає визнання індивідуальної винуватості цієї особи, а досвід роботи у сфері корупції «по той бік лінії фронту» є лише плюсом — адже цей фахівець не з чуток знає зсередини всю анатомію зла: як дають і як беруть. Власне, багато хто з гучних політичних фігур в українській політиці має солідний досвід кримінального минулого. Багато хто сидів або, в крайньому разі, перебував під вартою, що не заважає їм вести нашу країну до нових перемог.

Однак всю шокінську затію було явно «пороблено», і вона згасла на довгі місяці. Поки не прийшов новий генеральний прокурор Юрій Луценко зі свіжими батарейками й не оживив цю тему. Водночас концепція змінилася: тепер Генеральна інспекція мала виявитися «під американцями». Для цих цілей з-за океану виписали нового диво-реформатора — колишнього федерального прокурора, помічника прокурора США Богдана Витвицького.

Юрій Луценко запропонував Богдану Витвицькому не просто стати ідеологом нового відомства в надрах ГПУ, а особисто очолити комісію з відбору членів Генеральної інспекції. Ну а поки суд та діло, тимчасовим головним «чистильником» ГПУ виявився такий собі Петро Шкутяк — син відомого в Івано-Франківську колишнього мера й депутата Зіновія Шкутяка.

Генеральний прокурор Юрій Луценко урочисто представляв його на всіх публічних заходах як керівника якоїсь групи з перевірки доброчесності прокурорів. І навіть доводилося зустрічати в пресі такі терміни, як «група Шкутяка» або «представник Шкутяка» — як у випадку зі звільненням із СІЗО одного з особливо відомих керівників «Айдара» Валентина Лихоліта на прізвисько Батя (те, що це не позивний, а прізвисько, визнав сам Юрій Луценко в коментарі для преси).

Але правда життя полягала в тому, що жодних адміністративних посад у прокуратурі громадянин Шкутяк не обіймав, та й обіймати не міг. За ним тягнувся довгий хвіст із минулого: він сам підлягав люстрації як керівник Долинської районної держадміністрації при Януковичі. Крім того, за ним водилися колосальні борги перед банками, які він нещодавно погасив якраз у період, який збігся з часом служби в «Айдарі». Треба думати, що робота рядовим інспектором управління внутрішньої безпеки ГПУ для Шкутяка теж не пройшла даремно.

А ось для самої ГПУ ефект від його роботи виявився мікроскопічним: одного прокурора було позбавлено премії, троє прокурорів заробили догану. Тому якби не гучні заголовки у ЗМІ, ніхто й не помітив би його звільнення 3 листопада минулого року, якраз перед апофеозом конкурсу на заміщення вакантних посад в новій Генеральній інспекції при ГПУ.

Конкурс був той іще — зі скандалами, інформаційними вкидами й загадковими результатами. Судіть самі: того дня, коли звільнений Шкутяк пакував речі, начальник відділу по роботі з кадрами регіональних прокуратур Мартем'янов підписав довідку про результати тестування на посаду керівника Генеральної інспекції, яка опинилися в розпорядженні журналістів.

Згідно з довідкою, у фінал вийшли 12 кандидатів. Причому один претендент — якийсь Мартиненко Юрій Володимирович — був допущений до співбесіди конкурсної комісії попри те, що другий тест на загальні здібності він, певне, взагалі не здавав (у нього в цьому стовпчику порожньо, немає балів), а за підсумками першого тесту на знання законодавства він набрав усього 66 балів і був безнадійно позаду всіх, хто набрав від 83 до 98 балів. Що це за цінний кадр і чим він примудрився вразити на співбесіді конкурсну комісію, які явки й паролі відкрити, ніхто так і не зрозумів.

Можливо, річ у тім, що цей «відмінник» бойової та політичної підготовки працює заступником начальника департаменту внутрішньої безпеки ГПУ, а до цього — працював не один рік у системі внутрішньої безпеки МВС і добре знайомий з Юрієм Віталійовичем по роботі? Його готували в лідери цих перегонів, але на жаль — в цьому заїзді він прийшов останнім...

Натомість переміг у цьому етапі кубка по боротьбі з корупцією Володимир Уваров. Ніщо не віщувало його перемоги. У першому турі тестування він набрав дуже хороші бали — 98 із 100. Але в другому турі виявився гіршим за всіх: Уваров набрав лише 6,75 бала й таким чином зайняв у тесті на загальні здібності останнє місце. Що парадоксально, його майбутній заступник Дмитро Третьяков набрав приблизно стільки ж балів у першому турі (94), але на порядок вище в другому — 71,7 бала проти 6,75 у свого майбутнього шефа.

Якби йшла гра на іподромі, то за об'єктивними показниками ставки на Уварова давали б казковий прибуток. В теорії. Оскільки його виграш в цьому заїзді суперечить усім правилам логіки. Але в житті майже ніхто не сумнівався, що цей генерал-майор міліції з 26-річним досвідом носіння погон співробітника МВС, в минулому начальник УВС Миколаївської області, легко обійде всіх своїх конкурентів і першим прийде до фінішної стрічки переможця.

Були й інші претенденти, окрім Третьякова, які набрали високі бали, — наприклад, той же Тарас Семків, який отримав 98 балів у першому турі тестування і 63,3 бала у другому — тобто начисто обійшов Уварова, але не вразив під час співбесіди конкурсну комісію.

Саме журі цього гран-прі теж здригалося від внутрішніх розбіжностей і скандалів. Так, протеже Юрія Луценка — Валентина Теличенко — несподівано для всіх проголосувала проти «генеральної лінії» і не підтримала Уварова. У підсумку той набрав лише 6 голосів із 7. Одноголосності не вийшло.

Вчинив скандал і вийшов із комісії на знак протесту Ярослав Юрчишин — виконавчий директор Transparency International Ukraine. «Там все дуже гнило», — так прокоментував загальні враження від конкурсу представник громадського сектору. Що, втім, не завадило йому проголосувати за Уварова, а потім ображено грюкнути дверима.

«Моя позиція така: якщо вже є начальник, то управлінські неправильно за нього формувати структуру. Тому що він тоді, якщо нічого не вийде, скаже: «Це ви мені мотлох набрали». Моя пропозиція: ми вибираємо начальника, а він вже формує комісію своїм рішенням, щоб саме він, а не Луценко або хтось інший, відповідав», — пояснив свій демарш пан Юрчишин. Хоча ніхто цього не зрозумів, адже такі правила гри були від самого початку.

Водночас інший представник «від народу» — Юрій Білоусов з «Експертного центру прав людини» — просидів весь конкурс тихіше води й нижче трави, дверима не гримав і загального враження не зіпсував...

Загалом же підсумок боротьби за крісло керівника Генеральної інспекції, як і попередній досвід роботи переможця конкурсу, був очевидний заздалегідь. Вже давно подейкували, що за Луценка на ключових посадах у ГПУ слід очікувати «десантників» з-поміж генералів міліції, товаришів по службі Юрія Віталійовича по колишній роботі. Призначення генерал-полковника міліції, колишнього керівника ГУБОЗ МВС Володимира Бедриківського начальником найголовнішого департаменту ГПУ — з нагляду за слідством і координації правоохоронної діяльності — було лише першою ластівкою, за якою, як ми тепер розуміємо, потягнеться весь журавлиний клин...

Ну а поки шеф ГПУ Юрій Луценко урочисто представив громадськості нового «інквізитора» внутрішньої безпеки прокуратури — Володимира Уварова. Було оголошено, що він займе свій піст 1 грудня 2016 року терміном на три випробувальних місяці, тобто до 1 березня 2017 року, після чого з ним підпишуть п'ятирічний контракт.

Напевно, підпишуть, хоча шорсткості лишилися. Та й «доброзичливці» завжди знайдуться. Не встигли висохнути чорнила на наказі генпрокурора, як у ЗМІ вже була вкинута інформація про можливу причетність пана Уварова під час його роботи в міліції міста Дніпродзержинська до якоїсь історії, коли розкрилися факти торгівлі «живим товаром» на експорт до Росії і хтось намагався це все зам'яти. Але щось підказує, що в столітню річницю Лютневої революції підписувати п'ятирічні контракти доволі ілюзорно — адже багато води може витекти вже найближчими днями. І ця музика знову стане вічною. Батарейки замінять.