ГПУ забила гол у свої ворота й радіє

У перший день весни прес-секретар Генеральної прокуратури Лариса Сарган раділа на всі лади: «Суддя Чаус, який намагався втекти від правосуддя, затриманий співробітниками прокуратури Молдови за запитом Генпрокуратури України, ініційованим НАБУ. Після екстрадиційної перевірки чекаємо Чауса на батьківщині. Сподіваємося тепер на майбутній успіх наших колег із НАБУ у справі Чауса».

Їй вторила прес-служба НАБУ: «Затримання відбулося на підставі інформації, наданої НАБУ молдавським колегам (Молдавському антикорупційному центру). Чекаємо на офіційне підтвердження факту затримання».

Ще б пак, адже йдеться про скандально відомого суддю Дніпровського районного суду м. Києва Миколу Чауса, якого було викрито в серпні минулого року в тому, що на своїй присадибній ділянці намагався вирощувати за рецептом Буратіно золоте дерево, використовуючи як розсаду банку консервованих доларів.

Перипетії долі похилого мічурінця виглядають так. За версією Національного антикорупційного бюро України, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000073 від 14 березня 2016 року за фактом вимагання Чаусом неправомірної вигоди в особливо великому розмірі (ч. 4 ст. 368 КК України), суддя вимагав хабар від родичів Світлани Сасевич 1942 року народження, підозрюваної в незаконному виробництві, виготовленні, придбанні та зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 3 ст. 311, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 321 КК України).

Восени 2015 року дочка підозрюваної Сасевич Поліщук Д. Г. зустрілася біля будівлі Дніпровського суду Києва з Чаусом, з яким була раніше знайома у зв'язку зі службовою діяльністю в прокуратурі Святошинського району, і повідомила суддю про важкий стан здоров'я її матері й несправедливі, на її думку, звинувачення щодо неї. У свою чергу Чаус зазначив, що може ухвалити позитивне рішення у справі Сасевич, тобто винести вирок без призначення реального покарання в разі надання йому хабара в 100 тис. дол. Під час наступної зустрічі Поліщук повідомила Чаусу, що не може заплатити таку суму, а може тільки половину. Увійшовши в тяжке матеріальне становище сім'ї підсудної, суддя Чаус, за версією слідства, вирішив збільшити суму хабара в півтора разу.

15 липня 2016 року Чаус зустрівся з Поліщуком (колишнім чоловіком дочки Сасевич) в районі Дарницької площі й надав йому для ознайомлення аркуш паперу формату А4 з надрукованим текстом такого змісту: «Потрібно додати половину від основної, тому що застосовується 69 нижче нижнього, треба скасовувати арешти, а я залишаюся з фігом». Чаус уточнив, що він має отримати вже 150 тис. дол., оскільки третину від цієї суми — 50 тис. дол. — він має намір передати голові суду Ластовці. Після отримання грошей обіцяв винести обумовлене судове рішення.

Треба зауважити, що слова «я залишаюся з фігом» були пророчими.

Далі, за версією слідства, детектив розвивався таким чином. 9 серпня 2016 року Чаус зателефонував Поліщукові й повідомив про призначення судового засідання у справі Сасевич на 15.30. Того ж дня близько 17.00 Поліщук зустрівся з Чаусом біля входу до Палацу підводного спорту на вулиці Івана Сергієнка. Під час зустрічі, прямуючи в бік автомобіля судді, Поліщук передав йому поліетиленовий пакет зі 150 тис. дол.

Після цього суддя Чаус поїхав у напрямку озера Малинівка в Садове товариство «Приозерне», де накопичені трудові заощадження вирішив розмістити в банках: 80 тис. дол. поклав у дволітрову скляну банку й закопав на земельній ділянці між проїжджою частиною та парканом біля будинку №6 по вулиці Гаражна, а ще 70 тис. дол. залишив у скляній банці в автомобілі Toyota Land Cruiser.

Того ж дня близько 18.30 Чаус оголосив вирок у кримінальному провадженні щодо Сасевич, визнавши останню винною у вищевказаних злочинах і призначивши їй остаточне покарання у виді п'яти років позбавлення волі без конфіскації майна та звільнивши її від відбування покарання з випробувальним строком півтора року.

Увечері 9 серпня 2016 року в Садовому товаристві «Приозерне» детективи НАБУ влаштували облаву, внаслідок якої консервовану «зелень» було вилучено під об'єктиви телекамер, а судді Миколі Чаусу вручено підозру в скоєнні злочину за ч. 4 ст. 368 КК України.

На жаль, ми тепер вже ніколи не дізнаємося, чи можна виростити доларове дерево за рецептом Буратіно... Але на цьому історія не закінчується, а, скоріше, тільки починається.

Подальші ходи гросмейстера Чауса на шахівниці виглядали так. Перебуваючи в гострому цейтноті й користуючись суддівською недоторканністю, Микола Чаус зник у невідомому напрямку. Як стверджувало слідство в Солом'янському районному суді м. Києва, 18 січня 2017 року під час розгляду клопотання про обрання Чаусу запобіжного заходу   «…на виклики слідчого 11.08.2016 року та 13.08.2016 року не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце виклику».

Тому вже 16 серпня 2016 року підозрюваного громадянина Чауса оголосили в розшук. 6 вересня Верховна Рада дала згоду на затримання й арешт судді Чауса. 12 жовтня до Укрбюро Інтерполу було спрямовано запит на оголошення Чауса в міжнародний розшук. І, нарешті, 18 січня 2017 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва Т. Оксюта виніс ухвалу про обрання Миколі Чаусу запобіжного заходу у виді утримання під вартою. Так успішний і цілком респектабельний суддя Чаус, який протягом багатьох років садив людей у ​​в'язницю, сам опинився в ролі загнаного звіра.

Його відхід у підпілля обріс неймовірними чутками й легендами. Наприклад, 13 вересня минулого року директор НАБУ Артем Ситник повідомив журналістам, що Микола Чаус ховається в Білорусі. Тижнем раніше заступник генерального прокурора й керівник САП Назар Холодницький запевняв, що сліди судді ведуть до Криму...

Проте гросмейстер Чаус усіх перехитрив і добровільно здався владі Молдови, заявивши, що нелегально перейшов українсько-молдавський кордон приблизно так само, як це свого часу зробив Остап Бендер у романі «Золоте теля». Тобто — з української сторони! Або, якщо відомості про виїзд Чауса за кордон ще в серпні 2016 року є правдивими, то слід визнати, що суддя має талант телепортації через кілька державних кордонів одночасно.

Як би там не було, але крапку в цій історії ставити зарано. Навіть три крапки. Адже справа Чауса має всі шанси перерости у справу Фірташа №2, або у справу депутата, що втік, Онищенка №2.

Спробуймо розібратися: як так вийшло, що з мисливця суддя Чаус сам перетворився на загнану дичину? Адже, нащо гріха таїти, хабарі бере багато хто із суддів. 

Візьмемо, наприклад, члена Вищої ради юстиції Павла Гречковського. 21 вересня 2016 року генпрокурор Юрій Луценко заявив, що цей член Вищої ради юстиції підозрюється в тому, що вимагав хабар у 500 тис. дол. Павлу Гречковському було повідомлено про підозру в незавершеному замаху на шахрайство. Суд обрав йому запобіжний захід у виді застави в сумі понад 3,8 млн грн. І що? І нічого. Гречковського навіть не усунули з посади, і він спокійнісінько ходить собі на роботу.

Цифри, які інкримінують Чаусу, — це просто кишенькова дрібниця в порівнянні з фабулою обвинувачення у справі Гречковського. Але вся державна міць кинута на те, щоб загнати в загін одного-єдиного дрібного суддю районного суду, тобто не найбільшу рибку. Чому? В чому різниця?

Покійний адвокат Грабовський з посмертного відео нам немовби відповідає з того світу: «Я зробив велику помилку...».

Микола Чаус теж зробив велику, непрощенну помилку, коли погодився виконати завдання Банкової та взяти під варту відомого дніпропетровського «конфліктолога» і партнера групи «Приват» Геннадія Корбана. Ось, власне, і вся відповідь.

Коли 28 грудня 2015 року Суддя Чаус виніс ухвалу про взяття Геннадія Корбана під варту, він ще не підозрював, що лише за два з половиною місяці, 14 березня 2016 року, буде відкрито кримінальне провадження №52016000000000073 за фактом вимагання хабара суддею Чаусом, хоча все могло б бути по-іншому, якби він не затьмарив новорічні свята видному лідеру партії УКРОП.

Уже після втечі Чауса Геннадій Олегович, перебуваючи на історичній батьківщині, глумився і зловтішався із судді, що втік, оголошуючи нагороду в ті самі 150 тис. дол. за його піймання — ніби натякаючи на те, звідки ноги ростуть... Я навіть не маю ані найменшого сумніву, хто саме дав свої 150 «косих» для закочування їх у склотару для подальшого вилучення. Але чи так уже був неправий суддя Чаус у справі Геннадія Корбана?

Паралельно з відкриттям сезону полювання на особистого ворога самого Корбана всього лише тиждень по тому, 21 березня 2016 року, в Дніпропетровську відбувся суд над Геннадієм Олеговичем, де Генеральна прокуратура сама злила в каналізацію всю тяжкість фабули обвинувачення, перекваліфікувавши злочин зі ст. 349 КК на ч. 2 ст. 146 КК.

За ст. 349 КК дії, які кваліфікуються як «захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їхніх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника», — караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

За ч. 2 ст. 146 КК «незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу» — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Що називається — відчуйте різницю.

Водночас, діючи чи то з ліні, чи то зі шкідництва, фабулу обвинувачення у вироку суду від 21 березня 2016 року у справі №203/1161/16-кніхто не переписав, тому державний обвинувач підтримав, Геннадій Корбан щиросердно визнав, а суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Г. Підберезний встановив, що мав місце такий злочин: «ОСОБА_1, обіймаючи посаду заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, за попередньою змовою групою осіб, умисно вчинив викрадення та незаконне позбавлення волі голови Держземагентства України ОСОБА_3, який того дня перебував у м. Дніпропетровську, за наступних обставин».

Всі погодилися з цим формулюванням — і обвинувачення, і захист, і суд. Тому вирок три роки обмеження волі з випробувальним строком півтора року потрібно розглядати виключно з почуттям гумору, пам'ятаючи, що за цією фабулою обвинувачення передбачено від 8 до 15 років реального строку.

Тож чи був неправий суддя Чаус, обираючи запобіжний захід цьому підсудному? Запитання з розряду риторичних.

Тепер скажімо прямо, як вся ця історія виглядає з боку, відкинувши мораль і закон, керуючись однією лише логікою і цинічною доцільністю. Президент поставив завдання — посадити Корбана. Як, навіщо, чому — це не його рівень морочити собі голову. Завдання поставили ГПУ разом із центральним апаратом СБУ. Цілком таємно й особливої ​​важливості. Підібрали виконавців, яких змогли: слідчих, прокурорів, суддю Чауса...

Він виконав вашу команду, потім його злили, з вигуками й улюлюканням оголосили на нього сезон полювання, як на дикого кабана... Суддя Чаус тільки тому і здався молдаванам, що не хоче двічі стрілятися, падати з 16 поверху або вішатися в камері СІЗО. Невже незрозуміло? Але він може розговоритися, якщо зрозуміє, що виходу немає. Якщо зрозуміє, що він залишився «з фігом». І тоді він розповість безліч смішних анекдотів із життя наших вершків суспільства...

Друга проблема: наступного разу, коли надійде нова команда затримати когось, дурнів вже не знайдеться. Тому на місці ГПУ я б не радів так сильно щодо цього забитого м'яча, адже це був гол у свої ворота...