Новини
Ракурс

Про небезпеки зволікання з розглядом справ щодо оскарження конкурсу до Верховного суду

5 жов 2017, 15:26

Оксана КАЛУЖНА


.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2017 року у справі про визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 березня 2017 року №23/зп-17 відмовлено у позові Романові Брегею. По суті:

1. Позивач обстоював право на справедливий суд — право на справедливий Верховний суд як такий, що формується, і дотримання конкурсних процедур як складової цього права.

2. Позивач звернувся до ВАСУ по захист права на справедливий суд як громадянин України (не як учасник конкурсу до Верховного суду, і прізвище позивача в цьому разі не має жодного значення — це міг бути будь-хто).

3. В позові відмовлено, оскільки громадянина України було визнано неналежним позивачем, з мотивів, що таке його право не порушене. Дослівно з постанови ВАСУ:

Під час проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного суду публічно-правові відносини виникають між компетентним органом в особі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та особами, які претендують на зайняття таких посад. Жодна інша особа не є учасником таких правовідносин, а отже, не є належним позивачем у розумінні п. 8 ч. 1 ст. 3 КАСУ. <…> Колегія суддів не знайшла обґрунтованих підтверджень порушення прав, свобод та інтересів безпосередньо позивача оскаржуваним рішенням відповідача.

Не погоджуючись із зазначеною постановою ВАСУ, позивач звернувся із заявою про її перегляд до Верховного суду України з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 237 КАС України. 3 серпня 2017 року у ВСУ відкрито провадження у справі, однак справу досі не призначено до розгляду.

Отже. Займімося моделюванням. Напрямів декілька, зосередьмось на одному з них. Для цього не потрібно вдаватись у глибокий і детальний аналіз суті спору. Ключове — завжди на поверхні. Настільки на поверхні, як передній фон кадру на далеку фокусну відстань, що не відразу осягаєш, що його бачиш. Не вдаючись до аналізу наявності/відсутності порушень в ході конкурсу до Верховного суду (це, зрештою, власна думка кожного або суспільна думка, допоки вона не набуває об’єктивації у відповідних офіційних документах), загляньмо в корінь проблеми і його (кореня) можливі метастази в правове майбутнє України.

Не маючи змоги ознайомитись з позовом Романа Брегея (в реєстру позовів немає), спробуємо припустити обґрунтування позовних вимог.

Дійсно, жодна стаття Конституції України буквально, дослівно «право на справедливий суд» наче не закріплює і не гарантує. Проте права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції). Для цих цілей «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» (ст. 6). Кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28), «права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55). «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними» (ст. 22 Конституції України). Тож чи дійсно кожен громадянин України не має права на законно сформовані суди? Чи держава не відповідає перед людиною за свою діяльність?

Колегія ВАСУ застосувала усталену практику адміністративної юстиції, яка іманентно покликана до життя захищати права, свободи та інтереси особи у спірній публічно-правовій ситуації (від лат. publica — народ), але кожному позивачу слід доводити перед судом, що конкретно він — той громадянин (народ), якого має захищати адміністративний суд. Загалом, хоча з погляду верховенства права, прямої дії норм Конституції оскарження спірних публічно-правових відносин тільки учасником цих відносин сприймається як обмеження конституційних прав, однак, на жаль, саме в такому розумінні йде судова практика в руслі п. 8 ч. 1 ст. 3 КАСУ.

Ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) в силу ст. 9 Конституції України як частина національного законодавства гарантує кожному право на справедливий суд. Речення 1 ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ звучить так:

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Для цілей співвіднесення суті позовних вимог з конституційними та конвенційними нормами у самому понятті права на справедливий суд доцільно умовно виділити його статичний і динамічний аспекти.

До динамічного аспекту права на справедливий суд віднесімо функціональні, тобто процесуальні (справедливий судовий розгляд), і частково організаційно-функціональні (судом, встановленим законом) його складові.

Статичний аспект права на справедливий суд — організація судоустрою й формування судів.

Обидва аспекти перебувають у тісному взаємозв’язку та під захистом ЄКПЛ, однак різною є природа встановлення їх порушення, що важливо з погляду позову Романа Брегея.

Легко можемо бачити, що динамічний аспект права на справедливий суд повністю лежить в межах ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ — «Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

У цьому контексті новий Верховний суд, який формувався, на момент подачі позову, ще не повноважний здійснювати правосуддя і не є судом, що розглядає спір позивача.

Однак Верховний суд буде судом у майбутньому, з моменту початку його діяльності, а відтак потенційно має відповідати вимозі — бути судом, встановленим законом, тобто бути сформованим на підставі закону і в порядку, визначеному законом. Такій вимозі новий Верховний суд в повному обсязі має відповідати на момент початку його роботи й надавання послуги сторонам зі справедливого і публічного розгляду їх спору. Водночас відповідність цій вимозі — «суд, встановлений законом», може бути діагностована вже, поетапно до процесу його формування, до процедур конкурсу, внесення подань ВРП президентові України. Інакше, якщо виявиться, що новий Верховний суд сформовано, можливо, з неповним дотриманням вимог закону, висловлюючись фігурально відомим правилом теорії доказів, ми (українське суспільство/держава) з початком його роботи матимемо «плоди отруєного дерева» у результатах його роботи.

Безумовно, справа Брегея була б цікава в Європейському суді (ЄСПЛ), якщо після розгляду ВС України буде подано до нього заяву.

Справа Брегея була б цікава в Європейському суді

При цьому, з одного боку, ЄСПЛ не може оцінювати порушення процедури формування нового Верховного суду, наскільки він — суд, встановлений законом, адже новий Верховний суд, допоки не став до роботи, не може нічого порушити. А без цього ЄСПЛ, за загальним правилом, не може втручатися і ревізувати будь-які дії з боку держави щодо виконання її зобов’язань без прив’язки до конкретного провадження про порушення (статичний аспект розуміння права на справедливий суд). Однак, з другого боку, ЄСПЛ мав би розглядати діяльність чинних українських судів (ВАСУ, ВСУ, ВККС — ВККС в цьому провадженні підпадає під поняття «суд» в розумінні ст. 6 ЄКПЛ) з позицій дотримання прав Романа Брегея у конкретному процесі по оскарженню рішення ВККС (динамічний аспект права на справедливий суд). І тут, якщо ЄСПЛ відновлює право на справедливий суд (слід розуміти — в частині відмови предметно розглянути позовні вимоги Брегея у конкретній справі чи невмотивованості рішення), — весь «колос на глиняних ногах» падає з гучним гуркотом, накриваючи всіх і все, через незабезпечення права однієї особи на справедливий суд.

Найнезвичніші ситуації, що мали найнепередбачуваніші наслідки, в історії траплялись.

Не відкриття, що ЄСПЛ у своїй практиці не займав позитивістських позицій, він щоразу розвиває праворозуміння конвенційних прав (ЄКПЛ), і за належного рівня обґрунтування скарги на неналежний суд — «незвідані шляхи ЄСПЛ».

Не зачислюю себе до фахівців, глибоко обізнаних у практиці ЄСПЛ, однак і середнього рівня достатньо для висновку, що з характеру справи Брегея випливає, що вона може стати пілотною. Так, з початком роботи нового Верховного суду статичний аспект права на справедливий Верховний суд вичерпується і трансформується в аспект динамічний — Верховний суд стає судом, встановленим законом, що здійснює справедливий розгляд конкретних справ. Не виключається, що з початком його роботи до ЄСПЛ із заявами звертатимуться сторони, провадження яких у касаційній інстанції розглядав новий Верховний суд, і які, не виключено, з-поміж інших порушень конвенційних прав обґрунтовуватимуть і порушення права на справедливий суд, встановлений законом, в частині невідповідності окремих членів колегії, що розглядала їхню справу, цій вимозі. Таких заяв може бути десятки, або й сотні, а може й узагалі не бути. Сьогодні ми цього не знаємо. Однак однозначно можна стверджувати, що виключати в майбутньому такі заяви пелені на очах подібне.

Ніщо не дає підстав виключати, що сторони заявлятимуть відвід конкретним членам колегій з мотивів, наприклад, їхньої недостатньої правової компетентності (менш як 75% за іспит) чи доброчесності та професійної етики (негативні висновки Громадської ради доброчесності, подолані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, однак рішення ВККС щодо подолання висновків ГРД належно не вмотивовані. А в конкурсних процедурах та дисциплінарних провадженнях ВККС та ВРП, відповідно, за підходами ЄСПЛ, є судом в розумінні ст. 6 ЄКПЛ — див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України»). Тож з усією очевидністю випливає, що рішення цих органів суддівського самоврядування мають відповідати всім вимогам до судових рішень, зокрема й щодо обґрунтованості та вмотивованості.

Неможливо відмовлятись сприймати той факт, що склад нового Верховного суду за 111 поданнями ВРП в суспільстві сприймається неоднозначно. Насправді немає гарантій, що суспільство не вдаватиметься в майбутньому до нігілізму шляхом відводів. Звісно, у задоволенні відводів членам колегій нового Верховного суду з причини невідповідності їх конституційним вимогам до судді буде практика відмов, однак це розгляд у найвищій судовій інстанції України й усі можливості судового захисту в Україні будуть вичерпаними, що відкриває дорогу в ЄСПЛ.

Склад нового Верховного суду в суспільстві сприймається неоднозначно

Отож, гіпотетично не слід виключати, що може розпочатись правовий безлад.

У нас є прецедент, коли ЄСПЛ визнавав втручанням у право на справедливий суд рішення Вищої ради юстиції і навіть рішення парламенту («Волков проти України»), то що дає нам підстави для певності, що ЄСПЛ не може визнати незаконними рішення ВККС, ВРП чи майбутні укази президента України про призначення суддів нового Верховного суду?

Тому нерозгляд діючим ВСУ справи Брегея (як і інших справ щодо конкурсу до ВС) до моменту видання указів президента про призначення суддів Верховного суду — це як Чорнобиль без саркофага, як недіагностована пухлина, яка не даватиме спокійно жити без вжиття всіх необхідних і достатніх заходів для визначення її природи (були порушення в конкурсних процедурах чи ні) і в разі потреби лікування. Сторонитись позовних вимог Брегея як неналежного позивача — навряд чи вихід, навряд чи розсудливий вихід. Так, відмова в позові «захистить конкурс». Але конкурс проводився не заради самого конкурсу, конкурс не самоціль, його метою було формування Верховного суду як суду, встановленого законом. А на доказування в майбутньому в ЄСПЛ будь-якими учасниками проваджень нової касаційної інстанції (Верховному суді) факту неналежного складу суду строків давності немає. І тут уже йтиметься про право учасника провадження на справедливий суд у динаміці.

Наразі з діагностикою пухлини і в разі потреби з її лікуванням чи то з будівництвом саркофагу над реактором ми ще можемо впоратись самі, на національному рівні, не доводячи справи до ЄСПЛ і не провокуючи справи нові. Діючий Верховний суд України мав би зробити вичерпний аналіз на відповідність власне закону (не підзаконним нормативно-правовим актам) оскаржуваних процедур конкурсу, вийшовши з de lege ferenda (з мети правового регулювання змін до Конституції в частині правосуддя і закону «Про судоустрій і статус суддів»), і викласти у своєму рішенні вичерпну аргументацію з аналізом усіх сторін оскаржуваних процедур конкурсу до ВС.

Сила судової влади в аргументі, не в констатації факту. Адже суд вирішує спір, спір доводів, наведених сторонами. І тільки за умови повного, всестороннього й належно глибокого їх аналізу й обґрунтування підставності одних і відкидання інших ми сприймаємо судове рішення — як акт влади судової. Влади, яка розсудила.

Належно ґрунтовно вмотивоване рішення діючого Верховного суду України, справедливість і обґрунтованість якого була б поза всяким розумним сумнівом, у справі Брегея було б тим запобіжником, тим судовим прецедентом, що убезпечує, відгороджує нас у майбутньому від можливих інших заяв до ЄСПЛ щодо законності формування нового Верховного суду.

Запускати роботу нового ВС без завершення усіх відкритих судових проваджень щодо конкурсу до ВС не варто. Такі справи доцільно оперативно і першочергово розглянути чинним складом ВС України, щоб забезпечити визначеність.

Незавершені судові справи щодо конкурсу до ВС мають у собі й ще один «вибуховий компонент» — з початку роботи нового ВС нерозглянуті справи від діючого ВСУ перейдуть до нового ВС. А яким чином судді нового ВС можуть бути суддями у своїй же справі? Це класична підстава для відводу, відома студенту-третьокурснику юридичного факультету. Таким чином, жоден суддя з нового складу ВС слухати її не може. Ось тут і виникає небезпека очевидного порушення права на справедливий суд — в Україні не забезпечено Романові Брегею права на справедливий суд, бо хоч процесуальне законодавство і гарантує право на оскарження і перегляд судових рішень, держава виявиться неспроможною забезпечити це з суб’єктивних та об’єктивних причин. Тоді вже не треба глибокої теорії — державний апарат знав про таку небезпеку, однак не вжив розумних заходів з її уникнення, ігноруючи міжнародні та національні гарантії права людини на судовий захист.

Як будуть розвиватись події — «шляхи непередбачувані». Але для того ж ми і теоретики! А хто попереджений, той озброєний.

Водночас закінчення статті вищенаведеною останньою фразою — це надміру пафосна тональність. Думати, що в країні, у якій близько сотні вишів готують юристів, у якій юристів дуже немало, немає людей, у яких останнім часом роїлись такі самі думки, — це лестити собі. Тим паче, загальновідомо, що владна команда генераторів ідей судової реформи та її впровадження укомплектована найкращими висококваліфікованими топ-правниками різних юридичних напрямів, зокрема й фахівцями у сфері практики ЄСПЛ. Тож навряд чи не прораховані всі можливі варіанти розвитку подій. З цієї причини тим паче дивує обраний шлях розгляду в судах справ щодо оскарження конкурсу до Верховного суду. Чи означає це, що обраний шлях — свідомий? Тож у тиждень між Днем вчителя і Днем юриста постає риторичне запитання: чого ми маємо навчати молоде покоління майбутніх юристів? Не сіяти «зради»? Чи що право є мистецтвом добра і справедливості, що право — це інструмент підтримання «громадянської злагоди на землі України» (п. 4 преамбули Конституції України)?


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter