«Генеральний прокурор — мій керівник, який має останнє слово»

Відгриміли урочистості, присвячені черговому Дню працівників прокуратури, настав робочий тиждень, і це значить, що треба повернутися до виконання службових обов'язків і тверезо подивитися на життя. А в житті відбуваються такі речі, що ще кілька років тому їх би не по телевізору показували, а хіба що описували у вузькопрофільних виданнях, на зразок «Вісника психіатрії та психофармакотерапії».

Йдеться не про шоу з пійманням Михайла Саакашвілі на даху будинку, і не про такі ж самі, у стилі «95 Кварталу» зйомки «агентів Кремля». Я про інше — про повний розвал правоохоронної системи.

Третій рік поспіль глава держави проводить послідовну лінію на ліквідацію нагляду за законністю і самої законності у країні. П'ятий президент України зробив усе можливе й неможливе, щоб ухвалити закон «Про прокуратуру» в редакції від 14 жовтня 2014 року, який дав старт ліквідації прокурорського нагляду як форми роботи цього відомства. Президенту вдалося не просто почати дезорганізацію органів прокуратури, а й розпеченим залізом виключити з положень закону статтю про сенс прокурорської роботи.

Нагадаю, що колишня редакція закону містила норму, де були записані золоті слова, що приводили в трепет кожного, хто пережив еру ОБХСС: «Стаття 4. Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів. Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку…»

Тепер з цим покінчено! Тому що у прокуратури вже інші завдання:

«Стаття 131–1. В Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом».

Назвімо речі своїми іменами. Коли протягом чотирьох років ГПУ з шумом і телекамерами когось ловить, рапортує, а потім тихо відпускає — це і є «вирішення інших питань» в дії.

На цьогорічному святі прокурорського життя 1 грудня, де всі ми, громадяни України, почуваємося чужими, наш президент двозначно пожартував: «…не хотів би, аби склалося враження, ніби завдання прокуратури — заробляти гроші. Прокуратура існує для того, щоб забезпечувати закон і справедливість».

Хочу поставити зустрічне запитання: хто дав вам право, пане президенте, вимагати від прокуратури забезпечення закону і справедливості? Ви ж самі це заборонили своїми реформами! Загальний стан справ, з яким нинішня прокуратура зустрічає своє професійне свято, характеризується одним містким словом — штопор.

Штопор — поняття багатогранне. З одного боку, це фігура повітряного пілотажу, зазвичай небажана, при якій відбувається звалювання літака на хвіст та/або крило з подальшим хаотичним падінням на землю, і він робить неконтрольоване обертання по всіх трьох осях. З іншого боку, це столовий прилад, за допомогою якого відкривають винні пляшки. Ну і, по-третє, штопором часто називають затяжне похмілля, при якому тулуб здійснює всі ті ж самі віражі, що і фюзеляж літака з пункту №1.

На жаль, головний пілот з Різницької не просто демонструє тотальну відсутність льотних навичок, але й, судячи з усього, дезорієнтований у просторі та часі. Ось нещодавно всіх нас спантеличив раптовим прозрінням: агенти НАБУ — поза законом! «Це величезний букет нелегального угруповання, що діє нелегальними методами з нелегальною апаратурою. Про це — двох агентів — я дізнався десь два тижні тому. Тепер бачу всю повноту проблеми», — заявив Луценко в ефірі телеканалу «1+1».

Ви ж як генеральний прокурор наглядаєте за проведенням негласних та інших слідчих і розшукових заходів органів правопорядку! Ви вже півтора року наглядаєте за НАБУ. У вас цілий заступник є — Назар Холодницький. Дозріваючий нарцис, який півтора року створював на всіх телеканалах імідж непримиренного борця з корупцією, воїна світла без страху і докору. Зловив навіть двох недоумкуватих суддів з Дніпра, які ритуально хрестили хабар просто в його робочому кабінеті. Хоча мав би просто здійснювати процесуальний нагляд за НАБУ.

Тепер же раптом «з'ясувалося», що все НАБУ практично поза законом, нелегальне угруповання. Треба думати, що Холодницький щонайменше є пособником? А що в такому разі робити з усіма затриманими? Відпускати? Просто завтра будь-який адвокат нагадає прописну істину: згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом».

Спеціально для малограмотних Конституційний суд давав роз'яснення у своєму рішенні №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, де ясніше ясного сказано, що зазначену статтю «…слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності».

Написано давно, а звучить актуально — ніби спеціально для НАБУ!

Але повернімося до професійного свята. Напевно, єдиним гідно відзначеним прокурором став Анатолій Матіос, якому присвоєно президентом звання генерал-полковника. Інтрига тут полягає в тому, що, наскільки відомо, Луценко подання на військового прокурора президенту не писав. Попри те, що використовує на багатьох напрямах і результати роботи, і потенціал військової прокуратури як дієвої страшилки для гаранта. Але президент здійснив комбінацію, обійшовши Луценка і дарувавши «втішні» погони амбітному і важкопрогнозованому Матіосу, не пропущеному БПП і НФ на главу Державного бюро розслідувань. Хто б як до нього не ставився, але з усіх заступників Матіос — найяскравіший і найдіяльніший. Якщо аналізувати реальні, а не сумнівні юридичні перемоги Генпрокуратури за часів Луценка, більша їх частина — це робота військової прокуратури.

Перший заступник Дмитро Сторожук отримав до свята звання заслужений юрист України.

Ясна річ, нагородили по-батьківськи прокурора Вінницької області — двома генеральськими зірками державного радника юстиції II класу.

Підтягнули до звання державного радника юстиції III класу прокурорів Донецької, Закарпатської, Волинської, Запорізької, Івано-Франківської, Херсонської, Київської областей — суто за статусом, бо за посадою належить.

Роздали трошки орденів і медалей. Наприклад, Орден «За заслуги III ступеня» дали прокурору Дніпропетровської області Віктору Матвійчуку — напевно, головним чином за те, що його не видно і не чутно. Натомість можна почути постійні озброєні розборки на вулицях Дніпра, поки лихі дніпропетровські судді возять хабарі просто в кабінет спеціального антикорупційного прокурора. При цьому перший заступник прокурора області Роман Сосков попався поліції в п'яному вигляді за кермом, а потім сором'язливо відмазався — мовляв, це він рот полоскав. Місто плакало від сміху...

Самосуд через судову тяганину у кримінальній справі про вбивство і підірваний зал суду в Нікополі з жертвами 30 листопада, вибитими шибками, залитою кров'ю підлогою — за день до прокурорського свята. Як можна давати після цього орден прокуророві Дніпропетровської області?!

Нічого не отримали до свята Анжела Стрижевська і Назар Холодницький. З чуток, нещодавно Холодницький заробив передінфарктний стан на тлі війни НАБУ і ГПУ, яку наш президент ласкаво назвав бразильським карнавалом, викликаючи барвисті асоціації.

Особливо відзначився заступник генпрокурора Юрій Столярчук — він заробив догану до свята! Певне, Юрій Васильович гідний дещо більшої уваги. Тим більше, що він як заступник генерального традиційно курував Головне слідче управління ГПУ і Департамент спеціальних розслідувань Горбатюка.

Це — головна «торпеда» генерального прокурора. У кого — агент «Катерина», а у кого — Столярчук. Багато років поспіль доводилося чути чимало схвальних відгуків про Столярчука: справжній професіонал, знавець своєї справи, безсрібник і навіть аскет. Можливо, колись саме так воно і було. Але все тече, все змінюється. І треба зауважити, що до своєї догани під свято він ішов довго і впевнено, як ідуть полярні першопрохідці, незважаючи ні на що, крізь бурю та вітер. Справа, на якій він спіткнувся, — банальна.

Сімейство Пшонок, як і всі решта поважних сімейств за минулого президента, вирішило організувати «земельну карусель» — безкоштовну роздачу земельних ділянок кому попало в рамках норм безоплатної приватизації. Всі ми пам'ятаємо, як це робилося в Києві за минулого мера. Чим Віктор Палич гірше? «Наворожили» собі 1500 га, і все б добре, якби Пшонки знайшли собі землю обітовану десь в іншому місці, а не в Первомайському районі Миколаївської області. Адже там народ попався «неправильний» — не хоче віддавати за просто так!

Історія ця доволі гучна і неодноразово висвітлювалася у ЗМІ. Юрій Столярчук спочатку ніби сприяв розслідуванню незаконної діяльності Пшонок і не бачив нічого поганого в тому, що очевидну «земельну карусель» буде викрито. Але потім прийшов до керівництва ГПУ Юрій Луценко і, мабуть, взявся за перевиховання свого заступника по слідству. Треба віддати Юрію Віталійовичу належне: він сильно замахнувся. Не на Вільяма нашого, Шекспіра, а на самого Чарльза Дарвіна!

Є така думка, що еволюція Дарвіна необоротна. Омана! Наш генеральний прокурор вирішив поставити лабораторний експеримент, який покликаний довести: еволюція може рухатися назад!

З усіх заступників для сміливого наукового експерименту було обрано Столярчука. Всі решта або гуляють десь самі по собі, або маскуються, що не відрізниш від шпалер на стіні, або занадто хитрі для того, щоб стати в пригоді науковому прогресу. Столярчук в цьому плані підходив ідеально. Але Юрій Васильович навіть не підозрював, який злий жарт з ним зіграє засідання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, що відбулося 22 листопада 2017 року.

Річ навіть не в тім, що він став першою ластівкою серед вищого керівництва ГПУ, на якому КДКП вирішила продемонструвати свою принциповість, оголосивши громадянинові прокурору догану. Зрештою, догани бувають різними. Колись молодому Валерію Чкалову міцно влетіло за те, що він зробив мертву петлю з прольотом під мостом. Це стягнення стало для нього свого роду нагородою за сміливість.

Юрій Столярчук нічого сміливого не вчинив. КДКП констатувала, що він всього лише спробував закрити кримінальну справу щодо одного з підозрюваних у земельній справі Пшонок. Але зробив це вкрай нерозумно і невміло. При цьому йому вистачило розуму під час засідання КДКП весь час повторювати, що зі всіх значущих питань він завжди тримав раду зі своїм шефом.

Якби на цьому місці стояла крапка, то все було б не так цікаво. Але Юрій Столярчук вирішив блиснути ораторською майстерністю на засіданні КДКП. Коли я прочитав стенограму... Одним словом — не повірив! Не могло бути такого. Не може випускник червонопрапорного Харківського юридичного інституту імені Дзержинського, юрист зі стажем 32 роки роботи в галузі права так виступати. Виявилося — може, що підтверджено звукозаписом. Краще б Столярчук промовчав. Але він вирішив блиснути, і тим самим повністю розвіяв залишки міфу про себе. Розчарування — сильніше за спів павича.

Щоб завоювати прихильність членів КДКП, Юрій Васильович вирішив почати зі спогадів: «Мені відверто, знову ж таки це емоції, але прикро, коли я чую про деформацію. А у висновку шанованого члена комісії я побачив більші слова, які відверто... Я маю 55 років, я у 85-му році, тобто 32 роки тому закінчив Харківський юридичний інститут, який тоді називався Дзержинського. І з того часу займаюсь, на щастя, не теорією держави і права, як шановний член, а виключно кримінальним правом, слідством. Правильно чи неправильно, можливо тому я, на думку адвоката, деформований, хоча це не відповідає дійсності».

При цьому він мимохідь схарактеризував «Висновки про наявність дисциплінарного проступку у діях прокурора Столярчука Ю. В. від 07.11.2017 р.» як «папірець члена комісії Погрібняка».

Пізніше на засіданні КДКП він назве правовий акт глави держави «папірцем указу»...

Далі доповідач продовжував ораторствувати в тому ж дусі: «Слідчий, я не приховую, що тут є жінки, перша реакція слідчого, це хронологія, але це правда: «Ти — сука!», «Шахрайка», як ти собі можеш?»

Потім він прочитав лекцію із земельного права: «Скажіть, будь ласка, шановний слідчий і процесуальний керівник: який документ дає право власності на землю? І ви знаєте, мені чесно просто було соромно. Починають розказувати про якісь паї-шмаї, вибачте, що я так кажу. Він уважно послухав, каже: люди добрі, ви перше ніж писати папірці, хоча би порадились з тими людьми, які розуміються. Я, Тимченко, усе свідоме життя крім того, що очолюю департамент, мав справи із землями. Єдиний документ — свідоцтво права власності на землю».

Не оминув Юрій Васильович і судову реформу: «...зробити все для того, щоб можливо відкрити перед тим, як буде знищено в хорошому сенсі Вищий спеціалізований і почне роботу Верховний суд...»

Особливо підкреслив у своїй промові повну процесуальну незалежність прокурора: «...приймаю абсолютно законне, узгоджене з генеральним прокурором рішення про те, що станом на сьогодні Валешинська ніколи не може бути підозрюваною, і відповідне рішення має бути ось таким і тільки таким».

Ну і головний аргумент його промови був неперевершений: «Вам сказав генеральний прокурор — мій керівник, який має останнє слово».

Думаю, що коли Столярчук говорив про Луценка, який має останнє слово, тому, напевно, гикалося, адже Юрій Віталійович дуже добре знає, що значить «останнє слово» насправді.

Всі перераховані вище замальовки з натури — лише бліді штрихи з тієї непривабливої картини, яку являє собою нинішня Генеральна прокуратура — щось середнє між цирком і зоопарком. До всього іншого, ця божевільня перебуває у глибокому штопорі й безконтрольно падає вниз... Що про це думає керівництво країни? Політ нормальний! До землі ще далеко...