Судовою реформою рухає устремління узурпувати судову владу

Не можу підтримати заклики тих, хто пропонує трохи помовчати й дати новому Верховному суду наламати нових дров. Чи не занадто дороге задоволення за кошт платників податків?

Чомусь багато хто — як прихильники так званої реформи правосуддя, так і чергові критики — допускають примітивне спрощення: мовляв, важливо привести нові обличчя у вищу судову інстанцію. А там вони нам покажуть. Що покажуть?! Це ж не приватна крамничка, де думка однієї людини щось вирішує. Це дуже складний механізм, в якому Верховний суд — лише найвища ланка, яка замикає, до якої за новим законом більшість справ навіть не доходитиме!

Я колись писав про те, що головне завдання Верховного суду — побудувати роботу правосуддя так, щоби звертатися до останньої інстанції нікому не було потрібно. У хорошому сенсі цього слова, а не так, як зараз — шляхом штучного звуження права на касацію.

Розмова про особисті якості суддів — порожня суєта. Я особисто з ними не знайомий, і в мене немає підстав їх обговорювати, тим більше за очі. Але я точно знаю, що буття визначає свідомість. «Злих людей немає на світі, є тільки люди нещасливі», — писав Булгаков.

Яке буття буде уготовано суддям завдяки новому законодавству й адміністративному ресурсу — така в них і складатиметься свідомість. Хай би якими розумними вони не були.

Згубність нинішньої реформи полягає в тому, що вона керована дріб'язковими, низькими прагненнями її «застрільників» узурпувати судову владу, створити видимість псевдореформ перед Заходом, набити кишені на встановленні адвокатської монополії. В результаті було ухвалено пакет законів, спрямований на дезорганізацію роботи правосуддя в цілому.

Підкреслю: проблема не в тому, що закон №2147 не додає довіри до суду, а в тому, що суто організаційно дезорганізує його роботу як таку.

У 1937 році суди теж не у всіх викликали довіру, і були навіть ті, хто насмілювався щось там говорити про жертви репресій, яких невинно обмовили. Можливо й так. Але в ефективності роботи «трійок» ніхто не сумнівався. Тепер же горе-реформатори наробили біди звичайним суддям зовсім не Верховного суду, а насамперед суддям першої та апеляційної інстанцій, яким і розгрібати всю цю маячню.

Про що йдеться? Панам з АП, перш ніж залучати десятки тисяч рядових виконавців у колосальному судовому апараті, слід було хоча би подумати про порядок введення цього «шедевра» в дію. Дати, чи що, перехідний строк, можливість вивчити, підготуватися... Просто навіть самі судді визнають: обсяг новацій просто колосальний!

Дмитро Луспеник, який тимчасово виконує обов’язки голови Верховного суду, зауважив нещодавно під час круглого столу: «Новий Цивільний процесуальний кодекс, який вийшов з Верховної Ради, є на 104 статті більшим, ніж діючий, а новий Господарський процесуальний — на 234 статті... 96 новел у Цивільному процесуальному кодексі — це ті новели, які судді ніколи в своїй практиці не застосовували». При цьому до порахованих новел т. в. о. голови ВС не відніс окремі статті (наприклад, глава про спрощене провадження була порахована як одна новела), і навіть змінених процесуальних строків немає в цьому переліку. Зазначена цифра вказує на обсяг нововведень, який очікує на українські суди з моменту початку роботи нового Верховного суду.

Що зробили законодавці? Навіть не подумали про поступове введення в дію. З місця — в кар'єр!

Згідно з уніфікованими Перехідними положеннями ГПК, ЦПК і КАСУ встановлено таке:

«4) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу».

При цьому відмінність КАСУ в тому, що вищевказаний п. 9 перенесуть в п. 10.

Хочеться поставити пряме запитання в лоб: як на практиці суди перших двох інстанцій, які вже відкрили провадження, вчинили процесуальні дії, оголосили перерву в засіданні, повинні після перерви продовжити слухати справу за новим кодексом? Просто це неможливо практично: в нових кодексах по-іншому описана предметна і територіальна підсудність, запроваджується розгляд справ судами другої та третьої інстанції — як судом першої інстанції для випадків, нині не передбачених законом.

Навіть така річ: замість загального позовного провадження вводяться дві категорії — малозначущі справи з однією процедурою і порядком представництва, без права на касацію, але який допускає виключення з адвокатської монополії, і загальне позовне провадження з іншою процедурою, з правом на касацію, але з суворою монополією адвокатів на участь у процесі.

Або справи треба починати слухати заново, або завершувати за тією процедурою, за якою почали. Інакше це виглядає так: почали грати у футбол, а після перерви — ми вже граємо в хокей чи баскетбол. Хіба так можна? Це формений ідіотизм!

Має бути чітко встановлено: всі справи, відкриті до набрання чинності новими кодексами, повинні бути розглянуті за тією процедурою, за якою їх відкривали. Інакше в суді почнеться настане повний ступор.

Тому початок судової реформи обіцяє бути несподіваним і вкрай заплутаним з організаційного погляду. І мовчати про це ніхто не буде!