Уроки історії: з новим вас, товариші, 1937 роком!

Продовжуючи передавати гарячий і палкий привіт нашому генеральному прокуророві, дуже хочу його привітати, обійняти і розцілувати з нагоди надзвичайно важливої пам'ятної дати — 18 липня, Дня Нельсона Мандели.

Звичайно, багато хто з розсудливих читачів будуть мене критикувати: Юрій Віталійович тільки-но відсвяткував День взяття Бастилії, навіщо ж ви його відриваєте від виконання обов'язків з нагляду за законністю в країні?

Ну, по-перше, оскільки ГПУ ні формально, ні по суті після 14 жовтня 2014 року з ухваленням «кондитерської» редакції закону «Про прокуратуру» до нагляду за законністю не має жодного стосунку, то генеральний прокурор може сміливо відзначати й святкувати без відриву від роботи.

По-друге, є таке життєве спостереження: чим менше Юрій Луценко віддає всього себе роботі, тим краще виходить у того відомства, яким він керує.

І, нарешті, по-третє: треба таки пом'янути Нельсона Манделу, якому 18 липня виповнилося б 99 років!

Жартівники вже поквапилися перехрестити героя боротьби з апартеїдом — Михайло Маркович Мандела...

Звісно, боягузу Добкіну далеко до лідера Африканського національного конгресу. Але ж і Мандела не відразу став символом опору — героєм його зробив режим африканерів, який заховав вождя чорношкірої більшості ПАР майже на 30 років за ґрати, з яких 18 років Нельсон Мандела провів в одиночній камері. Звинувачення стандартні: тероризм, комуністичні погляди, підготовка насильницького повалення влади й державна зрада.

Але хотілося б розповісти нашому генеральному прокуророві про феномен 1937 року. Багато хто з «незалежних» істориків грішать тим, що вважають, ніби масове схвалення репресій і культ особи Сталіна стали результатом залякування і терору. Це нісенітниця. Спробуйте це повторити — і ви здивуєтеся, що навіть перемоловши країну на порошок, перетворивши на попіл, можна не дочекатися народної любові й відданості. Чому? Та тому що народ з радістю, з глибоким натхненням зустрів 1937 рік на ура без жодного насильства та примусу...

Не вірите? Для мене незаперечним доказом стало одкровення дружини письменника Михайла Булгакова, записане нею в щоденнику. Олена Сергіївна писала: «Всі, хто читають газети, мають думку, що тепер <...> становище Михайла має змінитися на краще». Так вона згадує 1937 рік! Так вона сприйняла кампанії з розправи над старими більшовиками в керівництві літератури — Керженцевим, Афіногеновим, Авербахом, Киршоном та іншими, хто всі ці роки цькував Михайла Булгакова й не давав йому життя...

Був навіть такий трагікомічний епізод, коли відомий одесит і автор «Трьох Товстунів» Юрій Карлович Олеша вмовляв Булгакова йти на збори спілки письменників, де чинитимуть розправу над його недоброзичливцем — поетом Володимиром Киршоном. Пам'ятайте — «Я спросил у ясеня, где моя любимая?» Це він — Володимир Киршон.

Але набагато більш зловісної ролі він набув як функціонер РАППу — Російської асоціації пролетарських письменників, де разом з братом дружини наркома внутрішніх справ Генріха Ягоди — Леопольдом Авербахом — знищував Булгакова та інших талантів.

Але автор Воланда не спокусився помстою. Михайло Опанасович знав щось таке про життя, що найповніше сформулював понад дві тисячі років тому великий мислитель і філософ рабі Гіллель: «Ніколи не роби іншим того, чого б ти не хотів, щоб зробили потім з тобою».

На жаль, але всі ці малограмотні єврокомісари, які з дитинства знали зміст Тори й Талмуда, знехтували мудрістю предків. Мабуть, з усіх великих катів тільки Генріх Ягода, перебуваючи у в'язниці, розкаявся і з байдужістю прийняв свою долю, повторюючи: раз я тут, значить, є Бог на світі...

Радянські люди зустріли 1937–1938 роки з радістю ще й тому, що це був наш радянський термідор! У ті роки найбільш зловісною і популярною пліткою було порівняння Великої Французької та Великої Жовтневої революцій. Тільки й чекали, коли настане 9 термідора і Сталін впаде — як Робесп'єр...

Але Сталін мав одну перевагу перед Робесп'єром, яку він почерпнув у Леніна: вчасно зупинитися і змінити тактику. 26 вересня 1936 року Сталін зміщує з посади наркома НКВС СРСР Генріха Ягоду, якого було викрито в корупції, розкраданні, колосальному тіньовому бізнесі, і нарешті у спробі підготовки власними силами свого 9 термідора...

Його змінив Микола Іванович Єжов — тихий скромний апаратний працівник із ЦК ВКП(б) — типовий секретар. Він був «жодного разу не мент», як тепер би сказали, і саме з огляду на це Сталін його рекомендував на посаду наркома внутрішніх справ, вважаючи, що ця людина, далека від корумпованої системи НКВС, наведе там порядок. Він і «навів» — почав розстрілювати чекістів наліво й направо...

А потім, в 1937 році, була проведена наймасовіша операція із зачистки країни від антигромадського елемента — було складено списки за двома категоріями: перша — розстріл, друга — 10 років таборів без права листування, які реально ставали довічними...

І тут тихий і скромний Микола Єжов зірвався з котушок: його охопила кровожерливість, він почав вимагати перевиконання плану «по першій категорії», вимагав від ЦК ВКП(б) збільшити йому розстрільні ліміти... Крім цього, з ним почалося, як писали в особистих справах, «морально-побутове розкладання».

Микола Іванович почав міцно зловживати, і не тільки в процесуальному сенсі. Причому прямо в робочий час на робочому місці. Там же він близько сходився зі своїми товаришами по службі, а іноді й з їхніми дружинами, причому одночасно...

Його дружина теж була цікавою персоною. Поки чоловік займався бозна чим в робочому кабінеті зі своїми підлеглими, вона близько зійшлася з відомим письменником Ісааком Бабелем. Таємним зовнішнім спостереженням було неодноразово встановлено, що вона усамітнювалася з Бабелем в номерах розкішних московських готелів і займалася там з ним соцреалізмом...

Все це стало відомо першому заступникові наркома — Лаврентію Берії. Однак свідчень того, що Єжов був в курсі, немає. Мабуть, Лаврентій Палич не хотів засмучувати шефа. Так загинув у застінках великий письменник Ісаак Бабель...

Наприкінці 1938 року Сталін зрозумів, що Єжов уже схожий на кривавого упиря, який стає небезпечним для всієї влади, бо і сам не проти провести силами чекістів ще одну спробу 9 термідора. У своїх спогадах пенсіонер Молотов стверджував, що був практично підготовлений єжовський путч на 7 листопада 1938 року, про що Політбюро стало відомо з доносу першого секретаря одного з обкомів партії...

З Єжовим трапився казус, який описується простою мудрістю: якщо свіжий огірок засунути в бочку з солоними, то він теж стане солоним...

28 листопада 1938 року Микола Єжов був зміщений з поста наркома і... зник. Просто зник. Його ім'я більше ніде не згадувалося. Замість нього наркомом внутрішніх справ став Лаврентій Берія, що символізувало собою повернення до натуральних сімейних цінностей.

На суді, в останньому слові, Єжов визнав свої окремі помилки, які, за його словами, полягали в тому, що він занадто мало розстріляв чекістів... Визнав свою розбещеність і частково — тягу до спиртних напоїв, заперечуючи пункт звинувачення: «Да, я пил, но я не разлагался!»

Єжова судили таємно і розстріляли 4 лютого 1940 року без некролога в пресі. Правда про цього наркома НКВС була занадто непривабливою для опублікування в пресі...

На завершення цієї розповіді я хотів би навести біографічні дані деяких наркомів (міністрів) МВС і міністрів МДБ за останні 80 років:

Генріх Ягода — нарком НКВС СРСР в 1934–1936 роках. Розстріляний у березні 1938 року.

Микола Єжов — нарком НКВС СРСР в 1936–1938 роках. Розстріляний в лютому 1940 року.

Лаврентій Берія — нарком НКВС СРСР в 1938–1945 роках, міністр МВС СРСР в 1953 році. Розстріляний у грудні 1953 року.

Всеволод Меркулов — в 1941, 1943–1946 роках — нарком (міністр) НКДБ СРСР. Розстріляний в грудні 1953 року.

Віктор Абакумов — в 1946–1951 роках міністр МДБ СРСР. Розстріляний в грудні 1954 року.

Сергій Круглов — нарком НКВС СРСР в 1945–1946 роках, міністр МВС СРСР в 1946–1953, 1953–1956 роках. Виключений з партії, позбавлений генеральського звання, в 1977 році кинувся під поїзд...

У період 1960–1966 років МВС СРСР було ліквідовано.

Микола Щолоков — міністр (до 1968 року МОГП) МВС СРСР в 1966–1982 роках. Виключений з партії, позбавлений генеральського звання і нагород. Застрелився в грудні 1984 року.

Борис Пуго — міністр МВС СРСР в 1990–1991 роках. Застрелився в серпні 1991 року.

/.../

Кравченко Юрій Федорович — міністр МВС України в 1995–2001 роках. У березні 2005 року за офіційною версією застрелився.

Луценко Юрій Віталійович — міністр МВС України в 2005–2006, 2007–2010 роках. У грудні 2010 року був заарештований ГПУ. Був засуджений судом до чотирьох років позбавлення волі, з яких відбув два з половиною роки.

Цей список настільки красномовний, що не потребує коментарів. Єдине — залишилося запитати у нинішнього генерального прокурора: ну то як, продовжуватимемо?