Третя стадія розкладання держави

Тихо й непомітно підкрався трирічний ювілей нової редакції закону про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року. Минули ті старі добрі дні, коли відчайдушні оптимісти вели теоретичну дискусію про роль і місце прокуратури серед інших гілок влади — виконавчої, законодавчої, судової. Багато хто тоді наївно думав, що завдання прокуратури — нагляд за законністю в країні. Як ми тоді помилялися!

Завдяки старанням нинішнього керівництва країни було внесено «ясність» в текст Основного Закону: в Україні більше не діє принцип законності, так само, як і немає органу, який за законністю наглядає.

За Конституцією у нас прокуратура наглядає за слідством як «смотрящий» орган, а також це саме слідство організовує і «вирішує інші питання» (це не жарт, а цитата зі ст. 131-1 Конституції) в ході слідства через голову начальників слідчих відділів ГУНП. Крім того, прокуратура підтримує держобвинувачення у Facebook і в суді, а також іноді представляє (та/або підставляє) державу в суді.

Завдяки вмілим та грамотним старанням нинішнього генерального прокурора остаточно стерті кордони між поліцією та прокуратурою. При цьому МВС і НП виносять мозок громадянам по-новому, а відтак їх можна назвати новополіцейським відомством, тоді як ГПУ зарекомендувала себе як відомство старомусорське, що веде свої традиції до відомого непитущого сім'янина, знатного юриста Миколи Єжова...

Зате ГПУ лізе не в свою справу, грубо порушує правила підслідності за ст. 216 КПК і відкрито веде справи, які на 100% є чужими — про злочини проти власності, ухилення від сплати податків, а то й зовсім туманне — веде перевірку господарської діяльності без вказівки на відкриту кримінальну справу, що звучить зовсім вже дико в нових законодавчих координатах роботи колишнього наглядового відомства.

Чи варто дивуватися, що у нас злітають у повітря артилерійські склади й полковники розвідки, а натомість регулярно «кошмаряться» торгові центри та мережі магазинів, редакції ЗМІ й окремі «неправильні» журналісти...

Все це ланки одного ланцюга. Ще Ломоносов казав, що якщо в одному місці чого убуде — то в іншому знайдеться...

Наприклад, наказ про арешт Лавриновича за безглуздим звинуваченням в опублікуванні тексту Конституції 1996 року міг висунути тільки політичний комісар-піарник. Жоден найзадрипаніший юрист, не кажучи про начальників департаментів і заступників генпрокурора, ніколи не додумався б звинуватити людину в діях, які не мають юридичного значення! Так можна дійти й до звинувачень у чаклунстві, підступному ворожінні та політичному богохульстві.

Непомітно підкралося друге, ще більш теоретичне запитання, яке всього лише чотири роки тому могло б викликати здивування: чи всі громадяни мають правозахист в країні або нелояльні громадяни оголошені у нас поза законом?

Питання зовсім не пусте.

Нещодавно автору цих рядків довелося спостерігати спалену базу відпочинку нібито Януковича в Карпатах. Місцеві з гордістю розповіли: йому запропонували віддати. Кому віддати, не уточнювалося, мабуть, місцевим революційно налаштованим бандитам. «Він відмовився. І тоді ми йому все спалили»...

А націоналісти-бойовики з-поміж, по суті, незаконних збройних формувань на кшталт «Правого сектора», «Національного корпусу» або бойового крила «Свободи» захоплюють так званий вертолітний майданчик Януковича — стратегічно важливий об'єкт трохи нижче будівлі Верховної Ради, на вулиці Паркова дорога. Мотив: власника комплексу звинувачують в тому, що це замаскований Янукович, і оголошують його поза законом. Тобто відкрито коять розбій — тяжкий злочин, прямо передбачений ст. 187 КК.

Логіка проста: Янукович, або його син, або асоційована з ним фірма — поза законом. Їх можна вбити, пограбувати, спалити майно — все буде виправдано ідеалами Революції.

Як відреагувала ГПУ? Прес-секретар Facebook-генпрокурора України Лариса Сарган: «До уваги тих, хто захопив вертолітний майданчик на Парковій. Цей об'єкт — під арештом і в управлінні державним підприємством! Генеральна прокуратура України за нього довго боролася у судах! 03.08.2017 Апеляційним судом міста Києва прийнято рішення про накладення арешту та заборону користуватися, розпоряджатися та відчужувати земельні ділянки площею понад 2 га та розташовані на цих ділянках понад 5 об’єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, власником яких є ТОВ «Амадеус Ко».

Тобто оскільки господар майданчика, неважливо, хто він — Янукович чи абстрактна фірма, — поза законом, його життя, свобода і права не варті нічого, навіщо «паритися»? Зате весілля сина генпрокурора охороняли краще, ніж атомний реактор...

Ще приклад. Михайлу Саакашвілі, який організував збройний відкритий напад групою осіб на державний кордон України з польської території, генеральний прокурор особисто гарантував недоторканність і лише пожурив: «Я як генеральний прокурор заявляю: Саакашвілі не буде заарештований по цій справі, Саакашвілі не може бути екстрадований з цієї країни, поки має посвідку на постійне проживання чи інший документ, який він подав. <...> Ті, хто бив українських прикордонників, будуть мати справу з кримінальною справою і будуть заарештовані. І мають сидіти сім років. Щоб усі політики затямили: можна і треба мітингувати, але при цьому не можна бити солдатів і офіцерів, які захищають кордон».

Є, щоправда, й інша точка зору: притягти треба було солдатів і офіцерів за боягузтво і легкодухість. Адже в усіх країнах і в усіх статутах діє просте правило: при нападі на караул — перший постріл у повітря, якщо не допомагає — інших чергою на ураження. І повірте: будь це американський кордон, російський, турецький або ізраїльський — рівно так і було б.

Для проведення низки показових обшуків і арештів серед колишніх чиновників ДФС знайшлися БТРи й навіть бойові вертольоти, яких бракує на фронті. Лавриновича пакували так, ніби йшлося про терориста рівня Бен Ладена. Зате до «групи підтримки» Саакашвілі, яка прорвала польсько-український кордон майже як у 1920 році армії Пілсудського, — питань немає...

Не хотілося б згущувати фарби, але це третя стадія розкладання правової держави. Нагадаю, перша стадія — скасування загального нагляду за законністю в країні. Друга — виключення принципу законності з правового обігу, з Конституції, звідусіль. Третя — порушення загальності та повсюдності правопорядку і правозахисту, створення соціальних, національних, територіальних, релігійних або політичних фокус-груп, які оголошуються поза законом.

Четверта стадія, неоперабельна, як онкологія, — це вже людоїдська диктатура. На жаль, не тільки варварським племенам африканських погоничів верблюдів притаманні подібні перегини.

Сто років тому нащадки Пушкіна, Чайковського, Толстого влаштували братовбивчу революцію, що переходила у криваву громадянську війну. Двадцять років, з 1917 по 1937 рік, репресії проводилися за принципом оголошення поза законом то білогвардійців, то поміщиків, попів, інженерів, філософів, куркулів тощо. Лише 1937 року Сталіну вдалося приборкати революційний каток і почати укладати під асфальт самих революціонерів...

В той самий час нащадки Канта, Гегеля, Моцарта почали говорити голосом доктора Геббельса, який казав прямо: «Єврей має імунітет від будь-якої небезпеки: можна називати його негідником, паразитом, шахраєм, спекулянтом — все з нього як з гуся вода. Але назвіть його євреєм, і ви будете вражені тим, як він відхитнеться; тим, якого болю йому це завдасть...»

Ось вона, за Геббельсом, цариця доказів! Звинуватити в єврействі й оголосити поза законом. Як ще можна описати наймерзенніший правовий акт педантичного Рейху — наказ про комуністів і євреїв, що коштував життя мільйонам...

Не залишає відчуття, що справу Лавриновича «шили» за принципом: «Лавринович, ви — єврей (комуніст, москаль), Янукович замаскований, коротше — ворог народу, і ваша особиста провина або невинуватість нікому не цікава!»

Це дуже тривожні діагнози нездоров'я правової системи, яка вже почала покриватися трупними плямами.

У романі братів Вайнерів «Ера милосердя» Жеглов каже дуже важливу фразу: «Ви що ж думаєте, товаришу Тараскін, якщо він не слюсар, а культовий служитель, то йому в нашій країні правозахист не гарантовано?»

Молодим людям ця фраза ні про що не скаже, а ось старші чудово розуміють натяк братів Вайнерів. Ці слова в устах досвідченого мента Жеглова мали символізувати досягнення в 70-х роках минулого століття загальності та повсюдності правозахисту і правопорядку.

На жаль, мине ще чимало років, перш ніж ця проста думка дійде до розуму всього українського народу, отруєного революційним чадом.