Судова НП районного масштабу

21 вересня 2017 року в кабінеті антикорупційного прокурора Назара Холодницького було затримано двох дивних суб'єктів, які явно втратили відчуття реальності й давно не дивилися телевізор. Це були голова Кіровського районного суду м. Дніпра Геннадій Підберезний і колишня, але не повністю звільнена суддя цього ж закладу Наталя Овчаренко. Обидва вони стали корбанами. Або чаусами. Навіть не знаю, як правильно назвати.

Річ у тім, що в єврейській традиції корбан Песах — це великодня жертва, зазвичай баран, якого традиційно потрібно зарізати на Великдень і з'їсти всім кагалом. Жертвопринесення — поширена практика у народів Сходу. Наприклад, по-арабськи жертвопринесення — курбан — однокореневе слово аналогічного терміну в єврейській мові.

Так вже повелося, що ми не можемо планомірно покращувати наше життя і виправляти недоліки. Нам обов'язково потрібно боротися, потрібна сутичка добра зі злом, слідчого і хабарника, комбайнера і врожаю... А там, де боротьба — там завжди жертви. З обох сторін...

Наприклад, суддя Дніпровського районного суду м. Києва Микола Чаус розкошував і горя не знав, поки не був мобілізований на виконання особливо важливого завдання: потрібно було зробити так, щоб новий 2016 рік Геннадій Корбан зустрів за ґратами. Суть справи полягала в тому, що Беня і Петя тоді зійшлися в чергову сутичку, практично — в штикову, і в цій боротьбі Геннадія Корбана було обрано жертвою — святковим корбаном.

Проте опала тривала недовго: після чергової Курської дуги між «Рошеном» і «Приватом» настала чергова Мюнхенська змова — і дніпровського в'язня випустили зі столичного острогу. Складно було зрозуміти сенс цієї конгеніальної дебютної комбінації — складалося враження, що хтось хотів перешкодити Геннадію Олеговичу приготувати тазик святкового олів'є і подивитися новорічний вогник по телевізору.

Я не знаю, що про це подумав сам пан Корбан, але тільки за деякий час з повідця спустили НАБУ, яке, немов собака Баскервілів — як вискочить, як вистрибне з-за рогу і хвать Чауса за бочок...

Виявилося, що суддя Чаус був знатним садівником: в городі закопав банку з плодами «грошового дерева»... Можна тільки гадати: що якби Чаус не посадив Корбана — знайшлася б тоді його «консервація» чи ні? В результаті респектабельному київському судді через одну-єдину помилку довелося тікати світ за очі — в Молдову...

Історія з суддями Кіровського районного суду Дніпра Підберезного й Овчаренко теж має друге, і навіть третє дно. Оскільки з суперрезонансної ця історія перейшла в розряд чергових «глухарів» і ми не скоро почуємо продовження, то слід трохи прояснити ситуацію.

По-перше, два слова про Геннадія Підберезного. Він дійсно був у Кіровському районному суді Дніпра людиною авторитетною в усіх відношеннях. У нього була досить довга і складна історія боротьби за місце голови суду, яке він зрештою заслужено вистраждав у грудні 2015 року. Для нього цей конфуз є найбільш образливим, бо життя тільки починало налагоджуватися — всього рік як Господар у своєму закладі.

Я більш ніж упевнений, що жодної особистої зацікавленості в цій справі з хабаром він не мав: це був той випадок, коли кажуть — погорів через жінку. Не в любовному сенсі, а навпаки — як командир своїх бійців пішов визволяти суддю свого ж суду з біди. Вчинок скоріше гусарський, навіть мушкетерський — один за всіх і всі за одного. Інша річ, що Наталя Овчаренко виявилася зовсім не Констанцією...

Можна, звісно, заперечити: посередництво під час передавання хабара — вчинок абсолютно протиправний, особливо для голови районного суду, цього лігва верховенства права й осиного гнізда законності. Але, з іншого боку, жодного суспільного резонансу це не викликало. Громадяни поставилися з розумінням до того, що люди, які садять у клітку собі подібних за вкрадену палицю ковбаси, самі понесли «баблоси» потрібним людям, і що нічого їм зрештою за це не буде…

Треба зауважити, що хоча Підберезний і Овчаренко знайомі мільйон років і давно працюють в одному суді, все ж люди нескінченно різні. Підберезний, безумовно, не вчора народився і чудово розуміє правила гри, інакше б не став головою суду. Так, він давно й однозначно обріс знайомствами з різними особами, що живуть на нетрудові доходи. Але водночас він сам ніколи не потрапляв в епіцентр брудних скандалів. До того ж мені жодного разу не доводилося чути претензій про те, що він когось підвів — пообіцяв і не зробив... При цьому простих людей він намагався судити якщо не за законом, то по совісті, й ніколи не знущався з малозабезпеченого народу — бабусь-пенсіонерок, матерів-аліментниць та ін., тобто тих, чиї малозначні справи дають основний вал роботи.

Наталя Овчаренко — повна йому протилежність. У неї цей «заліт» не випадковість, а закономірний підсумок останніх 10 років залітного життя в суді. Найкоротший і найсмішніший анекдот серед юристів Дніпропетровської області складається з двох слів: суддя Овчаренко... Адже саме її існування як судді є незмивною плямою на репутації ВККСУ та ВРЮ.

Річ у тім, що в силу чи то віку, чи то важких умов праці вона давно вже вижила з професії. Не те щоби просто порушувала присягу — її всі так чи інакше порушують. Але вона щиросердно не розуміла при цьому: що вона такого зробила й чому до неї чіпляються? Все це потрібно помножити на те, що суддя Овчаренко абсолютно не володіла практичними знаннями матеріального і процесуального права. Вона б не змогла не тільки назвати по пам'яті норму закону, але навіть самі ази були їй чужі...

Міські легенди Дніпра зберігають чимало трагікомічних історій з життя судді Овчаренко. Те, що вона могла запросто забути або переплутати сторону, яка з нею домовлялася, — це навіть не береться до уваги. Гірше те, що її всюдисуща помічниця Ірина могла роздрукувати два протилежних рішення суду в одній справі, а потім переплутати, де чий екземпляр. Після чого за Овчаренко починали ганятися «ошукані вкладники» з оригіналом підписаного рішення з мокрою печаткою, який «не збігається» з реєстром...

Бувало, що вона своєю ухвалою припиняла виконання рішення взагалі іншого суду, яке набуло законної сили. А потім, опустивши погляд і відчайдушно ляскаючи віями, з невинністю монашки запитувала: чому до мене чіпляються? Що я зробила не так?!

Як билина ходить легенда про те, як вона, зачитуючи вирок суду, переплутала підсудного і потерпілого, якого вона і засудила до тривалого строку тюремного ув'язнення. Гумор не в тому, що засудили потерпілого — зрозуміло, що припустилися описки й ніхто невинного не заарештовуватиме. Та що робити з підсудним? Конвой не може повернути його назад у СІЗО без судового рішення з підписом та мокрою печаткою. Просто навіть сам СІЗО без супровідних документів не «пропише» гостя на повний пансіон. І навіть тримати його без вироку в автозаку — вже посадовий злочин. Що робити? Відпускати в залі суду? Коротше, після оголошення вироку почалося «ну, постривай»: конвой і прокурорські ганялися за Овчаренко, поки та не виправила свою помилку у вироку...

І, до речі, про оголошення судових рішень. Оскільки мадам Овчаренко рішень і вироків не тільки не писала, але навіть підписувала не читаючи, то слухати, як вона зачитує з папірця текст, який явно бачить уперше, було справжньою мукою. Тим більше, що не тільки текст новий, але і слова малознайомі... Мабуть, навіть Брежнєв поряд з нею був оратором.

На окрему розмову заслуговує стиль роботи Овчаренко. Річ у тім, що вона могла запросто трапезувати у своєму кабінеті, просто на робочому столі в робочий час. Дегустувати різні рідини й ласувати насінням соняшника...

Біля суду був милий підвальчик, де судді частенько снідали та обідали. Ще цей підвальний заклад іменували «дорадчою кімнатою». Тому що мадам «їх честь» могла там засідати з приємними співрозмовниками за накритою «поляною», після чого випити чарку чаю, згадати: «Забула! Я зараз піднімуся в суд, оголошу вирок і повернуся!»

Бувало й таке, що гості засідали просто в кабінеті. А тут звідки не візьмись — конвой з прокурором приводять якогось чортяку на санкцію, псують апетит і спілкування, коротше — відбирають час... Ну не розходитися ж через такі дрібниці! Просто тут же, за столом, цьому чортяці виписують путівку в СІЗО, і, як ні в чому не бувало, продовжують гуляння.

Всі ці історії настільки загальновідомі у вузьких колах обмежених осіб, що дивно не те, що її взяли, а те, що тільки зараз...

І все ж, якими б вони — Підберезний і Овчаренко — не були, але точно не дурнями. Тому для такого дивного вчинку — особисто понести хабар спеціальному антикорупційному прокурору — треба мати вагомі причини. Наприклад, гарантії самого Холодницького. Хто знає, що він насправді подумав: зрадів затриманню двох суддів або ж засмутився…

Однак є ще одна версія, яка багато що пояснює. Річ у тім, що незабаром після призначення головою суду в грудні 2015 року, всього за кілька місяців, Підберезному нагадали, що за позику віддяка — треба було виписати вирок Корбану... З одного боку, все начебто було кошерно: ГПУ перекваліфікувала особливо тяжку статтю із захопленням у заручники представника влади, за що Корбану реально світила «пятнашка», на нетяжку статтю 146 КК — за незаконне позбавлення волі приватної особи. З дисконтом 90% Корбану «обміняли» його реальні 15 років на півтора умовно. При цьому підсудний все визнав і уклав угоду зі слідством.

Але ми не знаємо, що сам Геннадій Олегович про це думає. Річ у тім, що прокурори напартачили, а Підберезний недогледів серйозний «косяк» у вироку, де статтю КК поміняли, а фабулу залишили без змін — особливо тяжку, в якій, так виходить, Корбан і зізнався. Він довгі роки «взував» усіх, а тут «взули» його самого...

У вироку Кіровського районного суду м. Дніпра від 21 березня 2016 року у справі №203/1161/16к про звинувачення Корбана Г. О. було встановлено дослівно таке:

ОСОБА_1, обіймаючи посаду заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, за попередньою змовою групою осіб, умисно вчинив викрадення та незаконне позбавлення волі голови Держземагентства України ОСОБА_3, який того дня перебував у м. Дніпропетровську.

І це зовсім не тягне на «середню» за тяжкістю ч. 2 ст. 146 КК (до п'яти років), а тягне на особливо тяжку ст. 349 КК «взяття в заручники представника влади» — від 8 до 15 років позбавлення волі. За цією статтею ані умовного строку, ані угоди з прокурором не буває.

Поінформовані язики стверджують, що слідчі обшукували кабінет Підберезного і шукали... ту саму справу Корбана! Хоча вона давно має бути в канцелярії суду.

Ба більше, висуваються версії про те, що Овчаренко вмовили стати підсадною качкою в дуже серйозній справі. І це вона заманила свого шефа на смерть до кабінету Назара Холодницького.

Але як було насправді, ми колись дізнаємося за підсумками слідства. Я сподіваюся, що ще за життя нинішнього покоління.