Проблема ошуканих вкладників — це проблема самих вкладників

19 листопада 2016 року набув чинності закон щодо відшкодування фізичним особам шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг. Щойно ухвалений закон (проект №5390) було урочисто підписано главою держави 16 листопада у присутності ошуканих вкладників ПАТ «Банк Михайлівський».

Здавалося б, яка чудова новина! Телефон розривався від прохань прокоментувати цю законодавчу новацію. Особливо турбувалися ошукані вкладники збанкрутілих банків. Але нічого втішного повідомити стурбованим власникам банківських прибуткових квитанцій не можу. Як і більшість заяв влади останнім часом, ухвалення та підписання цього закону більше нагадувало пропагандистську акцію, а вирішення проблем звелося до оголошення про чергову перемогу. Це дуже своєрідне ноу-хау чинної влади: не вирішувати проблеми, а оголошувати про їх подолання!

Вже нудить від солодких коментарів прес-служби Банкової. «Дуже дякую вкладникам, які вчора прийшли під Верховну Раду зі своїми договорами», — зазначив президент. Або такий: «Це означає, що і влада, і люди навчилися чути одне одного та вирішувати спільні проблеми. Цей закон є тим компромісом, який дає можливість великій кількості громадян отримати свої гроші», — сказав Петро Порошенко.

Зовсім уже блюзнірством виглядає такий допис на президентському сайті: повідомляється, що представник ошуканих вкладників подякував главі держави за те, що в такий складний для країни час було знайдено можливість вирішити питання людей.

За що саме дякувати? За те, що протягом дії його мандату глави держави відбувся масовий «банкопад», десятки (якщо не сотні) тисяч вкладників відчули себе дурнями? Хіба народ не бачить і не чує, що банкіри почуваються самовпевнено, вже давно «повирішували» всі питання з ким треба, а людей вони мають за масу, яка мало того, що скаржиться, та ще й вимагає якихось грошей!

Вам же прозоро натякнули: в країні криза, треба міцніше згуртувати паски навколо талії! Одним словом, Бог терпів і нам велів.

У чому полягають фундаментальні проблеми вкладників?

Всі вони поділяються на дві категорії: на тих, хто вже є ошуканим вкладником, і на тих, хто поки що перебуває в ілюзіях, що ніколи не опиниться в першій категорії. В цьому не можуть бути впевненими вкладники жодного банку! Жодного, навіть із першої п’ятірки найбільших банків країни.

Причини дві: по-перше, вітчизняні банки давно перетворились або на фінансову піраміду, або на чиюсь персональну пральню брудних грошей. По-друге, ухвалення рішень банківськими регуляторами — Нацбанком і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб — має непрозорий, часто незрозумілий характер, ухвалюється безліч хибних рішень, за які ніхто ніколи не притягувався до відповідальності.

Для цього є певні об’єктивні та суб’єктивні пояснення.

По-перше, за умов шаленої інфляції банки вимушені залучати вклади під шалені депозитні ставки. Наприклад, отой же банк «Михайлівський» пропонував звабливі депозитні пропозиції зі ставкою у гривнях понад 27% за схемою із залученням фінансової компанії — «піраміди». Звідки банк розраховував брати кошти для повернення вкладів та відсотків? Це ж треба мати таких позичальників, що згодяться взяти кредит під 40% і більше! Так, у наші скрутні часи дехто пристане і на таку пропозицію, але радше внаслідок відчаю через особисті негаразди, наприклад, якщо терміново потрібні кошти на лікування тощо.

Наразі немає жодного бізнесу, що має таку рентабельність, окрім специфічної сфери діяльності — фінансові спекуляції, швидкі торговельні оборудки та пряме шахрайство.

На такому ґрунті не може триматись робота банків.

У розвинутому світі сталість банківському сектору надають «довгі гроші» — інвестиції в будівництво, іпотека, великі інфраструктурні проекти. Але хто візьме іпотеку під 40% річних?! Це вже майже ломбардні умови!

По-друге, жадібність банкірів у поєднанні з відсутністю доступу до потужного рефінансування під розумний відсоток спонукає банки перетворюватись на фінансові піраміди, що можуть залучати кошти вкладників лише оманливими пропозиціями. Навіть там, де власники банку мають капітал, вони радше виведуть із банку в офшор останню копійку, аніж вкладуть власні кошти в підтримку свого ж банку, діючи за принципом «чужих грошей у мене немає, а власні кошти я не віддам!»

Але це лише одна сторона банківської медалі. Інша — тіньова сторона — належить функціонерам НБУ і Фонду гарантування вкладів.

Скажіть, будь-ласка, як так могло статися, що ПАТ «Банк Михайлівський» було обрано Фондом гарантування вкладів як банк-агент для виплат коштів іншим постраждалим вкладникам, наприклад, сумнозвісного банку ПАТ «Актабанк», що залишив по собі тисячі обдурених клієнтів?

Більш того, я чув можливі лише в нашій країні історії про вкладників, які дивом забрали через процедуру гарантованих виплат кошти з одного погорілого банку. У ПАТ «Банк Михайлівський» їх звабили залишити кошти на рахунку, не забирати вклад готівкою, а потім подвійний шок для вкладників — згорає сам «Михайлівський»...

Та сама історія з іншим банком-агентом для гарантованих Фондом виплат — згорає ПУАТ «ФІДОБАНК» разом із коштами вкладників.

Замість того щоби обрати хоча б якісь, пристойні банки з першої п’ятірки на ринку, фінансові регулятори переказували мільярди на виплати ошуканим вкладникам через другосортні фінансові піраміди!

Скільки б очільники Фонду гарантування вкладів не розповідали про злодійський менеджмент у «Михайлівському», про те, як цілий рік готували шахрайську оборудку, — хто вам тепер повірить, бо це ж ваші партнери! Вірніше сказати — спільники. Ви ж самі обрали цей банк для виплат ошуканим вкладникам. Треба розуміти, що обирали ретельно.

Повертаючись до ухваленого щойно закону, не варто перебільшувати його вплив на загальну ситуацію з вирішенням долі вкладників. Адже цей закон має дуже вузьке спрямування і містить загалом чотири позиції: дві декларативні, одну вузькопрофільну в інтересах Фонду гарантування вкладів та одну суто лобістську, в інтересах вузького кола осіб.

Зокрема, ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пропонують доповнити наступним: «Банкам забороняється здійснювати без відображення в зобов’язаннях та активах банку операції шляхом залучення коштів фізичних осіб з метою їх прямого розміщення в кредити».

Водночас, як справедливо зауважує Головне науково-експертне управління Верховної Ради, це положення видається зайвим, оскільки відповідні обов’язки банків об’єктивно зумовлені вимогами ведення бухгалтерського обліку і звітності в банках. Тобто це — порожня декларація, заклик не працювати в режимі фінансової піраміди.

Не менш сміховинною виглядає пропозиція доповнити ст. 5 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» абзацом такого змісту: «Фінансовим установам заборонено залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов’язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи».

Це прямо суперечить принципу ч. 1 ст. 42 Конституції — кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Повним блюзнірством виглядає наступна вимога до банків (ст. 55 закону «Про банки і банківську діяльність»): «У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов’язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Але ж кожен банк і так зобов’язаний роз’яснювати вкладнику умови залучення коштів, надавати йому консультації щодо правових наслідків укладання договору з банком тощо.

Чи не єдина корисна новація, що дуже посилює інструменти роботи Фонду гарантування вкладів, — це доповнення до ст. 52 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наступного змісту: «Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов’язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов’язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів».

З іншого боку, вкладникам слід розуміти, що Фонд гарантування вкладів буде користуватись цим інструментом вибірково і в першу чергу — у власних інтересах, які не слід ототожнювати з інтересами вкладників.

Ну і, нарешті, пункт щодо вкладників ПАТ «Банк Михайлівський» у завуальованій формі — розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено пунктом 15 такого змісту:

«До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника».

Інакше як відвертий лобізм кваліфікувати це не можна. Сподіваюся, що ця норма була внесена до закону не безкоштовно. Адже йдеться про схему залучення коштів під надвисокі відсотки, коли банк безпосередньо не оприбутковує кошти на вкладних рахунках фізичних осіб, а передає їх кишеньковій фінансовій установі, що працює в ризикованому режимі та без жодних гарантій, і тим більше — без страхування цих вкладів Фондом гарантування вкладів. Ця норма стосується приблизно півтори тисячі осіб, що розмістили свої заощадження під 27% річних і вище. Очевидно, хтось із погорілих вкладників виявився впливовою людиною. Бо інакше як розцінити це цинічне правове невігластво?

По-перше, яким чином можна прирівняти кошти, передані до небанківської фінансової установи, до банківського вкладу? Це те саме, якби Верховна Рада ухвалила закон прирівняти річку до моря! Є закон «Про банки і банківську діяльність», є Інструкція НБУ №492 про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Як можна прирівняти щось до банківського вкладу, який ніколи не було відкрито у банківський установі з дотриманням вимог Інструкції НБУ?

Чому до вкладників треба прирівняти лише тих, хто вклав свої кошти через банк як повіреного, а як бути іншим вкладникам фінансових установ, що просто переказали кошти через банк транзитом? Уявіть собі норму закону, де було б зазначено, що кошти відшкодовують лише тим, чиє прізвище починається на приголосну букву! А решті не поталанило. Тут або всім, або нікому.

Таке відшкодування прямо суперечить іншим вимогам ст. 26 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме (п. 7 ч. 4 ст. 26): «Фонд не відшкодовує кошти: /.../ за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку». Цілком очевидно, що вищенаведена схема у ПАТ «Банк Михайлівський» є класичним прикладом розміщення коштів на умовах, що не є поточними ринковими умовами.

Зрештою, для 99% ошуканих вкладників вищезазначені зміни до чинного законодавства не несуть жодної користі. Тому що вирішення проблем вкладників перебуває в іншій площині, і про це добре відомо як державним регуляторам, так і керівництву держави.

Головна проблема ошуканого вкладника — це несправедливість умов гарантування та черговості відшкодування коштів! От і вся таємниця.

Навіть якщо ви були сумлінним вкладником, є безліч причин, чому ви можете не отримати навіть гарантовані законом 200 тис. грн. Причина — обмеження, встановлені ст. 26 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зокрема, Фонд не відшкодовує кошти (ч. 4 ст. 26):

1) передані банку в довірче управління;

2) за вкладом у розмірі менше 10 грн;

3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;

4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов’язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», — протягом року до дня прийняття такого рішення);

5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі, якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», — один рік до дня прийняття такого рішення);

6) розміщені на вклад власником істотної участі банку;

7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку;

8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань;

9) за вкладами у філіях іноземних банків;

10) за вкладами у банківських металах;

11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду.

Деякі з цих правил видаються розумними і обґрунтованими. Натомість незрозумілими виглядають наступні дискримінаційні умови: чим завинив вкладник, якщо з ним укладено договір на індивідуальних умовах за відсутності ознак шахрайства? Якщо вкладник тривалий час був клієнтом банку, за свою лояльність отримав від банку певні бонуси, а виявилося, що це ведмежа послуга з боку банку, бо треба було не на найкращих умовах укладати договір вкладу, а на найгірших — отаких любить наша держава і гарантує їм виплати!

Не можу зрозуміти пункт 10 про вклади у банківських металах. Справа в тім, що згідно з ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу:

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Аналогічним чином за приписами ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу:

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Тобто жодних банківських рахунків у золоті, діамантах, картоплі, мазуті, насінні тощо бути не може! Це чергова афера, що була дозволена НБУ, коли банки залучали цілком реальні готівкові кошти, видавали прибуткову квитанцію в гривнях, а у договорі було записано про вклад, розмір якого вимірюється в трійських унціях, — і жодного натяку на грошові знаки!

Вгорі написано: договір банківського вкладу «золотий», а по суті — це договір зберігання металу в банку, де власник майна (золота) ще й отримує плату за його зберігання!

Ну і зовсім знущальним виглядає запис про невідшкодування коштів, що перебувають під арештом. При цьому тут подвійний удар — їх не повертають ані власнику, ані особі, в інтересах якої накладено арешт. Їх навіть не притримують до розв’язання ситуації.

Уявіть собі схему: діючи недобросовісно та зловживаючи своїми правами, Фонд гарантування вкладів (або уповноважена Фондом особа) накладає через суд арешт на усі чи на певну групу рахунків вкладників, а потім в «ручному режимі» комусь арешт знімає (і людина отримує відшкодування), а комусь видає довідку — що вам, шановний вкладнику, відшкодування не передбачене відповідно до закону. Як ви розумієте, різниця тут буде далеко не безкоштовна.

Якщо вже згадувати про добру совість, то згідно з ч. 2 ст. 27 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує:

1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4–6 частини четвертої статті 26 цього Закону;

3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, що не виконане;

4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;

5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.

До речі, це ключова норма закону, навколо якої відбуваються усі судові спори.

На жаль, єдиної судової практики наразі не існує, і можна навести безліч прикладів, коли за однакових правовідносин одним вкладникам суди задовольняють позови про включення до переліку вкладників, яким гарантується виплата, а іншим — відмовляє, посилаючись на отой пункт 5 та на те, що вкладник не довів свою чесність! Тобто прямим чином порушуючи принцип презумпції невинуватості згідно до ст. 62 Конституції.

Скільки не перечитуй закон, важко зрозуміти, що це таке — «підтвердження відсутності ознак».

Правочин або дійсний, або недійсний, або ж оголошений нікчемним, і повідомлення про його нікчемність надіслано вкладникові, який має право у такому випадку оскаржити це рішення уповноваженої особи Фонду гарантування в суді.

Можна навести безліч судових справ, коли суд намагався второпати, як таке буває: договір банківського вкладу не визнано нікчемним, рішення уповноважена особа про визнання договору вкладу нікчемним не приймає, включати до переліку вкладників не збирається, проводить якісь перевірки, а вся відповідь вкладнику — чекайте, вам повідомлять про ухвалене щодо вас рішення. Коли? Колись повідомлять, через рік, або два.

Тому перше, що потрібно зробити, — навести лад, зробити чіткими і зрозумілими приписи закону, що безпосередньо регулюють порядок виплат, позбавити цю процедуру корупційних хитрощів.

Друга велика проблема, що має фундаментальний характер, — це черговість виплат тим, хто не має права на гарантоване відшкодування, або на суми вкладів понад 200 тис. грн.

Так, вони теж люди, і юридичні особи теж складаються з людей, які розраховували на кошти, що згоріли в банку, — це чиясь зарплата, премія або членські внески громадських, профспілкових організацій тощо.

Кошти, одержані внаслідок ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості (ч. 1 ст. 52 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»):

1) зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов’язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов’язаних із консолідованим продажем активів Фондом;

4) вимоги вкладників — фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб — підприємців), які не є пов’язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб — підприємців), які не є пов’язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім’я яких заблоковано;

7) вимоги інших вкладників, які не є пов’язаними особами банку, юридичних осіб — клієнтів банку, які не є пов’язаними особами банку;

8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб — підприємців, а також юридичних осіб), які є пов’язаними особами банку;

10) вимоги за субординованим боргом.

Тут виникає купа запитань. Нехай п. 1 залишається так, як є. Але чому в другу чергу йдуть виплати працівникам банку? Чому зарплата інших юридичних осіб йде у сьому чергу, виплати вкладникам фізособам — в четверту, а тут такий привілей — мали інсайдерську інформацію, працювали в банку і знали його реальний стан, і тепер отримають свої кровні поперед інших, зокрема менеджмент банку!

Йдемо далі. Трагедія вкладників полягає у тому, що вони на четвертому місці після Фонду гарантування, який сам собі відшкодовує свої витрати в третю чергу.

Це наріжний камінь проблем, бо черга майже ніколи не доходить до задоволення четвертого пункту, усе зупиняється на третій черзі.

Зробіть навпаки: вкладників посунути на друге місце, менеджмент і працівників банку — в кінець, у сьому чергу, як і вимоги будь-яких інших юридичних осіб (хіба банк не юридична особа?) — і тоді вкладники відразу відчують хоч якісь надходження від реалізації майна банку. І Фонд матиме стимул, бо отримає свої кошти після вкладників, а не поперед ними — і це буде справедливо, бо на Фонді, як і на НБУ, лежить провина поганого регулювання ситуації на банківському ринку, отже нехай страждає разом з усіма нарівно.

І ще одна пропозиція стосується несправедливості, відповідно до якої у шосту чергу відшкодовують платежі фізичних осіб, що не були виконані банком, — наприклад, оплата послуг ЖКГ, зв’язку, податків, штрафів тощо. Це треба поставити на перше місце, бо людина взагалі не була вкладником і не мала такого наміру, а просто звернулась до банку з метою оплати рахунку. Те, що банк прийняв кошти і не переказав їх, — це грабіж серед білого дня! Або банк не повинен був приймати кошти і попередити клієнта про існування заборони на розрахунки, або це прямий склад злочину за ст. 191 КК — заволодіння чужими коштами, зловживаючи своїм службовим становищем.

Ці прості та зрозумілі рекомендації можуть стрімко вивести ситуацію з ошуканими вкладниками з глухого кута. Інакше вкладники вже вкотре зрозуміють, що їхні проблеми — це лише їхні проблеми, і більше нічиї.