Як детективи програли газовикам

Двадцятого липня 2022 року Верховний суд ухвалив остаточну постанову щодо відмови в задоволенні позову Національного антикорупційного бюро про визнання недійсним договору про спільну діяльність між Акціонерним товариством «Укргазвидобування» й ТОВ «Карпатигаз». Детективи вважали що цей правочин було укладено з метою реалізації завідомо злочинної мети, спрямованої на заволодінням державним майном, однак суди перших двох інстанцій з ними в цьому не погодилися. Угрудні 2019 року серед суддів Касаційного господарського суду виникли суттєві розбіжності в поглядах на вирішення цієї справи і вона була відправлена на друге коло розгляду. Проте НАБУ не змогло скористатися наданим шансом і знайти переконливих доказів на користь своєї точки зору.

Хорошу ідею перетворили на корупційну годівничку

Така специфічна форма господарювання як спільна діяльність підприємств без створення окремої юридичної особи, нюанси якої детально розписані в Цивільному кодексі України, почалашироко практикуватися у вітчизняній видобувній промисловості з 2010 року. Найбільш активно застосовувала її одна з дочірніх структур Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» – АТ «Укргазвидобування», яке тоді очолював ставленик Дмитра Фірташа Юрій Борисов. На перший погляд ідея СД може видатись цілком правильною й розумною: газові надра України після півстолітньої експлуатації виглядають доволі виснаженими, але ще не порожніми. В житті кожної свердловини рано чи пізно настає момент, коли газ уже не йде вгору під дією внутрішнього природного тиску і для того, щоб його звідти висмоктати, потрібно встановити відповідне обладнання. В Укргазвидобування коштів на це як завжди не вистачає, а приватні структури радо погоджуються допомогти за умови, що прибуток від продажу всього додатково добутого газу має ділитися навпіл. Таким чином для державної корпорації вигода в тому, що вона, не витрачаючи жодної  копійки, отримує додатковий дохід, а приватники заощаджують гроші і час, необхідні для отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Однак у теорії будь-яка ідея виглядає ідеальною, та коли доходить до практики, вона часто перетворюється на корупційну годівничку, як це й сталося зі спільною діяльністю. Принаймні це стверджував у 2016 році новий керівник «Укргазвидобування» Олег Прохоренко, який почав системне видавлювання приватних структур, котрі свого часу уклали такі договори про СД. Найбільш відомою жертвою цієї політики став колишній народний депутат Олександр Онищенко, який того ж року був позбавлений депутатської недоторканості, втік за кордон і був оголошений в розшук. Але про нього кажуть, що він сам винуватий: президент Порошенко, мовляв, дозволив йому годуватися з державних свердловин в обмін на те, що той фінансуватиме в засобах масової інформації кампанію з дискредитації прем’єра Яценюка, а він замість того витратив гроші на красунь та коней.

На відміну від Онищенка фірма «Карпатигаз» підійшла до організації спільної діяльності значно серйозніше, адже її  генеральним директором був багаторічний генеральний директор «Укргазвидобування» Борис Синюк. Про системність її підходу свідчать дані статистики: 2013-горокувона експлуатувала 110 свердловин, з яких видобула 680 мільйонів кубометрів газу, в той час як усі інші разом узяті аналогічні приватні підприємства, що мали спільну діяльність з Укргазвидобуванням, – удвічі менше.

В політичному плані «Карпатигаз» якимсь дивом зуміло заручитися трипартійною підтримкою з боку найбільших фракцій парламенту – Блоку Петра Порошенка, Народного фронту і Опозиційного блоку. Що ж стосується юридичного боку бізнесу, то воно й тут забезпечило собі міцний захист. Зокрема,через іноземних агентів зареєструвало в шведському місті Гетеборг компанію під назвою «Місен Ентерпрайзис АБ», яку в 2011 році залучило як третього учасника договору про спільну діяльність, відповідно до положень якого всі спори між сторонами повинні були вирішуватися в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольму.

Пошуки правди в заморському суді

Таким чином коли нове керівництво «Укргазвидобування» вирішило розірвати договір СД з «Карпатигазом», йому довелося звертатися з позовною заявою не до якогось місцевого господарського суду України, а до Стокгольмського арбітражу. Представники позивача наполягали на тому, що його партнер по спільній діяльності зробив свій внесок у меншому,ніж домовлялися,обсязі, а прибуток отримав більший, чим завдав істотної  шкоди державній корпорації. Натомість юристи «Карпатигазу» стверджували, що коштом останнього збудували сім дотискно-компресорних станцій, завдяки чому відновлено роботу сімдесяти раніше виведених з експлуатації свердловин та істоно збільшено продуктивність решти сорока. Загалом ними було інвестовано в інфраструктуру нафтогазового комплексу України близько трьохсот мільйонів доларів США. Завдяки цьому протягом п’яти років спільної діяльності було видобуто для потреб країни три мільярди кубометрів газу, які без участі приватного інвестора так і лишилися би в надрах. Все вищесказане було належним чином підтверджено відповідними документами з підписами іпечатками, на підставі аналізу яких Арбітражний інститут в липні 2018 року ухвалив соломонове рішення: позов задовольнити, договір розірвати, все придбане й встановлене «Карпатигазом»обладнання передати у власність «Укргазвидобування», але воно за це має сплатити компенсацію  47 мільйонів доларів.

Така перемога була рівносильна поразці для «Укргазвидобування», яке вважало, що нічого не винне колишнім партнерам, і в нього був шанс уникнути стягнення цих коштів, адже відомо, що Україна має право не визнавати іне виконувати рішень міжнародних арбітражних судів, якщо їх виконання порушує публічний порядок, зокрема,сприяє вчиненню злочину. Прикладом того може слугувати історія з Одеським припортовим заводом, з якого одна з належних Фірташу кіпрських фірм під назвою «Остхем холдинг лімітед» хотіла за рішенням того ж Стокгольмського арбітражу стягнути 250 мільйонів доларів, але Київський апеляційний суд їй у цьому відмовив. Щось подібне можна було придумати і в ситуації з «Укргазвидобуванням», тим більше, що правоохоронні органи, включаючи НАБУ, розслідували кримінальне провадження за фактом привласнення посадовими особами «Карпатигазу» державним майном на суму 626 млн грн. Крім того викликало певний інтерес походження коштів, інвестованих зазначеною фірмою, оскільки з матеріалів інших судових справ можна дізнатися, що газовидобувне обладнання, яке потім вносилося до спільної діяльності, «Карпатигаз»купувало за гроші, позичені в російському «Сбербанку» або бралося в лізинг у його дочірніх структур. Потім кредит погашався коштами від продажугазу, одержаного від спільної діяльності.

Таким чином вимальовувалася картина про те, що вся додатково отримана техніка була придбана на гроші «Укргазвидобування», яке тепер за рішенням Стокгольмського арбітражу мусило заплатити за неї ще раз.

За таких обставин Національне антикорупційне бюро й подало до Господарського суду Києва позов про визнання недійсним тристороннього договору про спільну діяльність, укладеного в 2011 році між «Укргазвидобуванням», «Карпатигазом» і «Місеном». Його логіка полягала в тому, що «Укргазвидобування» в Стокгольмі судилося зі своїми колишніми партнерами з приводу порушень укладеного між ними контракту й відшкодування заподіяної цими порушеннями шкоди. А НАБУ вже в українських судах намагалося довести, що цей договір взагалі має бути визнаний недійсним з моменту укладення, оскільки його положення суперечили вимогам чинного на той момент законодавства, а сам він уклався виключно з метою злочинного заволодінням газом з державних надр.

Надана пауза лише віддалила поразку

Цікаво, що «Укргазвидобування», перебуваючи в статусі відповідача, визнало правомірність позовних вимог НБУ й просило суд їх задовольнити, проте рішенням ГС Києва від 25.10.2018 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 р. в задоволенні позову було відмовлено. Причиною поразки стало те, що детективи зациклилися на тому, що зміст оскаржуваного правочину конфліктував із нормами права. Але судді погодилися з адвокатами «Карпатигазу», що договір написаний так, що там комар носа не підточить. Так НАБУ наполягало, що «Укргазвидобування», відповідно до положень Закону України «Про нафту і газ», не мало передавати свердловини в спільну діяльність, але з тексту контракту випливало, що в користування передавалися не самі свердловини, а лише пов’язана з ними технічна інформація. Іншим пунктом претензій позивача було те, що відповідно до чинного в 2011 році закону «Про засади функціонування ринку природного газу» весь видобутий в рамках спільної діяльності газ мав передаватися до фонду НАК «Нафтогаз України» й потім використовуватися для потреб населення. Проте опоненти переконливо довели, що «Укргазвидобування», маючи в СД частку в розмірі 49,99% не входило до переліку підприємств, на які поширюється зазначена норма.

Ключовим аргументом детективів міг стати пункт про те, що договір укладався з метою заволодіння державним майном і був завідомо збитковим для держави. Але це могло статися лише в тому випадку, якби піж часкримінального провадження були здобуті незаперечні докази цьому. Проте правоохоронці протягом чотирьох років розслідування так і не спромоглися повідомити про підозру комусь із зловмисників, годі й казати про ухвалення обвинувального вироку, який набрав би законної сили.

Програвши таким чином у перших двох інстанціях, НАБУ звернулося з касаційною скаргою до Верховного суду ітам сталося диво: 4 грудня 2019 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Ірини Кондратової, Людмили Стратієнко та Ігоря Ткача скасувала рішення судів попередніх інстанцій і направила справу на нове коло розгляду.

В мотивувальній частини постанови було зазначено, що судді ГСК та ПАГС не встановили деякі обставини, не усунули низку суперечностей і неспростували окремі твердження позивача. З цим категорично не погодилася суддя Ірина Кондратова, яка склала окрему думку, в якій написала, що це не так, бо насправді судді низових інстанцій усе перелічене вище встановили, усунули і спростували, тож їхні рішення слід було залишити без змін.

З цього виплаває логічний висновок, що решта суддів – Людмила Стратієнко та Ігор Ткач – насправді підіграли детективам і дали їм час на те, аби прискоритихід кримінального розслідування і досягти того результату, який би дав законні підстави для відмови у визнанні та виконанні рішення Стокгольмського арбітражу. Але все марно: в ході нового судового розгляду НАБУ нічого нового не знайшло й не надало, внаслідок чого програло справу в судах усіх трьох інстанцій, а «Укргазвидобування», втративши надію на перемогу, таки заплатило колишнім партнерам по спільній діяльності 47 мільйонів доларів.