Як Фонд гарантування вкладів бореться із власниками депозитів

Раніше мало хто з пересічних громадян чув про таку організацію, як Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). Згідно із ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цей додатковий регулятор у банківській сфері має сприяти захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцненню довіри до банківської системи України та стимулюванню залучення коштів у неї, забезпеченню ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації.

Насправді ця тиха годівниця для функціонерів банківської бюрократії поєднувала дві функції. Це було, з одного боку, щось на зразок чергового фонду обов’язкового страхування, який у порядку ст. 19, 21–23 закону збирав внески із банків і нараховував їм пені та штрафи (ст. 24), а з іншого — така собі поховальна команда, що займалась «утилізацією» неплатоспроможних банків.

Поки банківський сектор працював більш-менш задовільно, знайомства з цією установою уникала переважна більшість українських вкладників. Але настав 2014 рік, і ми почали «жити по-новому», а Нацбанк очолила неперевершена в певних ракурсах Валерія Гонтарева.

На жаль, банківський сектор сприйняв зорю нового життя якось хворобливо, і банки почали лопатись, як мильні бульбашки. Спочатку одиниці, потім це перетворилося на кампанію, що з часом набула ознак фінансової епідемії.

При цьому йшли на дно не тільки банки другого ешелону, а навіть із першої десятки, що мають у портфелі депозити сотень тисяч вкладників — фізичних осіб, наприклад, ПАТ «Дельта Банк» та ін.

Щось подібне спіткало і вельми відому на роздрібному ринку банківських послуг фінустанову — ПАТ «Актабанк». Іще в червні-липні 2014 року вкладники цієї фінустанови відчули недобре, адже банк почав демонструвати всі ознаки неплатоспроможності: обмеження видаткових операцій, неможливість зняти депозит чи вільно переказати свої гроші на інший рахунок тощо.

Саме тоді заможні вкладники, не бажаючи втрачати кровно заробленого, згадали про ще одну функцію ФГВФО — відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладникові банку відшкодування коштів за його вкладом. Він повертає кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення фондом банку з ринку, але не більше за суму граничного розміру такого відшкодування, встановленого на дату прийняття цього рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру не може бути меншою за 200 тис. грн. Адміністративна рада фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Чудово! І хоча ч. 4 ст. 26 Закону містить аж десять підпунктів винятків із цього загального правила гарантування, коли фонд нічого нікому не гарантує, переважна більшість вкладників, тобто ті, хто не був пов’язаний з банком участю в органах управління та спостереження, не є істотним акціонером, не вкладав гроші на більш вигідних, ніж інші, умовах тощо, мають отримати відшкодування свого вкладу в межах зазначених 200 тис.

Звісно, ті, хто мав вклад на більшу суму, вирішили його дробити — дарувати чи позичати частину вкладу родичам і друзям.

Це виглядає, як хитрість, але в жодному разі не суперечить закону, поки до банку не введено тимчасової адміністрації. І лише після її введення (як результату рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних) настають наслідки, описані в ч. 5 ст. 36 закону. Передусім вкладників банку стосується заборона на вчинення такого: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів і майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також зобов’язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом; 5) нарахування відсотків за зобов’язаннями банку перед кредиторами.

Слід наголосити на викладеному у п. 4 — забороні на зарахування зустрічних однорідних вимог. Тобто навіть якщо ви будете одночасно і вкладником, і боржником банку за кредитом, банк може відмовитися погасити ваш борг за рахунок списання коштів із вашого депозиту!

Саме тому, не надто покладаючись на інші чинники, вкладники схильні вдаватися до схеми подрібнення вкладів, аби захистити свої кошти, а не з метою когось обікрасти та заволодіти чужим майном.

Натомість політика фонду полягає дещо в іншому. Збирати кошти з банків — це почесна місія, освячена законом. Повертати кошти вкладникам зовсім не comme il faut. З точки зору фонду, правильний вкладник — це лох, який має змиритися з долею, «пробачити» свій депозит банку і забути про нього назавжди...

У разі, якщо вкладник неплатоспроможного банку не здається, «качає» права та вдається до вчинення не заборонених законом дій задля збереження своєї власності, то, з погляду Фонду гарантування вкладів, — це поганий вкладник, «непорядний», і з такими фонд нещадно бореться дуже своєрідними методами...

Так от, коли кількасот (а може, й кілька тисяч) вкладників «Актабанку» не знайшли себе в переліку тих, кому виплачували суми вкладу в межах гарантованого ліміту, вони почали писати скарги та заяви з проханням пояснити причини позбавлення їх законного права на відшкодування банківського депозиту.

Спочатку тимчасова адміністрація «Актабанку» трималася стійко і дотримувалася позиції, згідно з якою відповідати на листи вкладників — це приниження гідності. А після того, як у січні 2015 року було остаточно відкликано банківську ліцензію ПАТ «Актабанк», і фінустанова із стадії роботи тимчасової адміністрації перейшла у фазу ліквідації, уповноважена особа фонду з ліквідації ПАТ «Актабанк» Юлія Приходько вирішила нарешті відповісти гуртом усім скаржникам і дописувачам за попередній період.

Задля економії часу сотням (чи навіть тисячам) проблемних вкладників було підготовлено та надіслано абсолютно однакову відповідь, різнилися лише дати та прізвища адресатів. Ця відповідь трішки шокувала та значно розширила уявлення про межі безглуздості, якими керуються в деяких державних установах.

Процитую найбільш феєричний уривок із цього листа. Якщо ви стоїте, то краще сядьте, бо це не для вразливих. Ось він:

«3 метою встановлення дійсних, фактичних обставин, які передували вказаним вище операціям з перерахування коштів на нові поточні та депозитні рахунки фізичних осіб, враховуючи відсутність у уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» повноважень для встановлення наявності чи відсутності складу злочину в діях окремих осіб, до прокуратури м. Дніпропетровська подано заяву про відкриття кримінального провадження за фактами можливого заволодіння коштами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб окремими клієнтами ПАТ «АКТАБАНК» шляхом обману та зловживання довірою за рахунок розміщення коштів на депозитних та поточних рахунках від імені інших осіб, тобто за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 14, ст. 190 КК України.

У разі отримання від правоохоронних органів... рішення про закриття кримінального провадження відносно конкретного вкладника ПАТ «АКТАБАНК», рішення про виплату такому вкладнику суми вкладу в межах відшкодування гарантованої суми Фондом гарантування вкладів фізичних осіб буде прийнято в найкоротші строки».

Дві ключові тези. Перша: уповноважена особа ФГВФО дуже шкодує, що не наділена повноваженнями для встановлення складу злочину в діях вкладників банку... В цьому є щось нездорове, бо встановити наявність складу злочину в діях особи може лише суд шляхом ухвалення вироку в кримінальній справі. Тільки уявіть собі таку посаду, що поєднує одночасно функції судді у кримінальних справах і функції ліквідатора банку відповідно до закону!

І друга теза: вкладники мають приходити для отримання свого вкладу з довідками від прокурора м. Дніпропетровська про те, що вони не шахраї!

Я цілком згоден і навіть підтримую: покласти гроші на депозит в український банк у той час, як ми почали «жити по-новому», може лише шахрай. Бо «порядні» люди давно тримають свої «трудові» мільйони-мільярди або в Швейцарії, або в офшорних зонах. А вимагати повернути свій вклад — це підле шахрайство з обтяжуючими обставинами!

Чомусь фонд не приділяє уваги випадкам, коли власники банків «кидають» своїх клієнтів, і не звертається до прокуратури. Якщо ж вкладник не бажає пошитися в дурні, то з’являється ідея залучити до справи прокурора. Хоча до чого тут прокуратура, коли розслідуванням злочинів за ст. 190 КК України займається виключно міліція?

Є й інша проблема. Вкладники банку запитують, як їм отримати оту довідку, якщо відносно них ніхто ніяких справ не відкривав, тому й закривати немає чого? І жодних претензій слідчі органи до них не мають. Але ж чітко сказано: коли буде рішення про закриття кримінального провадження...

Звісно, в Україні поки що діє принцип презумпції невинуватості, закріплений у ст. 62 Конституції. Згідно з цим фундаментальним принципом права, ніхто не повинен доводити свою невинуватість. Окрім, як ми вже зрозуміли, власників депозитів, що мають приносити довідки від прокурора, якщо бажають отримати свій вклад...

Раніше, під час дії старої редакції Закону «Про прокуратуру», вкладник банку міг вчинити симетрично — написати заяву тому самому прокурору м. Дніпропетровська та зазначити, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів не виконує вимог Конституції, масово порушує права вкладників. Але після 14 жовтня 2014 року, коли було ухвалено нову редакцію закону про прокуратуру, нагляд за дотриманням Конституції та законів скасовано. Тож нині відверта незаконність вказівок уповноваженої особи фонду більше не турбує прокурора. В нього тепер, з огляду на вищенаведене, є інша справа — видавати довідки вкладникам, наче це не прокуратура, а якась поліклініка...

Власне, чому б і ні? Додав би до вимог до вкладників ще й таку: принести довідку від психіатра, що під час укладання договору банківського вкладу людина не страждала на психічні розлади, бо ж яка нормальна людина віддасть гроші бозна-кому, тобто покладе на рахунок заради примарних відсотків.

Це був жарт. Але в кожному жарті є лише частка жарту.

Тепер цілком серйозно. Для вкладників «Актабанку», які мають намір продовжити боротьбу за повернення своїх грошей, на інтернет-сайті банку працівники ліквідаційної команди розмістили шаблон заяви до Фонду гарантування вкладів. В ній наполегливо пропонують зазначити, зокрема, таке: виплату прошу провести через (вибрати лише один банк, решту видалити) — ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ КБ «Приватбанк».

Хто знає, можливо, в Україні незабаром тільки ці чотири банки і залишаться, решта піде в небуття...

Цілком імовірно. Особисто я після спілкування з представниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з усіх банків перевагу надаю банкам скляним — літровим або місткішим трилітровим, з-під тещиного соління. Вони надійніші за інші фінансові установи та ніколи ще не підводили...