НАБУ і жадібність

Посли країн Великої сімки стурбовані тим, що Верховна Рада хоче зобов’язати директора НАБУ Артема Ситника ділитись хабарами з керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назаром Холодницьким. Саме такий висновок можна зробити з запису, який у своєму твітері залишив посол Італії в Україні Давіде Ла Чечіліа: «Посли #G7 занепокоєні змістом законопроекту #6220. Це ризик у боротьбі проти корупції. Посли #G7 вважають важливим провести консультації з укр. та міжн. сторонами перед розглядом законопроекту #6220 у Раді».

Занепокоєння дипломатів, які опікуються добробутом пана Ситника й зовсім не дбають про доходи Холодницького, спричинив законопроект №6220, який спрямований на усунення очевидної вади нинішнього Кримінального процесуального кодексу України, допущеної його розробниками в 2012 році. А саме: у новому КПК України передбачено, що в Єдиний реєстр досудових розслідувань впродовж 24 годин має вноситися будь-яке повідомлення про кримінальне правопорушення. Але водночас автори КПК забули зазначити, що слід робити в тих випадках, коли на підставі аналогічного повідомлення раніше вже реєструвалось кримінальне провадження, яке було закрито. Наприклад, через відсутність події чи складу злочину, або по якому судом вже винесено вирок.

З тим, щоб запобігти засміченню ЄРДР, і був внесений законопроект №6220. Документ пропонує відродити суто технічну норму, що споконвіку містилась в українському процесуальному законодавстві. Йдеться про те, що не підлягають внесенню до ЄРДР відомості про обставини, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, щодо яких вже прийнято рішення про закриття кримінального провадження або вже існує вирок суду по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили. І дійсно, бо яке може бути досудове розслідування фактів, яким вже дана оцінка судом і вирок набув законної сили? Щоби повторно перевірити ці факти слідчим шляхом, треба спочатку скасувати вирок у спосіб, передбачений КПК України. Точно так само для того, щоб реанімувати кримінальне провадження, яке раніше розслідувалось і було закрито, спочатку слід скасувати постанову про закриття. Це може зробити або прокурор своєю постановою (з власної ініціативи, за поданням правоохоронного органу чи за скаргою зацікавленої особи) або слідчий суддя за скаргою зацікавленої особи.

Але така технічна правка спричинила бурхливу реакцію директора НАБУ із залученням важкої артилерії — послів європейських держав, які, звісно ж, уяви не мають ані про процесуальне законодавство України, ані про те, в яку ганебну історію їх учергове втягує Ситник.

Спочатку була проведена артпідготовка: у блозі на «Українській правді» вірний акин Ситника Віталій Шабунін, який оспівує НАБУ на всіх доступних ресурсах, де рекламу розміщують без відповідної позначки, здійняв ґвалт:

У першу чергу проект №6220 рятує не підприємців, а дупи «елітних» корупціонерів та їх прокурорських друзів. Так, ГПУ чи СБУ достатньо буде лише відкрити кримінальну справу щодо корупційних дій і швиденько закрити її після формального розслідування. І тоді НАБУ не матиме права розслідувати ті самі обставини та/або муситиме закрити своє власне провадження. <…>Отже, законопроект створений саме для того, щоб приборкати незалежне та самостійне Бюро й убезпечити високопосадових корупціонерів від кримінального переслідування незалежним антикорупційним органом. Іншої мети у нього не має.

Очевидно, Шабунін досі не ознайомився з основами кримінального процесу й не знає, задля чого він брав участь у виборах керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, що має статус заступника генерального прокурора. Водночас саме Холодницький, а зовсім не Ситник, здійснює процесуальне керівництво детективами НАБУ, для чого він, зокрема, може витребувати матеріали будь-якого кримінального провадження, що розслідувалось і було закрито іншим правоохоронним органом, скасувати постанову про закриття, змінити підслідність і направити матеріали в НАБУ для проведення досудового слідства.

Тому якби НАБУ дійсно займалося боротьбою з корупцією, жодних проблем для Ситника ухвалення законопроекту №6220 не породило б. Оскільки Холодницький як заступник генпрокурора може скасувати постанову про закриття будь-якого кримінального провадження, винесену будь-яким правоохоронним органом.

Але за підрахунками автора цих рядків, 98% кримінальних проваджень реєструються в НАБУ з метою вимагання грошей з грошовитих фігурантів за закриття справи й решта 2% — з суто рекламною метою. Одним зі способів «кошмарити» заможних громадян задля отримання хабарів є повторна реєстрація детективами НАБУ в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальних проваджень, які вже розслідувались і були закриті з реабілітуючих обставин (відсутність події злочину, відсутність складу злочину тощо) органами Нацполіції, податкової міліції, Служби безпеки України чи прокуратури.

Наразі жодних перешкод для таких маніпуляцій КПК України не містить, тож клієнта можна «стригти» кілька разів. Але в разі ухвалення законопроекту №6220 Ситнику перед тим, як починати розслідувати кримінальне провадження, яке вже було закрито в іншому правоохоронному органі, доведеться кожного разу звертатись до Холодницького з проханням скасувати постанову про закриття справи. А Холодницький, цілком природно, поцікавиться, в чому полягає його інтерес.

Ось тому з такого на перший погляд малозначущого приводу Ситнику й довелось не тільки замовляти Шабуніну рекламний матеріал, але й залучати іноземних послів, які, звісно ж, і гадки не мають, що створене з таким пафосом Національне антикорупційне бюро України давно вже перетворилось на символ беззаконня і найкорумпованішу установу держави після Міністерства молоді та спорту.

Але в такій делікатній справі, як набивання хабарами власної кишені, дуже важливо не переборщити. Бо в посольствах працюють не тільки особи з інтелектуальним рівнем шановного сеньйора Давіде Ла Чечіліа. Там ще є аналітики з дуже цікавих відомств, які моніторять українську пресу й навчені думати. І якщо урешті-решт іноземні друзі Ситника зрозуміють, що він їх просто використовує через небажання ділитися з Холодницьким, Артему Сергійовичу вдасться сховатись від неминучого покарання хіба на території Сомалі. Оскільки жадібність занапастила й не таких фраєрів.