Спорт в Україні фактично знищений

— Вже кілька років триває ваше протистояння з Міністерством молоді та спорту України. Суди багато разів виносили рішення проти Мінсолодьспорту, але ситуація в спорті змінюється тільки на гірше. Виникає запитання: для чого взагалі потрібне така установа?

— Якщо залишити в стороні, так би мовити, «молодіжну» складову цього міністерства, то Мінмолодьспорт має виконувати функцію центрального органу виконавчої влади у сфері фізичної культури та спорту, назва якого, до речі, багато разів змінювалась, але суть залишалась незмінною — виступати регуляторним органом у галузі спортивної діяльності.

У всіх країнах, окрім США, є державний аналог міністерства спорту. У США цю функцію виконує приватна установа: точно так, як функція центрального банку, який крізь у світі є державним, у США покладена на приватну Федеральну резервну систему. Без такого міністерства або його приватного аналогу спорт — на відміну від фізичної культури — існувати не може. Бо принципова відмінність спорту від фізкультури полягає в тому, що спорт — це змагальна діяльність, а відтак треба порівнювати результати різних спортсменів, продемонстровані за різних умов під час різних заходів. Отже, потрібен регуляторний орган, який встановлюватиме однакові для всіх правила й слідкуватиме за їх дотриманням.

Окрім того, будь-яка країна зацікавлена в розвитку не тільки фізичної культури, але й спорту, зокрема професійного. Який зиск суспільству від того, що 22 мільйонери ганяють м’яч по полю на потіху передусім двом мільярдерам? Відповідь проста: змагальна діяльність слугує прикладом для населення, стимулює масовий спорт, надає широким верствам наснагу займатися фізичною культурою й вести здоровий спосіб життя. Хоча сам по собі професійний спорт здоров’я не додає, а спричиняє лише травми та виснаження організму. Спорт — точніше, спортивний азарт — є тим дороговказом, який навертає народ на заняття фізичною культурою.

Друга функція Міністерства спорту полягає в підтриманні масового спорту та фізичної культури, тобто саме міністерство виступає суб’єктом спортивної діяльності.

— Тоді яку роль виконують федерації з видів спорту?

— Федерація з виду спорту — це звичайнісінька громадська організація. Будь-які троє людей можуть упродовж години зареєструвати громадську організацію та назвати її як завгодно, наприклад, «Федерація хокею в невагомості». Федерація (асоціація, спілка тощо) — це просто об’єднання громадян за інтересами.

Водночас псевдогромадські організації під назвою «федерації» є активним учасником корупційних схем. Завдяки ним керівникам Мінмолодьспорту вдається не тільки розкрадати кошти державного бюджету, але й збирати в свою кишеню гроші зі спортсменів і спортивних суддів. Ця корупційна схема працює так. Співробітники Мінмолодьспорту через друзів, знайомих, родичів чи просто довірених осіб відкривають псевдогромадські організації, називають їх федераціями й використовують як фірми-прокладки. Передусім — оголошують, що всі спортсмени, тренери та спортивні судді є під загрозою недопущення до участі в державних змаганнях (а для суддів і тренерів участь у змаганнях — це оплачувана робота) зобов’язані вступити в ту чи іншу громадську організацію. Більш того, Мін’юст зареєстрував статут псевдогромадської організації, яка належить першому заступникові міністра Гоцулу, де сказано, що легкоатлетом в Україні вважається виключно людина, яка є членом цієї громадської організації. Не платиш першому заступнику міністра — значить, ти не легкоатлет.

— Який зиск саме чиновникам заганяти спортсменів до «федерацій»? Невже спортсмени настільки заможні?

— Звісно, інтерес міністра чи його першого заступника полягає не в тому, щоб вибити зі спортсменів копійчані членські внески. Та й створена була ця корупційна схема задовго до Жданова. Більш того, ті гроші, які Мінмолодьспорт примусово збирає з усіх спортсменів — не тільки з професіоналів, але передусім зі спортсменів-аматорів, зокрема неповнолітніх, — вище чиновництво не цікавлять. Головне — примусити спортсмена «добровільно» написати заяву про вступ до громадської організації, яка дозволятиме йому чи ні брати участь у змаганнях. У такому разі, якщо закріпачений спортсмен лише спробує зробити гучну заяву й розповісти про те, що чиновники Мінмолодьспорту розкрадають бюджетні кошти, призначені на проведення державних змагань чи навчально-тренувальних зборів, його «без суду та слідства» виключають із громадської організації, а відтак більше не допустять до участі в жодних змаганнях на території України.

— А під яким приводом його виключають?

— Виключення члена громадської організації з її лав — це внутрішнє питання самої громадської організації. Саме цим і користуються чиновники, коли створюють псевдогромадські об’єднання та примусово заганяють туди спортсменів, суддів, тренерів всупереч прямій забороні, яка встановлена Конституцією. Відповідно до Закону України «Про громадські об'єднання» державні органи не мають права втручатися в діяльність громадської організації, а тому ніхто скарги спортсмена на те, що його виключили з «федерації», не розглядатиме.

— А з вас особисто вимагали гроші?

— Звісно. Система грошових поборів зі спортсменів була запроваджена ще на початку 2000-х років і вдосконалена в 2006 році тодішнім першим заступником міністра Шевляком — найближчим соратником горезвісного Каськіва, якого Генеральна прокуратура намагається тепер депортувати в Україну з Панами. Я платив так само, як і інші спортсмени. У 2010 році я мав щодо цього тривалу розмову з міністром Сафіулліним: я просив його звільнити від поборів хоча б неповнолітніх. Але Сафіуллін був категоричним: «Доки я міністр, платитимуть усі».

Але до останнього часу побори зі спортсменів мали неофіційний характер, а гроші збирав «смотрящий» із числа довірених осіб керівників міністерства. З призначенням у 2014 році міністром молоді та спорту пана Булатова ситуація змінилася кардинально.

12 травня 2014 року мене як капітана команди з парашутного багатоборства (це спортивна дисципліна, що включає стрибки з парашутом на точність приземлення, біг на дистанцію 3 км і плавання на дистанцію 100 м) запросила на нараду Олена Підгрушна, відома біатлоністка, яка на той час обіймала посаду заступника міністра.

На нараді ми мали обговорювати, як нова некорумпована влада збирається проводити спортивні змагання з неолімпійських видів спорту з урахуванням того, що я виграв у Мінмолодьспорту кілька десятків судових позовів і домігся, що судовими рішеннями були встановлені кричущі факти порушення законності та грошових поборів зі спортсменів. На нараду прийшов заступник міністра Гоцул, на той час керівник апарату, а нині — перший заступник міністра. Він привів депутата Харківської обласної ради від Партії регіонів Шаповалова, якого було оголошено «смотрящим» з парашутного спорту, а також колишнього інспектора Товариства сприяння обороні України Ігоря Тьорла. Пан Тьорло — це довірена особа міністерства, яка все своє життя збирає гроші зі спортсменів.

Гоцул заявив, що в разі, якщо спортсмени-багатоборці не будуть обслуговувати цього Шаповалова, то він ліквідує парашутне багатоборство як дисципліну. Найцікавішим є те, що за витівками Шаповалова та Тьорла на той час було відкрито кримінальне провадження. Йшлося про побори з неповнолітніх спортсменів за статтею КК «Шахрайство». Два високих достойники виготовляли якісь фальшиві «сертифікати парашутиста», які продавали від імені держави як документ, який нібито дає право на виконання парашутних стрибків на території України.

До речі, знаєте, де я вперше побачив нинішнього міністра внутрішніх справ Авакова? На змаганнях із парашутного спорту, на харківському спортивному аеродромі «Коротич». Аваков на той час був головою Харківської обласної державної адміністрації, а Шаповалов — його заступником. Вони приїхали на змагання, Шаповалов збирав гроші зі спортсменів, Аваков виголошував промови.

— І по скільки збирали?

— По 300 грн. Потім Шаповалов став активістом Партії регіонів і перекинувся в табір Кернеса, де, подейкують, щедро ділився компроматом на Авакова. Але щойно Аваков був призначений міністром внутрішніх справ, Шаповалов вибачився за «помилки юності» і знову почав «опікуватися» парашутним спортом, бо більш доходні види спорту були вже розібрані.

Після того як Гоцул сказав мені, що всі питання, пов’язані з парашутним багатоборством, я маю вирішувати з цими двома пройдисвітами, я, звісно, підвівся й залишив цю так звану нараду. Потому в Україні було заборонене парашутне багатоборство й узагалі припинена військово-патріотична робота з допризовною молоддю.

— Що значить заборонити певну спортивну дисципліну? Хіба для занять спортом потрібен чийсь дозвіл?

— Міністерство як регуляторний орган веде Єдину спортивну класифікацію України. Туди включає ті види спорту й спортивні дисципліни, що є визнаними в Україні та з яких проводяться офіційні змагання. Після того як спортсмени-багатоборці відмовились платити «смотрящєму», тодішній міністр Булатов викреслив парашутне багатоборство, яке є основою військово-патріотичного виховання молоді й найпопулярнішою військово-прикладною спортивною дисципліною, з Єдиної спортивної класифікації України. А гроші, які були призначені для роботи з допризовною молоддю, він переказав на окуповані території — закладам Ахметова, розташованим у ЛНР і ДНР, а також фіктивній фірмі, відкритій у Києві.

— Про які суми йдеться?

— За моїми підрахунками, які я вже оприлюднював у ЗМІ, Булатов устиг «скачати» з рахунка Мінмолодьспорту понад мільйон гривень, котрі призначались на розвиток парашутного спорту. Гроші частково були переказані структурам Ахметова, частково — на рахунок фіктивної фірми. За цим фактом відкрито кримінальне провадження, але щойно до розслідування підключилася Генеральна прокуратура, Булатов моментально зник у зоні АТО, а його заступниця Підгрушна, яка мала безпосередній стосунок до розкрадання коштів, звільнилася з міністерства й повернулась у великий спорт, — я так думаю, сподіваючись, що спортивна слава врятує її від тюрми.

— Чи змінилася ситуація в Мінмолодьспорті після призначення міністром Ігоря Жданова?

— Звісно, змінилася: побори зі спортсменів були поставлені на конвеєр, Жданов зробив Гоцула своїм першим заступником, і почалась вакханалія беззаконня. Приклад тому — історія про те, як Жданов і Гоцул заробили 170 тис. дол., продавши Росії право виставляти на змаганнях кримських легкоатлетів.

Оскільки спортсмени з Криму до окупації тренувались і їздили на змагання державним коштом України, то, згідно з усталеною практикою, вони певний час не можуть виступати за іншу країну, навіть якщо змінять громадянство. Потрібно, щоб країна, яка їх готувала, відмовилась від матеріальних претензій. Росія готова була заплатити Україні 170 тис. дол. відступних за право виставляти на змаганнях кримських легкоатлетів, але з очевидних політичних причин Жданов не наважився укласти таку угоду від імені Мінмолодьспорту.

Натомість була використана громадська організація, яку очолює перший заступник Жданова пан Гоцул. Жданов уклав зі своїм першим заступником — але не як з державним службовцем, а як з керівником громадської організації — договір, яким передав громадській організації першого заступника міністра право представляти Україну в галузі легкої атлетики та розпоряджатись бюджетними коштами, виділеними на розвиток цього виду спорту. Після цього очолювана Гоцулом громадська організація уклала договір про продаж кримських легкоатлетів від імені України й отримала від Росії 170 тис. дол., які осіли в кишенях чиновників.

— Тобто перший заступник міністра використав рахунок громадської організації, щоб на ньому осіла компенсація за кримських легкоатлетів?

— Саме так. Причому аналогічною є ситуація в усіх видах спорту, де Жданов і Гоцул примушують спортсменів вступати в псевдогромадські організації, очолювані самими ж чиновниками або їхніми довіреними особами з тим, щоби «закріпачувати» спортсменів, шантажувати їх та отримувати за них гроші в разі зміни громадянства. По суті, своїми незаконними наказами Жданов передає спортсменів у рабство до своїх кишенькових громадських організацій, які потім можуть від імені цих спортсменів ними торгувати, дозволяти чи не дозволяти виступати на змаганнях, а найголовніше—примушувати спортсменів мовчати.

За часів попередньої злочинної влади вибухнув скандал через те, що легкоатлети публічно розповіли, як на них наживаються чиновники та розкрадають гроші, виділені на навчально-тренувальний процес. Тоді на лаву підсудних потрапив чиновник міністерства, а на хвилі скандалу оцей самий Гоцул став спортивним функціонером за протекцією Яценюка. Нова чесна та непідкупна влада, звісно, не хоче повторення подібних історій і тому робить усе з метою їх унеможливлення. Тобто не тільки розкрадає бюджетні кошти, але ще й робить спортсменів повністю залежними від чиновників шляхом запровадження обов’язкового членства у псевдогромадських організаціях, відкритих при міністерстві.

 — Чи намагався хтось оскаржити подібні афери в суді?

— Окружний адміністративний суд м. Києва свого часу розглянув і задовольнив понад 30 моїх позовів до Мінмолодьспорту. Зокрема, суд неодноразово визнавав незаконною практику обов’язкового членства спортсменів у всіляких «федераціях», зобов’язував міністерство усунути порушення законності, скасував величезну кількість актів Мінмолодьспорту — як нормативно-правових, так і положень про конкретні змагання. Але Жданов відмовляється виконувати судові рішення — це його принципова позиція.

— Але за невиконання судових рішень встановлена кримінальна відповідальність?

— Ну то й що? Хто притягуватиме до кримінальної відповідальності міністра? Тим більше що корупційні схеми у спорті тримаються навіть не на Жданові, а на міністрі юстиції Петренку, який усупереч судовим рішенням продовжує реєструвати незаконні нормативно-правові акти Мінмолодьспорту. Можна скільки завгодно скаржитись, скільки завгодно протестувати — нічого не зміниться. Оскільки йдеться про систему державного рекету в умовах феодальної країни. За останні три роки це призвело до фактичного знищення спорту в Україні. Не лише професійного, а, передусім, масового. Причому знищувати спорт влада розпочала з військово-прикладних видів.

— Як діє корупційна схема?

— Схема проста як господарське мило, в її основі лежить проведення фіктивних змагань за підробленими документами. Ця схема була викрита Генеральною прокуратурою ще 2010 року, але досі її організатори не лише не покарані, а й продовжують робити улюблену справу: розкрадати бюджетні кошти та обкладати поборами спортсменів. Втім, вже немає кого обкладати: ті спортсмени, які ще залишились, воліють тренуватись і змагатись за кордоном, представляючи не Україну, а самих себе.

Ще у 2006 році було розроблено злочинну схему, яка полягає в тому, що на початку кожного року Мінмолодьспорт видає Єдиний календарний план фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів, куди записуються державні змагання з парашутного спорту — чемпіонати та Кубки України. Але накази про проведення цих змагань не видавались, положення не затверджувались, а відтак змагання вважались такими, що були запланованими, але не проводились.

Натомість Шаповалов і його дружок Тьорло розсилали по спортивних організаціях листи, що начебто їхній громадській організації — тій самій, що зареєстрована по підроблених документах, — держава делегувала право проводити чемпіонати та Кубки України з парашутного спорту, але на платній основі. Мовляв, слід сплатити безповоротну фінансову допомогу в їхню псевдогромадську організацію, купити якісь міфічні «сертифікати парашутиста», а також заплатити «на розвиток спорту» на кожних змаганнях. Зі спортсмена — по 2 тис. грн, з команди — по 5 тис. грн.

Після цього виготовляли фальшиве положення про змагання, яке замість міністра підписував Шаповалов і де прописувались усі ці побори, а також виготовляли фальшиві дипломи до медалей (самі медалі купувалися у «Спорттоварах»). Тоді два достойники домовлялися з якимось спортивним аеродромом, що проведуть там «чемпіонат України». Спортсмени, які сприймали все це за чисту монету, приїздили, платили шахраям гроші, виконували стрибки з парашутом, отримували фальшиві дипломи й відбували додому, певні в тому, що взяли участь у серйозних державних змаганнях. А насправді це був лише платний атракціон, на якому два аферисти заробляли свіжу копійку.

— І ви також платили?

— Безсумнівно. Ніхто не здогадувався про цю аферу, оскільки в міністерстві — на той час воно називалось Міністерствому справах сім’ї, молоді та спорту — чиновники допомагали шахраям, змінюючи кожного року нумерацію змагань, які включались до Єдиного календарного плану, але не проводились, щоби спортсмени нічого не запідозрили.

Наприклад, міністерство включає в Єдиний календарний план 59-й чемпіонат України з класичного парашутизму. Але наказ про проведення таких змагань не видавався, положення не затверджувалося, змагання вважались такими, що були заплановані, але не відбулись. Але наступного року чиновники включають у Єдиний календарний план вже 60-й чемпіонат України, який також не проводиться. Тим не менш, ще за рік планується 61-й чемпіонат і так далі.

— І як ця афера була викрита?

— У 2009 році Тьорло взяв нібито на проведення чемпіонату України з класичного парашутизму серед юніорів 300 грн у неповнолітнього вихованця державного закладу позашкільної освіти, після чого сказав, що він передумав, ніяких змагань не буде, але гроші він не поверне, тому що це «безповоротна фінансова допомога». Директор закладу поскаржився у Верховну Раду, народні депутати надіслали звернення до Генеральної прокуратури. Під час перевірки було викрито всю цю аферу, внаслідок якої прокуратура Києва порушила кримінальну справу. Але досі Шаповалову й Тьорлу навіть не обрано запобіжний захід, натомість Жданов видав наказ, яким зобов’язав усіх спортсменів-парашутистів платити цим двом панам гроші — всупереч судовим рішенням.

— А нумерація чемпіонатів впорядкована?

— Окружний адміністративний суд зобов’язав Мінмолодьспорт впорядкувати нумерацію чемпіонатів і Кубків України з парашутного спорту з огляду на те, що впродовж багатьох років вони не проводились, а номери водночас змінювались. Але Жданов письмово відмовився виконувати це судове рішення й на звернення народних депутатів припинити беззаконня лише сміється їм в обличчя — а хто йому що зробить?

— А чому ж спортсмени не протестують?

— Тому, що вже немає кому протестувати. У 2004 році розпалась збірна команда України з парашутного спорту, а провідні спортсмени покинули спорт на знак протесту проти грошових поборів. До речі, коли в 2006 році вже жіноча збірна команди — щоправда, в іншому складі, значно слабшому, бо сильні спортсменки на знак протесту через грошові побори відмовились виступати за Україну, — на Кубку Європи в Москві зайняла третє місце в точності приземлення, то представник міністерства відібрав у дівчат гроші прямо в поїзді дорогою додому.

Україна від 2002 року не бере участі в чемпіонатах світу з парашутного спорту серед юніорів, хоча жодної проблеми відправити на змагання юних парашутистів немає — є спонсори, які готові повністю екіпувати спортсменів та оплатити їм поїздку. Але для того, щоб команда представляла Україну, потрібно видати наказ міністра. За кожне прізвище вимагається по 1 тис. дол., а спонсори категорично відмовились платити пройдисвіту.

Втім, нині питання вже не є актуальним: в Україні не залишилося спортсменів, яких не соромно відправляти на міжнародні змагання.

— А що з тим хлопцем, в якого у 2009 році відібрали 300 грн — він продовжує стрибати з парашутом?

— Продовжує. Тільки у Сполучених Штатах. А я — в Чехії та Іспанії, де для мене створені всі умови для тренувань і участі у змаганнях. Звісно, ані мене, ані нашу команду з Україною вже нічого не пов’язує. Востаннє я представляв Україну на міжнародних змаганнях із парашутно-атлетичного багатоборства у 2013 році, тепер я представляю лише себе.

Розмову вів Станіслав Кондратьєв