Про громадських лобістів, медичну мафію і боротьбу з корупцією

24 червня 2016 року суддя Печерського районного суду м. Києва виніс ухвалу, якою зобов’язав Генеральну прокуратуру внести в Єдиний реєстр досудових розслідувань заяву народного депутата Ігоря Луценка про злочин, скоєний директором Національного антикорупційного бюро Артемом Ситником, — невиконання законних вимог народного депутата України.

Попри те, що Ситник вже заявив, що не може без сміху читати фабулу інкримінованого йому злочину, наслідки можуть бути для Артема Сергійовича дуже невеселими, оскільки йдеться про махінації під час формування у 2015 році Ради громадського контролю при НАБУ у складі так званих громадських активістів. Втім, масштаб скандалу ще тільки вимальовується, оскільки колишні члени Ради громадського контролю при НАБУ хоча й заявляють, що на громадських засадах борються з корупцією в Україні, насправді є частиною конгломерату приватних підприємців, які орудують на фармакологічному ринку країни, обслуговуючи схеми в галузі державних закупівель лікарських препаратів.

Як відомо, закон «Про Національне антикорупційне бюро України» було ухвалено восени 2014 року з ініціативи галасливої компанії кількох приватних підприємців, що умовили західних грантодавців виділити кошти для проштовхування через Верховну Раду законопроекту про створення в Україні ще одного органу, який «боротиметься з корупцією». А з тим, щоби народні депутати не передумали голосувати й не залишили професійних «громадських активістів» без копійки, ця купка підприємців — Шабунін та соратники по бізнесу — 14 жовтня 2014 року прийшли під Верховну Раду з відрами помідорів, погрожуючи закидати ними членів парламенту в разі, якщо законопроект не буде прийнятий.

У цьому ж законі «громадські активісти» передбачили створення особливого органу, що контролюватиме діяльність НАБУ, — Ради громадського контролю, яку очолив голова правління псевдогромадської організації «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін. Секретарем Ради стала член правління цієї організації Олександра Устінова, ще двоє членів правління Центру — Дар’я Каленюк і Дмитро Шерембей — увійшли до складу Ради.

Звісно, ані свою справжню діяльність, ані справжню біографію громадські активісти не афішували. Зокрема, Шабунін, балотуючись до Ради громадського контролю при НАБУ, приховав наявність у нього земельної ділянки, а Шерембей забув зазначити в поданих на конкурс документах свою освіту (точніше, її відсутність) та місця роботи з 1993-го по 2003 рік, коли він три рази відбував покарання за квартирні крадіжки.

Але найголовніше, що «борці з корупцією» старанно приховують: головним джерелом їхніх статків є діяльність конгломерату організацій, керованих одними й тими ж людьми. Це: Центр протидії корупції, Благодійний фонд «Пацієнти України», Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, «Transparency International Україна». Правовий супровід їхньої діяльності здійснює адвокатське об’єднання «Арцінгер».

Для прикладу взаємопов’язаності цих організацій можна навести трудовий шлях «громадського активіста» Дмитра Шерембея. Він — засновник і колишній керівник Благодійного фонду «Пацієнти України». У 2013 році як підрозділ цього благодійного фонду був створений Центр протидії корупції на чолі з Віталієм Шабуніним. Окрім Шерембея засновниками БФ «Пацієнти України» є помічники-консультанти народного депутата Ганни Гопко — Інна Бойко та Ольга Стефанишина. Зараз фондом керує Стефанишина, а Шерембей разом з іншим «громадським активістом» Володимиром Курпітою очолює Всеукраїнську мережу людей, що живуть з ВІЛ/СНІД.

Одночасно Шерембей є членом правління Центру протидії корупції. У 2015 році він був обраний до складу Ради громадського контролю при НАБУ (приховавши дані про свою освіту та дані про трудову діяльність у місцях позбавлення волі) від організації «Transparency International Україна», членом правління якої є керуючий партнер адвокатського об’єднання «Арцінгер» Тімур Бондарєв.

До речі, це адвокатське об’єднання представляє в Україні інтереси відомих втікачів Сергія Курченка та Андрія Клюєва й російської фірми «Роснефть», тісно пов’язаної з Курченком. Вихідцями з адвокатського об’єднання «Арцінгер» в органах влади є колишній заступник генерального прокурора України Віталій Касько (призначений на посаду у травні 2014 року) та нинішній заступник міністра юстиції України Сергій Шкляр (призначений на посаду в березні 2015 року).

Основна діяльність цього конгломерату громадських активістів — заробляння на потоках тих коштів, які спрямовує в Україну для закупівлі медичних препаратів розташований у Женеві Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією (The Global Fund to Fight AIDS,Tuberculosis and Malaria). Менеджером Глобального фонду, відповідальним за фінансування України, є людина з дуже популярним у нас прізвищем — Георгій Сакварелідзе, за допомогою якого лише 2016 року будуть засвоєні 68 млн дол.

Окрім того, професійні борці з корупцією непогано заробляють на піар-супроводі й лобіюванні інтересів фармкомпаній, насамперед, пов’язаних із фармакологічним магнатом Борисом Литовським.

2014 року активісти, що нині оточили директора НАБУ Ситника, влаштовували пікети, вимагаючи від Міністерства охорони здоров’я закупляти для лікування дітей, хворих на муковісцидоз, препарат «Креон» виробництва компанії Abbott/Abbvie замість препарату «Креазим». А ось і виписка про надходження грошових коштів на рахунок члена правління Центру протидії корупції, члена Ради громадського контролю при НАБУ, тричі засудженого за квартирні крадіжки Дмитра Шерембея. У червоній рамочці — платежі від компанії Abbott/Abbvie, отримані «громадським активістом» якраз у той час, коли він разом з товаришами боровся за інтереси цього фармвиробника.

Отже, у першому кварталі 2014 року Шерембей отримав від виробника «Креону» Abbvie (колишня Abbott) близько 10 тис. грн. Розмір винагороди невеликий,і це зрозуміло — «громадські активісти» у 2013 році забезпечили закупівлю цього препарату Міністерством охорони здоров’я лише на суму 800 тис. грн. Але вже у 2015 році обсяг централізованої бюджетної закупівлі препарату «Креон» у компанії Abbvie становив 8 млн грн, показавши десятикратний приріст. А відтак є сподівання, що і робота «громадських активістів» буде належним чином віддячена.

Окрім лобістської акції, спрямованої на заміну препарату «Креазим» препаратом «Креон», діячі уславились також боротьбою за скасування реєстрації українського препарату «Альфапег» перед проведенням тендерних закупівель у 2014 році (завдяки цьому перемогу в тендері поділили між собою препарати виробництва компаній Roche та MSD); введенням у 2015 році у програму закупівель Міністерства охорони здоров’я препарату «Софосбувір» для лікування гепатиту С; лобіюванням перегляду державного бюджету України на 2016 рік із виділенням додатково 4 млрд грн на лікування СНІДу, туберкульозу, вірусного гепатиту та онкологічних захворювань.

Власне, немає нічого поганого в тому, що кілька приватних підприємців натоптують кишені, обслуговуючи певних виробників певних фармакологічних препаратів, — на те вони й підприємці, щоби прагнути прибутків, а не ганятись за збитками. Але виникає закономірне запитання: навіщо весь цей бруд Ситнику, який відмовився виконувати законну вимогу народного депутата й не припинив достроково повноваження приватних підприємців Шабуніна й Шерембея, що потрапили до складу Ради громадського контролю при НАБУ, подавши недостовірні дані про себе?

Певне, «громадські активісти» надають специфічні послуги не лише представникам фармакологічного сектору, але й правоохоронцям і суддям. А зареєстрований як громадська організація Центр протидії корупції має 20 рахунків у банківських установах і займається дуже цікавими виплатами.

Ось типовий приклад: ухвала Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року у справі №757/39395/15-к, якою суддя Москаленко при секретарі Козачук розглянула й задовольнила заяву про самовідвід судді Батрин.

Самовідвід спричинений тим, що Олеся Василівна Батрин — колишня суддя Замостянського районного суду Вінниці, що нині відправляє правосуддя на печерських пагорбах, — відмовилася розглядати скаргу виконавчого директора Центру протидії корупції Дарини Каленюк на бездіяльність Генпрокуратури й заявила самовідвід. Будучи чесною людиною, суддя Батрин зазначила в заяві, що вона отримує в цьому Центрі гроші (як обережно сказано в тексті ухвали — «винагороду»).

Як неодноразово заявляв «громадський активіст» Шабунін, через рахунки його організації «Центр протидії корупції» перекачуються кошти, виділені іноземними грантодавцями для потреб Національного антикорупційного бюро України. Що це за кошти й на здійснення яких виплат вони були спрямовані, не розповідають, а перевірити рух коштів по рахунках та переконатися, що Ситник не отримав свою частку, як суддя Батрин, не дозволяє генеральний прокурор України Юрій Луценко. Принаймні, одразу ж після свого призначення на посаду Юрій Віталійович розпорядився закрити кримінальне провадження, зареєстроване у зв’язку з можливою причетністю «громадських активістів» до зникнення 2,5 млн дол., виділених урядом США на проведення реформ в українській прокуратурі.

Втім, є сподівання, що після того, як Печерський суд зобов’язав Генпрокуратуру відкрити щодо Ситника кримінальне провадження, слідство все ж таки звернеться до суду по дозвіл на ознайомлення з фінансово-господарською діяльністю Центру протидії корупції. Щоправда, є нюанс: аналізувати фінансову діяльність Центру у відриві від грошового обігу по рахунках БФ «Пацієнти України», Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, та «Transparency International Україна» просто немає сенсу — там ідуть перехресні платежі, коли кошти перекидаються з рахунка на рахунок цих пов’язаних між собою організацій.

Як приклад можна навести здобутки колишнього секретаря Ради громадського контролю при НАБУ Олександри Устінової. Виявляється, пані Олександра — професійний громадський діяч. Як зазначено в її автобіографії, у громадську роботу на платній основі вона занурилась 10 років тому у віці 21 рік, будучи студенткою. Молодіжна ліга захисту тварин, «За вільну від тютюнового диму Україну», Всеукраїнська мережа ЛЖВ, «Пацієнти України» — в яких тільки структурах не була, доки знайшла себе на посаді члена правління Центру протидії корупції.

Її невтомна громадська (тобто, певне, безкоштовна й у позаробочий час) діяльність була щедро оплачена. Наприклад, балотуючись у 2015 році до Ради громадського контролю НАБУ, Устінова подала декларацію про свої доходи за 2014 рік, де зазначила, що її річний сукупний дохід становить 785 620 грн. Тобто за тодішнім курсом 5,5 тис. дол. на місяць.

Хто ж і за що платить активістці, яка, як зазначено в її автобіографії, «була одним з ініціаторів і лобістів створення Національного антикорупційного бюро»? Передусім, гроші їй переказує громадська організація «Центр протидії корупції», але вона отримує не зарплатню, а дохід від цього Центру як приватний підприємець за надані послуги. Суми чималі: 39 тис. грн, 71 тис. грн, 89 тис. грн, 75 тис. грн і т. д.

Аналогічним чином Устінова отримувала як приватний підприємець кошти від Благодійного фонду «Пацієнти України» — і знову йдеться про десятки й десятки тисяч гривень. Що ж це за такий дивний фонд, який платить грубі гроші приватним підприємцям? Згідно з даними Єдиного державного реєстру, засновниками «Пацієнтів України» є помічники-консультанти народного депутата Ганни Гопко Інна Бойко та Ольга Стефанишина, а також той самий член правління Центру протидії корупції Дмитро Шерембей.

Але наша повість буде неповною без розповіді про людину, яка керує основними грошовими потоками, що омивають кишені полум’яних борців з корупцією, — Володимира Івановича Курпіту.

Володимир Іванович не входить до складу Ради громадського контролю при НАБУ, він узагалі людина не публічна. Тим не менш, саме він стоїть за спиною «борців з корупцією», коли йдеться про закупівлю медикаментів для ВІЛ-інфікованих українців на гроші The Global Fund to Fight AIDS,Tuberculosis and Malaria. Саме Шабунін, Шерембей і Курпіта домоглися того, що сьогодні 55% бюджетних коштів, які виділяються на закупівлю антиретровірусних препаратів, витрачається на придбання «Алувії» виробництва все тієї ж компанії Abbvie.

Широкі можливості «борці з корупцією» отримали після того, як 27 травня 2014 року Курпіта був призначений на посаду голови Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань. Ця служба проіснувала недовго, і вже 5 листопада 2014 року Кабмін вирішує її ліквідувати. Але цих кількох місяців цілком вистачило для того, щоби «борці з корупцією» побачили небо в діамантах.

Наприклад, одним з монопольних дорогих ліків, що закупляються для хворих на ВІЛ/СНІД, є препарат «Презиста» виробництва «Янссен-Сілаг». Компанія-виробник належить транснаціональній корпорації «Джонсон і Джонсон». Неодноразово в МОЗ порушувалось питання про необхідність закупівлі інших препаратів заміст «Презисти». Але щоразу «борці з корупцією» вчиняли страшенний ґвалт, посилаючись на думку свого соратника Курпіти.

А тепер пропоную ознайомитись з даними про рух коштів по рахунку Володимира Івановича Курпіти за 2013 рік — незадовго перед тим, як він очолив Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань. У червоній рамочці — надходження від ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», тобто фірми, головна компанія якої є власником виробництва препарату «Презиста».

Ба більше, починаючи з 1 вересня 2014 року Курпіта, будучи керівником центрального органу виконавчої влади, одержував грошову винагороду від очолюваного Шерембеєм БФ «Пацієнти України» — очевидно, також за «наукові консультації», як і суддя Батрин.

Але директор Національного антикорупційного бюро України Ситник нічого дивного в такій «громадській діяльності» членів Ради громадського контролю при НАБУ не побачив.

Тому залишається лише сподіватись, що Генеральна прокуратура України, відкривши щодо Ситника кримінальне провадження за невиконання законних вимог народного депутата Ігоря Луценка, перевірить мотиви, якими керувався Ситник, зловживаючи службовим становищем на користь «громадських активістів». І, передусім, з’ясує, кому ще окрім судді Батрин та голови Державної служби України Курпіти виплачували гроші члени Ради громадського контролю при НАБУ.