Несподіванки від Конституційної асамблеї

Десь на периферії суспільної уваги залишився факт надсилання у Венеціанську комісію (Європейську комісію «За демократію через право») проекту закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні». Зроблено було це не там, не тими й, до речі, не дуже те. Добре, що хоча б відіслали туди, куди слід.

Відбувалося все, як узагалі це робиться в Конституційній асамблеї, доволі несподівано. На черговому, третьому, пленарному засіданні цього вельмишановного органу (6 грудня минулого року) серед доповідей комісій асамблеї в контексті методичного забезпечення підготовки Концепції внесення змін до Конституції зовсім не в заявленому концептуальному ключі вигулькнула доповідь радника президента Андрія Портнова. У ній ішлося про проект закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів».

На фото Володимир Крижанівський,

член Конституційної асамблеї

Не вдаючись детально у зміст його пропозицій, зауважимо, що хоча вони не визначали основоположних ідей, але докорінно змінювали підходи до ключового питання: хто формує суддівський корпус? Стрижневим пунктом реформи стало зосередження у чомусь напряму, а в чомусь опосередковано кадрових важелів у руках глави держави. Та не про це мова.

Новели пана Портнова не викликали захвату в залі. Сам текст змін нагадував більше таку собі службову інструкцію з перепідпорядкування судової гілки влади Банковій.

Того дня в постановленій частині рішення конституційного зібрання навіть не згадується про якісь заходи із впровадження зазначених ініціатив. Але за лаштунками робота кипіла. Десь усередині лютого, в переддень саміту Україна—ЄС, стало зрозуміло: хоча б щось треба покласти перед європейськими панами, аби засвідчити, що якісь рухи таки робляться. Зокрема, в галузі судового реформування, яке так хоче бачити в Україні євроспільнота. Бо у нас тільки й тих новин, що вибіркове правосуддя.

Було вирішено терміново видати на-гора не абищо, а цілісний документ про судову реформу. Запросили Леоніда Кравчука. Тут же скликали не саму асамблею, а її координаційне бюро. Воно відповідно до пункту 28 регламенту асамблеї «з урахуванням пропозицій комісій та інших робочих органів вносить на розгляд Конституційної асамблеї проекти рішень» з перелічених там же питань. І не більше.

Але доволі тривала розмова голови з президентом спонукала пана Кравчука на певне розширення повноважень координаційного органу. На той час було вже виготовлено в адміністрації на Банковій проект узагальнюючого юридичного витвору, а саме — проект закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні». Отак, не більше, але й не менше. Начебто навіть в одній із комісій асамблеї цей документ було розглянуто і підтримано. Чи так це, сказати складно, бо жодного офіційного повідомлення на сайті асамблеї нема.

Після цього бюро, попри певну обструкцію в своїх рядах, вирішило в порушення регламенту, на свій страх і ризик, самочинно виконати функції власне асамблеї. А саме: «Рекомендувати голові Конституційної асамблеї Л. Кравчуку надіслати проект закону України „Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні“ до Європейської комісії „За демократію через право“ (Венеціанської комісії) для надання висновку». І таке відбулося попри те, що асамблея не уповноважувала бюро займатися цією справою, а лише закликала в своєму рішенні від 6 грудня «продовжувати роботу у контексті підготовки пропозицій до Концепції внесення змін до Конституції України відповідно до напряму їх діяльності з урахуванням, зокрема, висновків та рекомендацій Європейської комісії „За демократію через право“ (Венеціанська комісія)».

Тоді хто ж уповноважив шановне панство з координаційного бюро робити вищезгадане, для чого така самодіяльність? Наскільки нам відомо, право звернення до Венеціанської комісії мають держави, міжнародні організації. Отже, до неї мав би звернутися особисто президент, якого на останніх виборах уповноважив на такі дії його виборець. До того ж саме він має за Основним Законом право законодавчої ініціативи, а не хоча й спеціальний, але все ж таки допоміжний орган при ньому, яким має бути за задумом Конституційна асамблея. І вже зовсім не по Савці свитка, якщо йдеться про координаційне бюро.

Андрій Портнов під час засідання 6 грудня наголошував: «Зауважуємо, що цей законопроект не має своєю метою докорінну зміну закріпленої в Конституції моделі судочинства та не претендує на розгляд як завершений варіант змін до Основного Закону України». Він також зазначав, що головна думка глави держави полягає в такому: «Тільки після того, як він (представлений законопроект. — В. К.) буде опрацьований спочатку у відповідних комісіях Конституційноїасамблеї, а потім пройде обговорення на пленарному засіданні, він буде доповнений найкращими пропозиціями і новим правовим регулюванням питань щодо порушення присяги, про яке ви зараз сказали.Ми також погоджуємося, що треба це доопрацювати і, можливо, включити до запропонованого тексту, тільки після цього ми маємо запропонувати цей проект Венеціанській комісії і, отримавши висновок, виходити із законодавчою ініціативою до парламенту».

Поспіх, з яким було подано до асамблеї цей законопроект, його заангажованість і фрагментарність призвели в сукупності до того, що під час засідання 6 грудня, асамблея жодним словом не визначилася щодо його подальшого опрацювання. А лише побіжно згадала про це в преамбулі свого рішення.

Чому ж тоді все було зроблено не так? Бо, по-перше, треба ж звітувати перед європейськими колегами стосовно їх вимог про правову реформу в Україні. Цьому аж ніяк не слугують подальше перебування в буцегарні Тимошенко й Луценка, а також недоладні рішення суддів щодо позбавлення депутатських мандатів Балоги, Домбровського та Власенка. По-друге, наші партнери із Заходу, зачаровані пані Ставнійчук та першим президентом України, пообіцяли, що мало не до червня нададуть своє резюме з питань реформування правосуддя, якщо наші пропозиції з’являться у них найближчим часом.

Проте справа асамблеї не в тому, щоб займатися перманентним рихтуванням нашої конституційної Біблії. Тільки після того, як буде вироблено загальну концепцію змін до Конституції, можна займатися вибудовуванням цеглинка за цеглинкою нової її редакції. А не у зворотному порядку.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ