Новини
Ракурс
Фото: SarahRichterArt / pixabay.com

Інтелектуальна власність в Україні: найгучніші справи

29 вересня 2017 року указом президента України було утворено Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Наступного дня Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила конкурс — передбачається, що в новому органі працюватиме 21 суддя. 3 жовтня 2018 року у Вищій кваліфкомісії відбувся іспит, в якому взяли участь 214 осіб. Більшість претендентів — судді, але є серед них і адвокати, і патентні повірені.

На жаль, у нашій країні до інтелектуальної власності ставляться, м'яко кажучи, без поваги. А простіше — вважають, що поцупити чужу вигадку — звичайнісінька річ, і нащо навколо цього розводити історії, а тим більше утворювати спеціальний суд? Так звані пересічні громадяни здебільшого вважають новий орган непотрібним. Мовляв, скільки там тих справ щодо інтелектуальної власності? Але насправді конфліктів навколо того, кому належить ідея (яка приносить, між іншим, непогані гроші!), зараз більш ніж достатньо. Дотепер цими конфліктами опікувалися господарські суди та Антимонопольний комітет, і справи, які потрапляли в їхнє поле зору, гідні того, щоби про них розповісти.

Сім мільйонів за етикетку

 

Почнемо з розповіді про компанію — виробника псевдогрузинського вина, яка минулого року виявилася рекордсменом за сумою штрафу, що його було накладено Антимонопольним комітетом України. Причиною тому стала етикетка.

«Діді Годорі», таке собі винце, можливо, навіть і дуже пристойне, але ніяк не грузинське, як може здатися з назви. Що дивно, компанія Kamyanka Global Wine — цілком респектабельний виробник вина, майже десять років на ринку України, і залишається тільки здогадуватися, чому маркетологам компанії спало на думку клеїти фальшиві вуса й танцювати лезгинку, видаючи вітчизняне вино за кавказький продукт.

Так ось, за цю етикетку АМКУ оштрафував компанію більш як на 7 млн грн — це найбільший штраф, накладений комітетом на виробника алкоголю минулого року.

Йо-хо-хо і пляшка рому

А другу історію — про фальшивий піратський напій — і зовсім можна назвати класикою жанру серед справ про недобросовісну конкуренцію. Це одна з найгучніших справ щодо інтелектуальної власності, у яких вже поставлено крапку.

Майже три роки тому, якраз під новий рік, Антимонопольний комітет виніс рішення щодо ТОВ «Сімферопольський винно-коньячний завод» (попри назву, підприємство базується у Дніпрі). У 2014 році до АМКУ надійшла заява від міжнародної корпорації Diageo Scotland Limited. Їм не сподобалося, що у Дніпрі розливають в усіх сенсах піратський напій Captain Jack. Це пійло, іменоване «напій алкогольний міцний «Тростиновий», англійською називалося «rum gold» і «rum black», на етикетках красувався капітан Джек Сперроу, який копіює пози капітана Моргана і зветься Jack Gold і Jack Black.

Шотландців, чий оригінальний ром Captain Morgan продається в Україні з 1993 року, такий підхід шокував. Заявник обурювався здебільшого через те, що англійською Captain Jack називався ромом, а українською — «напоєм алкогольним міцним «Тростинним». (Від себе додам, що компанія з Дніпра взагалі випускає напої з якимись сумнівними назвами, на зразок горілки «Хлібна сльоза» чи коньяку «Корона Криму».)

Captain Jack проти Captain Morgan. Колаж: Ракурс

У своєму рішенні АМКУ детально аналізував етикетки піратів Джеків (і картинки, і шрифт), склад Блека і Голда (який, до слова, є однаковим: плодовий спирт, етиловий спирт, тростинний цукор, лимонна кислота і питна вода). А ром, між іншим, — це продукт бродіння і перегонки соку цукрової тростини, який витримують у бочках, як і коньяк. Антимонопольний комітет навіть опитав покупців, і майже половина з них на запитання «Як ви вважаєте, до якого виду алкогольних напоїв можна віднести цей товар?» відповіли, що це ром. Ось тільки коштує це пійло приблизно вчетверо дешевше за справжній ром.

У листопаді 2015 року ТОВ «Сімферопольський винно-коньячний завод» листом сповістило АМКУ про те, що ще у грудні 2014-го припинило випускати фальшивий ром Captain Jack, але... У липні 2015 року комітет дізнався, що замість нього тепер продається такий собі Black Jack, який теж називає себе по-англійськи «золотим ромом» і «чорним ромом» (хоча по-нашому він знову-таки «напій алкогольний міцний «Тростинний»). Таким чином, порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції (точніше, ст. 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції») не припинено. Згідно зі ст. 21 цього закону, таке порушення тягне за собою штраф у розмірі 5% виручки від реалізації товару за фінансовий рік перед тим, як було накладено штраф. У 2014 році ТОВ «Сімферопольський винно-коньячний завод» виручило за пірата Джека 422 млн грн з гаком. З огляду на всі обставини, Антимонопольний комітет постановив стягнути штраф у 14,5 млн грн і зобов'язати припинити називати ромом «міцне очеретяне пійло», набодяжене зі спирту, води й цукрового сиропу.

Справа про рибку в банці

Справу про епічну битву харківських і миколаївських сардин можна вважати класичною, хоча до розв'язки ще далеко: після того, як вона дійшла у 2016 році до Вищого господарського суду України, її було спрямовано на новий розгляд.

Почалася ця історія 2014 року з рішення Антимонопольного комітету України №639-р «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу». Ще 2001 року в Миколаєві було зареєстровано ТОВ «Інтерфлот», яке займалося переробленням та консервуванням риби. Підприємство випускало продукти під назвами «Сардини натуральні з добавленням олії», «Сардина атлантична бланшована в олії», а також різні бички і кільки в томаті. І з 2001 ж року миколаївські «Сардини натуральні з добавленням олії» випускаються у блакитній з синім баночці, прикрашеній фото корабля в синьому кружку (спільна розробка ТОВ «Інтеррибфлот» і маркетологів «Інтерфлот»). Ліцензія на етикетку діяла на підставі договору з «Інтеррибфлотом» з 2004 по 2007 рік, але й після спливу терміну договору в Миколаєві продовжували випускати сардини у блакитних банках, дизайн яких якщо і змінювався, то лише незначно: корегувався технічний текст і значки на етикетці. А взагалі сардини були добрими, обсяги продажів росли, рибка у блакитних банках була впізнаваним продуктом.

А у 2013 році в магазинах України з'явилися ще одні сардинки у блакитних банках з синім кружком, тільки всередині нього було не судно, а земна куля з написом «Екватор». Начебто й інша етикетка. Але більшість покупців навряд чи почала б розбиратися в тонкощах, звично простягаючи руку до блакитної консервної банки з написом «Сардини».

Фото: Людмила Крилова / Ракурс

Рибні консерви з земною кулею випускав харківський завод «Екватор», який теж не був новачком на ринку: зареєстрований у 2003 році, він увесь цей час займався переробленням та консервуванням риби. Сардини в Харкові почали випускати з травня 2013 року і, напевно, вирішили не морочитися з дизайном, резонно розсудивши, що «рибка у блакитній банці» давно стала звичною. Пошаманили над етикеткою миколаївських сардин, вийшло дуже навіть симпатично. Ціна на харківські та миколаївські консерви теж була приблизно однаковою — ну просто рідні брати. Але миколаївцям, звісно ж, ця непрохана рідня не сподобалася, і вони звернулися до Антимонопольного комітету.

АМКУ дослідив сардини й інших виробників, і всі вони використовували для оформлення банок оригінальний дизайн: шрифт, колірну гамму, картинки на етикетці. І оскільки ТОВ «Інтерфлот» першим почало випускати сардини у блакитних банках з синім кружком, Антимонопольний комітет вирішив зобов'язати харківський завод припинити випуск консерви «Сардина атлантична натуральна з добавленням олії» у блакитних банках і до того ж оштрафувати харків'ян на 400 тис. грн.

Завод «Екватор» з таким рішенням не погодився і подав позов на АМКУ до господарського суду. У квітні 2015 року госпсуд столиці в позові відмовив, майже за рік і Київський апеляційний господарський суд зробив те ж саме, посилаючись на закони «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 рік) і «Про захист економічної конкуренції» (2011 рік).

Нарешті у 2016 році справа потрапила на розгляд до Вищого господарського суду України, який частково задовольнив касаційну скаргу харків'ян. Якщо коротко, то аргументи були такими: завод «Екватор» зареєстрував свою етикетку 2013 року, проте свідоцтво на право її використання може бути визнано в судовому порядку недійсним повністю або частково у разі невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони, наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці, видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Судам нижчих інстанцій потрібно було ретельніше з'ясувати правомірність свідоцтва на знак, отриманого харківським заводом. Тому позов харківського заводу «Екватор» частково задовольнили, а справу повернули на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дуже цікаво, чим закінчиться ця справа. Теоретично, вона повинна дати відповідь на одне з найважливіших запитань у справах про плагіат: якщо взяти чужу ідею, трохи переробити, то чи можна її вважати своєю? І чи можна назвати ту мінімальну кількість «творчих доробок», наявність яких дає право привласнити ідею? Як і хто повинен визначати цю межу? Питань безліч, тому ми ще не раз повернемося до теми авторських прав.

* * *

Ці та інші цікаві справи стали предметом обговорення на II конференції «Захист прав і судова експертиза у сфері інтелектуальної власності», організованій Асоціацією правників України спільно з Українським інститутом інтелектуальної власності.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter