На другий курс, панове!

Адже саме на другому курсі студенти опановують основи цивільного і кримінального права, тобто мають змогу здобути фундаментальні знання, брак яких багатьом так і не вдається потім надолужити. Тому серйозність навчання на другому курсі створює міцний фундамент майбутнього професіоналізму.

Про таку «другокурсну реституцію» доводиться мені останнім часом говорити доволі часто. Сьогодні вона зумовлена начебто проблемами кримінального права і процесу, хоча насправді зародок криється у цивілістиці.

Почну зі статті 3 Цивільного кодексу України (ЦКУ), в якій свободу підприємництва зараховано до загальних засад цивільного законодавства. Ознакою підприємництва є діяльність, заснована на ризику, спрямована на отримання прибутку.

Ризик підприємництва як діяльності загалом і ризик конкретного підприємця як особи, що її здійснює, різноплановий. На останнього щодня чатує перспектива неотримання плати за виконану роботу, а також запланованого прибутку, накладення стягнення на його майно і навіть банкрутство. Його бізнес постійно перебуває під пильним поглядом заздрісних осіб, у тому тих, хто мав би сприяти розвитку підприємництва.

А якщо до цього додати ще й постійну тривогу за своє життя та життя членів родини, за своє особисте майно, яке може «ненароком» згоріти, узагальнений портрет українського підприємця виявиться не надто радісним. Утім, хто не ризикує, той не п’є шампанського!

Фабула справи, яка змусила мене взятися за перо, дуже проста.

Старшим слідчим Печерського УП ГУ НП у м. Києві В. повідомлено особі 2 (яка є радником підприємства) підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 ККУ «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем».

Історія цього «злочину» почалася 2012 року. За договорами протягом 2012–2014 років Компанія 1, в якій Особа 2 працювала на посаді радника, та Компанія 2 мали взаємні договірні відносини на суму понад 60 млн грн.

Упродовж 2017 року зазначені компанії так само мали взаємні договірні відносини:

— від Компанії 1 до Компанії 2 було поставлено товару на суму 7,0 млн грн;

— від Компанії 2 до Компанії 1 було поставлено товару на суму 2,0 млн грн.

Це засвідчує, що між двома компаніями існували тривалі договірні відносини. Проблеми між ними почалися після того, як Компанія 1 пред’явила претензію щодо якості товару, поставленого за договором від 2017 року, і зупинила його оплату. У відповідь Компанія 2 відмовилася від оплати товару, поставленого їй за договором від 2017 року. У результаті виникла взаємна грошова заборгованість.

У тексті підозри, погодженої з прокурором Київської міської прокуратури №6 Г., зазначено, що Особа 2, «обіймаючи посаду радника з економічних питань у Компанії 1 та маючи корисливий мотив, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах Компанії 2, діючи умисно, за попередньою домовленістю з групою осіб із Особою 1, який є директором Компанії 1, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинили такі кримінальні протиправні дії за наступних обставин…»

Ось ці обставини:

«2017 року будучи знайомою з керівництвом Компанії 2, розуміючи, що вказана Компанія 2 займається підприємницькою діяльністю на території України, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах у Особи 2 виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, належним Компанії 2.

З цією метою Особа 2 розробила злочинний план, спланувала укласти з Компанією 2 договір купівлі-продажу товару без мети його подальшого виконання та в результаті заволодіти товаром, належним Компанії 2».

«З метою подальшої реалізації свого злочинного умислу Особа 2 звернулася до Особи 1 та запропонувала йому заволодіти товаром Компанії 2 шляхом зловживання останніми своїм службовим становищем, при цьому довівши Особі 1 до відома створений Особою 2 злочинний план. На вказану злочинну пропозицію Особа 1 погодився, в результаті чого вступив із Особою 2 у злочинну змову».

У цій підозрі кілька разів вжито словосполучення «за попередньою змовою групою осіб». Це, певно, щоб показати масштаб «злочинної змови»… дружини та чоловіка.

У підозрі міститься посилання на рішення Господарського суду від 2019 року, яким задоволено позов Компанії 2 до Компанії 1 про стягнення заборгованості, штрафу, пені та інфляційних втрат, і наголошено на тому, що, «незважаючи на викладене, Особа 2 таОсоба 1 не сплатили їх Компанії 2, а обернули їх на свою злочинну користь».

Закінчується текст підозри такими словами: «Таким чином Особа 2 вчинила заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 статті 191 КК України».

І ці «перли» юридичного невігластва демонструє нам столична поліція заодно з прокурором. До того ж слідчий наполягав на триманні Особи 2 під вартою, проте суд обрав як запобіжний захід домашній арешт.

У 1999 році в статті «Проєкт Кримінального кодексу очима цивіліста» я уже звертала увагу на хибне сприйняття презумпції невинуватості. Мушу повторити сучасним неофітам азбучні істини.

Перший прояв невинуватості у тому, що особа вважається такою, що певного злочину не вчиняла.

А другий — у тому, що особа у разі доведення вчинення нею протиправної поведінки вважається такою, що вчинила її без вини.

Спростування презумпції невинуватості може відбутися лише як акт правосуддя (обвинувальний вирок суду): суд визнав особу такою, що вчинила певну протиправну поведінку; суд визнав її вину — умисел або необережність.

А тим часом капітан столичної поліції В. усе зробив сам, без обвинувального вироку суду: Особа 2 вчинила, скоїла та мала злочинний умисел.

Невже так має виглядати підозра у вчиненні злочину? Пан слідчий, а заодно й прокурор мусили би щодня, поки не вивчать напам’ять, читати частину 5 статті 12 ЦКУ: «Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом». У ній — презумпція порядності поведінки особи, яка стосується всіх проявів життєдіяльності людини.

Пан слідчий мусив би мати елементарне уявлення про сутність юридичної особи:

— майно юридичної особи є її власністю і не змішується з майном засновників чи учасників господарського товариства. Тому поставлений товар Компанії 1 ніяк не міг перетворитися на власність Особи 2 таОсоби 1;

— стороною у договорі, в тому числі й купівлі-продажу товару, укладеному юридичною особою, є саме юридична особа, а не Особа 1 — її директор чи, тим більше, Особа 2 — її радник з економічних питань;

— борги, зумовлені невиконанням договору юридичної особи, є боргами саме цієї юридичної особи, а не працівників Компанії 1;

— особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є те, що за боргами товариства його учасники можуть відповідати лише у межах своєї частки;

— задоволення Господарським судом позову про стягнення заборгованості з Компанії 1 не створює для Особи 2 як фізичної особи обов’язку його виконання.

Прогалини в професійній освіті слідчий В. намагається приховати приписуванням собі дару Вольфа Мессінга: «При невстановлених слідством обставинах у Особи 2 виник злочинний умисел»; «З цією метою вона розробила злочинний план, спланувала укласти договір без мети його подальшого виконання»; «З метою подальшої реалізації свого злочинного умислу, Особа 2 звернулася до Особи 1 та запропонувала йому заволодіти газом Компанії 2 шляхом зловживання останніми своїм службовим становищем, при цьому довівши йому до відома створений нею злочинний план. На вказану злочинну пропозицію Особа 1 погодилася, в результаті чого вступив із нею у злочинну змову».

Усе це — ворожіння на кавовій гущі, що не ґрунтується на жодному доказові.

Злочинний план, за задумом не думаючого капітана В., мусив виникнути в голові саме Особи 2. Слідству це потрібно було для того, щоб зробити її організатором злочину, адже інакше, не будучи посадовою особою і не маючи відповідних повноважень, вона не могла підпасти під дію статті 191 КК.

То чи не про такі «посадки» так бідкається президент?!