Приватизація: місія здійсненна

Ті, хто відчуває ностальгію за Радянським Союзом, полюбляють згадувати не лише найсмачніше морозиво, а й те, як за часів СРСР людям «давали» квартири. А як не давати? Привласнюючи на корені левову частку плодів праці своїх громадян, тоталітарна держава повинна була забезпечити свою робочу силу дахом над головою. Ну як забезпечити? Вона лише дозволяла користуватися житлом, а не віддавала його у власність. Але СРСР розвалився, і «подаровані» державою (насправді зароблені важкою працею не одного покоління) квадратні метри дозволили приватизувати.

Однак не всі встигли це зробити. Бувало, літні люди, проживаючи у квартирі десятки років, просто не думали займатися приватизацією: важко, довго, незрозуміло... Жили собі далі по-старому, як звикли. А потім їх дітям, які бажали все ж таки закріпити права на сімейне житло, доводилося стикатися з проблемами.

Ще більшою проблемою обернулася приватизація землі. Багатьом сільським старикам було просто не під силу довести до кінця складну і заплутану процедуру оформлення документів на землю. Тим часом сьогодні, коли нарешті ухвалили закон про ринок землі, ці паї набули нової цінності для їхніх дітей і онуків.

Дві судові історії, що закінчилися безумовним хепі-ендом, показують, що, отримавши в спадок «недоприватизовану» землю або нерухомість, справу цілком можна довести до кінця.

Справа про загублений квартирний ордер

Першу справу розглянув у лютому цього року один із районних судів Полтави. Історія проста: в середині 60-х років минулого століття молода пара одружилася. Дружина «отримала від держави» двокімнатну квартиру. Народилася дівчинка. Дочка росла, батьки старіли. Разом подружжя прожило півстоліття, першим помер чоловік, через чотири роки — дружина. Ще в далекі радянські часи батьки отримали ордер на квартиру, в якій були зареєстровані мати, батько і дочка.

І от дочка, поховавши батьків, вирішила нарешті приватизувати квартиру, в якій прожила все життя. Взялася шукати старий радянський ордер, а його немає!

Що робити? Жінка зверталася в комунальне підприємство, що обслуговує будинок, в архів міськради, в своє ОСББ. Комунальники відповіли, що квартира не службова, тому ордера на неї немає. В інших інстанціях їй теж не вдалося роздобути копію ордера. Архівний відділ міськради написав аж три листи: мовляв, у протоколах засідань виконкому міськради більш як п’ятдесятирічної давності немає даних про заселення в цю квартиру. ОСББ просто видало довідку про те, що жінка зареєстрована в квартирі, але ордера у нього, зрозуміло, не було.

На додачу до цих листів і довідок господиня зробила на квартиру техпаспорт і зібрала платіжні квитанції, які доводили, що особовий рахунок після смерті батьків вона переоформила на себе і справно платила за комунальні послуги.

З цими документами саме час було йти до суду. Позов про визнання права проживання та користування квартирою на законних підставах було пред’явлено Управлінню майном комунальної власності міста (рішенням міськради саме це управління є органом приватизації державного житлового фонду, що перебуває в комунальній власності місцевої громади). ОСББ і комунальники виступали третіми особами. Справу районний суд розглянув досить оперативно.

Суд став на бік господині квартири і задовольнив її позов. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлює норми безоплатної передачі громадянам квартир (21 кв. м на кожного члена сім’ї та додатково 10 кв. м на сім’ю). Він же каже, що право на приватизацію квартири державного житлового фонду отримують громадяни України, які постійно проживають у квартирі. Господиня полтавської квартири надала достатньо доказів того, що вона багато років живе в ній, і виграла справу.

Немає документів — немає землі?

У наступній історії розбирався Верховний суд. Оформлення земельного паю — справа довга і копітка, і, як уже зазначалося вище, деякі сільські люди поважного віку просто не доживають до кінця процедури, чим, між іншим, намагаються скористатися місцеві ради, забравши землю собі і залишивши спадкоємців ні з чим.

Мабуть, справа, розглянута вже після того, як в Україні було прийнято закон про ринок земель сільськогосподарського призначення, може виявитися корисною тим, хто опинився в подібній ситуації.

Усе відбувалося в одному із сіл Харківської області. Ще 2006 року одна селянка за розпорядженням районної держадміністрації отримала у власність земельний пай з державного резервного фонду. Поки тривала тяганина з оформленням землі (а зайняла вона п’ять років), жінка померла. Постало питання про спадщину. Покійна розпочала процедуру приватизації, але закінчити її не встигла, тому документів на землю не було. Спадкоємцем жінки був її чоловік, але через чотири роки не стало і його. Наступною в ланцюзі успадкування була дочка обох селян. І тепер уже вона не могла оформити спадщину на земельний пай: нотаріальна контора відмовила в оформленні через відсутність документів на землю. А звідки їм було взятися, якщо приватизації не закінчено?

Чотири роки тому спадкоємиця звернулася в суд із позовом до сільради і Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про визнання права на завершення приватизації паю в порядку спадкування.

І районний, і апеляційний суди, куди надійшла скарга з геокадастру, визнали за жінкою це право. Тоді обласне управління Держгеокадастру подало касаційну скаргу і програло справу.

У рішенні Верховного суду сказано, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належать померлому на момент відкриття спадщини і не закінчилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України). Земельний же кодекс говорить, що громадяни України можуть отримати право власності на земельні ділянки на основі наслідування. Той же Земельний кодекс (стаття 125) роз’яснює: якщо той, хто залишив спадок, розпочав, але не встиг закінчити процедуру приватизації, а органи місцевого самоврядування відмовляють спадкоємцям у завершенні процедури, то спадкоємці мають право звернутися до суду. Тут є важливий нюанс — у позові має фігурувати право на завершення приватизації та отримання державного акта на право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не право власності на земельну ділянку. Це право — і це важливий момент! — не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.

Спадкоємиця справу виграла. Ще якихось кілька років, і, дивись, закінчить процедуру оформлення земельного паю, розпочату її покійною матір’ю 15 років тому.

...Однак у будь-якому разі ці судові історії закінчилися щасливо для пересічних громадян, що вступили в спір із бюрократичною машиною. Що не може не радувати.