Вирок одному пірату: як роблять бізнес на «сірих кінотеатрах»

Як відомо, в Україні люблять піратів. Звичайний законослухняний громадянин, якому на думку не спаде красти гаманці або грабувати банки, абсолютно спокійно встановлює на свій комп'ютер крадені програми, закачує в рідер поцуплені книжки і дивиться фільми «безплатно в гарній якості». Пригадується, як в одній із фейсбучних кіногруп громадянин, що позиціонує себе як патріот і пише виключно українською, постійно постить посилання на російські кінофільми та серіали, повторюючи як мантру: «Не гріх у них украсти і безкоштовно подивитися». Насправді він лукавить. Краде, мабуть, будь-яке кіно, але російське патріоту дивитися начебто непристойно, тож аби і невинність зберегти, і капітал придбати, й висуває вбивчий аргумент: «Красти у ворога —відважно і почесно».

Утім, бог із ним та його еластичним патріотизмом. Мова про те, що в нашій країні є величезна армія споживачів краденого контенту. Відповідно, є й ті, хто цей контент пропонує. Але, виявляється, піратствувати в цих водах буває небезпечно: якщо ви простий програміст-одинак, то вас легко вирахувати, а потім на вашому прикладі продемонструвати активну боротьбу з піратами.

Цього місяця один із районних судів Києва якраз і розглянув подібну показову справу.

Джокер проти айтішника

Страшний злочин було скоєно півтора роки тому в Києві. Як сказано у вироку, у якоїсь людини «виник злочинний умисел на отримання прибутків шляхом розміщення і поширення в мережі Інтернет кінофільмів на власному сайті». І мала вона цей самий прибуток за розміщення на своєму сайті реклами.

У чоловіка був хороший потужний ноутбук і досвід айтішника. Він купив сайт, трохи попрацював з ним і пристосував для того, щоб демонструвати фільми. «Ну то й що, — скаже необізнана людина. — Он цих сайтів скільки, подумаєш, одним більше, одним менше». До цього питання ми повернемося нижче.

А поки що про нашого програміста. Погорів він на тому, що завантажив на сайт два новенькі фільми від «Ворнер бразерс» 2019 року. Один —дуже непогана екранізація Кінга, другий — мутний важкий артхаус, що безуспішно вдає супергеройський приквел до історії Бетмена. Брати Ворнер через свого представника в Україні —Українську антипіратську асоціацію по захисту прав на музичні, аудіовізуальні твори та комп'ютерні програми —заявили, що злий пірат нагрів їх на понад сто тисяч гривень, що згідно з українським законодавством, безумовно, є значним розміром.

Айтішник порушив чотири статті Закону України «Про авторське право і суміжні права», дві статті Закону України «Про кінематографію» (згідно з ним демонструвати кіно не може хто завгодно без відповідного дозволу). Нарешті, його дії підпали під статтю 176 Кримінального кодексу України «Порушення авторського права і суміжних прав».

За більш як місяць до розгляду справи обвинувачуваний уклав із прокурором угоду про визнання провини. Нагадаємо, що згідно зі статтею 469 Кримінального процесуального кодексу таку угоду можна укласти, якщо кримінальний злочин завдав шкоди державним чи суспільним інтересам, а не іншому громадянину.

Представник американських кінематографістів повідомив, що фінансові питання теж владнали миром, і від цивільного позову в кримінальному провадженні відмовився.

Тож справа обійшлася одним лише підготовчим судовим засіданням. Суд затвердив визначене угодою покарання: рік позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробувальним терміном в один рік. Іншими словами, айтішник відбувся кругленькою сумою і судимістю.

До речі, нещодавно схожу справу слухали в Одесі. Там програміст теж створив кіносайт, який проіснував півтора року і завдав кінокомпаніям збитків на понад мільйон гривень. У цьому випадку громадянина засудили за статтею 176 ККУ до штрафу в 34 тис. грн, оплати судових витрат та обмеження в праві обіймати деякі посади.

І отут у вас, у мене і у будь-кого, хто хоч раз дивився кіно «безплатно в гарній якості», виникає закономірне запитання: а як же сайти, що роками дають доступ до безплатного контенту? Чому їх ніхто не чіпає?

Тіньовий ринок контенту

Різні джерела час від часу публікують рейтинги найпопулярніших піратських сайтів в Україні. Скажете: відкрили Америку через кватирку! Так кожен любитель кіно назве їх вам без жодних рейтингів, адже саме вони першими випадають у пошукових системах. Але от яка штука: у «Гідонлайну», наприклад, IP-адреса в Цюріху (в інших джерелах — у Панамі), у «Кіногоу» — в США, у «Кінокрада» — в Чехії, у «Баскіно» — в Нідерландах (в інших джерелах вказано Беліз). Улюблений в Україні EX-FS.NET, який використовує в назві посилання на колись популярний торент-майданчик EX.ua, — із США. Адреса — справа тимчасова, бо чимало «сірих кінотеатрів» використовують сайти-дзеркала.

Де береться контент? Є так звані відеобалансери — величезні архіви відеопродукції на будь-який смак. Відеобалансер надає його кіносайту, і обидва ділять дохід від реклами.

От, наприклад, одне із свіжих оголошень, яке потрапило на очі на специфічному форумі: «Здрастуйте, шановні форумчани!

Представляємо Вам новий відеобалансер (такий-то)! Якість файлів така-то, плеєр такий-то, є штатні контент-менеджери. Є фільми, незабаром будуть серіали. З питань підключення сайту до бази писати туди-то».

Та найчастіше новостворені «сірі кінотеатри» самі зв'язуються з відеобалансерами, і якщо доходять згоди, то отримують доступ до контенту.

Відеобалансери — це підводна частина айсберга, величезний тіньовий ринок контенту, з якого черпають фільми, серіали і мультфільми сайти з «безплатним відео».

До речі, а чому воно «безплатне»?

«Ставки на спорт!»

Зрозуміло, що пристойний рекламодавець не розмістить реклами на піратському сайті. Яку рекламу крутять «сірі кінотеатри»? «Ставки на спорт! Великі виграші!» «Агов, братику, а де підняти бабла? Казино бла-бла-бла-бла!» Мережеві букмекерські контори і казино — те ще шахрайство. Заманюючи ігроманів «бонусами» і яскравою рекламою, казино встановлюють, наприклад, ліміт на зняття коштів. І щоб забрати свій виграш, потрібно... виграти ще більше, а отут везіння починає зраджувати гравцеві. Чиста теорія ймовірностей.

Казино зацікавлені в залученні дедалі нових і нових клієнтів, «сірі кінотеатри» шукають рекламу. І ті, й інші знаходять одне одного. Втім, казино воліють мати справу напряму із відеобалансерамі, а ті вже домовляються безпосередньо із сайтами.

А що ж до боротьби з піратством? Зазвичай великі правовласники укладають договори з місцевими організаціями (в нашій справі це була Українська антипіратська асоціація по захисту прав на музичні, аудіовізуальні твори та комп'ютерні програми), а ті вже відстежують на місці факти порушення авторських прав.

Однак і тут є нюанс: зазвичай справа стосується нових фільмів, які роблять легальні збори в кінотеатрах. На старіший відеоконтент правовласники дивляться крізь пальці.

...Київський власник «сірого кінотеатру» точно погорів на «свіжачку». Почекав би з пів року і залив би цього нещасного «Джокера», тоді й глядачі нічого не втратили б, і він сам, можливо, не потрапив би до поля зору борців із піратством. А якби зареєстрував свій сайт десь на Кайманових Островах, уклав договір із солідним відеобалансером і взагалі не зазіхав на новинки кінематографа, то, мабуть, і робив би свій бізнес далі. І ніякий суд його не чіпав би. Тому що «боротьба з інтелектуальним піратством» в Україні — річ дуже специфічна.