Новини
Ракурс

Богдан Львов: Іноді у правовласника одна мета — не припинити порушення, а заробити на ньому

(Початок)

Loading...

Товариство, яке представляє інтереси мультсеріалу «Маша і Ведмідь», головний офіс якого розташований у Москві, дуже часто виступає позивачем у різних українських судах. Зображення Маші зустрічається на упаковках цукерок, дитячих рюкзаках, зошитах, одязі тощо. Порушення авторських прав підтримувати не можна, а правовласник на аудіовізуальне відтворення має право на захист як самого мультфільму, так і його складових частин, як, наприклад, образ Маші.

Якщо за це сплачується авторська винагорода, це легальне використання. Той, хто бажає використовувати подібний образ для підвищення привабливості своїх товарів, відповідно — отримання додаткового прибутку, повинен звернутися до правовласника, укласти з ним ліцензійний договір, заплатити узгоджену суму й легально друкувати картинку на своїх товарах. Та коли це робиться без дозволу і виплати авторської винагороди, це стає порушенням авторського права.

І ось суди опиняються в епіцентрі боротьби, їх звинувачують у тому, що вони нібито узаконюють неправомірне використання, і якщо порушення залишається безкарним, то виходить, що можна не укладати ліцензійний договір, а просто незаконно використовувати будь-яку складову твору, а в разі виникнення конфліктної ситуації — домовитися в суді. Таке бачення нав'язується суспільству, та насправді все набагато складніше. Суд зобов'язаний зберегти баланс: з одного боку, захистити авторське право правовласника, його законний інтерес, з іншого — виключити зловживання ним цим правом.

У сфері інтелектуальної власності закон передбачає компенсацію тільки з авторського права. Розмір компенсації — від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, тобто коридор дуже великий. При визначенні суми компенсації враховується характер порушення, зокрема, інтенсивність. Одна справа, коли підприємець крутить пісню у своєму ресторанчику, і зовсім інша, коли вона прозвучала на одному з центральних телеканалів з величезною аудиторією — це буде набагато більш серйозне порушення. Інтенсивність також передбачає оцінку кількості використаних об'єктів, первинне це порушення або повторне, навмисне чи ненавмисне і т. д.

Такий інструмент, як компенсація, вельми ефективний, оскільки прямі збитки довести дуже складно — там надто багато нюансів. І законодавець пішов назустріч правовласнику, надавши можливість отримання компенсації замість доведення нанесеного збитку, на вибір. У компенсації подвійне призначення: з одного боку — відшкодувати або зменшити втрати правовласника, з іншого — запобігти рецидиву, зробивши так, щоб порушнику стало невигідно знову переступати закон.

Класичне порушення авторських прав — це використання твору з комерційною метою, без дозволу автора і виплати авторської винагороди. Однак час іде, і з розвитком технологій судову практику довелося скоригувати. Так, з появою формату MP3 стало неможливим використовувати прямий підрахунок: 1 твір — 10 мінімальних зарплат. Інакше дійшло б до абсурду: візьміть, наприклад, MP3-диск, на якому тисячі пісень. Стягувати компенсацію в такому розмірі було б виключно несправедливо, формально та й узагалі неправильно.

Нині з'явилася нова тенденція: нас засуджують за нещодавні рішення Вищого господарського суду, одним з яких ми відправили справу на новий розгляд, іншим відмовили в позові.

Ситуація така: приватний підприємець у невеликому магазинчику, фактично це палатка, продає цукерки із зображенням Маші з мультсеріалу «Маша і Ведмідь». Він купує оптом 10 цукерок по 1,80 грн, продає в роздріб по 2,20. Тобто заробляє на цукерці 40 коп. З цих 10 закуплених оптом цукерок дві у нього купили двома чеками. Це зробив правовласник, який потім подав два позови: по одній цукерці й по другій. По першій буде стягнення 10 мінімальних заробітних плат — тут, як би лоточник не обурювався, та він порушив закон, сумнівів немає. Проте як Вищому госпсуду реагувати потім, коли надходить друга справа, тобто по другій цукерці? Стягувати наступні 13 тис. грн? Тобто 26 тис. грн за дві цукерки, куплені двома чеками? Звичайно, ні. До того ж, як з'ясувалося, ті 8 непроданих цукерок продавець повернув своєму постачальнику. Чи може кількість порушень залежати від того, як правовласник оформить цю подію? Що як я куплю дві цукерки одним чеком — це одне порушення? А якщо двома — два?

Аналогічний приклад. У супермаркеті продавався дитячий журнал, у третьому і п'ятому номерах якого були використані образи Маші. Приблизно протягом місяця було куплено дев'ять журналів дев'ятьма чеками. У підсумку — чотири примірники одного номера журналу і п'ять іншого. Це що, дев'ять порушень? Тоді виходить, що для видавця, який випустив журнал, тиражем, скажімо, 1000 примірників, це одне порушення, а для тих, хто купить по одному журналу — це 1000 порушень? Погодьтеся, такий підхід був би надто формальним і штучним. Крім того, суддя бачить, що правовласник чомусь не звертається до виробника, митних органів, щоб внести до реєстру і зупинити розповсюдження контрафактної продукції. Тобто мета позивача — не припинити порушення, а заробити на ньому. Іноді складається враження, що саме ця мета у правовласника — єдина.

Був прецедент, за який нас розкритикували на прес-конференції правовласників. У мережі супермаркетів, що належать одній юрособі (тобто виходить, що порушник один), протягом понад півроку продавалися журнали й шкарпетки, які неодноразово купував правовласник, при цьому не висуваючи порушнику жодних претензій. У моєму розумінні, це одне порушення, яке тривало якийсь час. А вже асортимент товару, кількість проданих одиниць — все це має бути враховано в коридорі компенсації від 10 до 50 тисяч. Тобто за таке порушення треба стягувати більше 10 мінімальних зарплат, але й не по 10 за кожну продану одиницю.

А коли правовласник, стаючи позивачем, розуміє, що для отримання мінімуму йому не потрібно особливо напружуватися, він починає множити підтвердження порушення шляхом неодноразових покупок, не перешкоджаючи і не заявляючи претензій. Тобто претензія заявляється вже наприкінці процесу. Так ось суди, розглядаючи подібну справу по журналах, теж продемонстрували різні підходи. Перша інстанція розділила третій і п'ятий номери, заявивши, що це два порушення. Друга сказала: дев'ять чеків — дев'ять порушень. Ми говоримо: ні, видавець один, порушник один. Порушення не зупинялося, тривало безперервно, але претензії не пред'являлися, тому ми стверджуємо: тотожні дії — одне порушення. І за одне порушення покарали.

Не може кількість порушень однієї особи залежати від того, як інша їх оформить, як би не звинувачували нас у тому, що ми нібито видали ліцензію на порушення.

— Авторське право пов'язане з творчістю, яке, напевно, не піддається точній регламентації. Чи виникають на практиці труднощі, пов'язані з цим?

— Візьмемо, наприклад, телепередачу «Інспектор Фреймут». Довгий час Ольга Фреймут у програмі «Ревізор» була на «Новому каналі». Передачу купували інші канали, в тому числі «1 + 1». Потім ведуча перейшла на «1 + 1», і програма почала виходити вже як продукт цього телеканалу. Глядач фактично не побачив різниці. Тим часом «Новий канал» мав майнові права на сценарій та аудіовізуальний твір, на кожен випуск відповідної програми. «Новий канал» вступив у судову тяжбу з «Плюсами». «Плюси» сказали, що вони використовували ідеї подібних світових програм. Це авторське право, копірайт. Будь-який споживач дивиться і визначає, де він це бачив і на що це схоже. Якщо ви дивитеся продукт, наприклад, «Нового каналу», а він нічим не відрізняється від попереднього, значить, він скопійований з попереднього. А скопійований — все одно що вкрадений. Але тепер концепція програми істотно змінилася, і інспектор Фреймут вже відвідує аквапарк, чого раніше не було, тож у цьому випадку говорити про копіювання важче.

Авторським правом захищається самобутній творчий продукт. Питання в тому, наскільки людина вклала своє творче начало, реалізувалася. Не дарма ж автором за визначенням не може бути ані машина, ані юридична особа. Створюй своє, якщо можеш, та якщо ти переробив чуже, значить, треба отримати дозвіл на його використання.

— Зарубіжні партнери періодично підсилюють тиск на нас у цьому питанні.

— Так, безумовно. Це і включення України до «списку 301», і активізація американських правовласників, які вимагають ухвалення змін до законодавства, що забезпечують ефективні заходи саме на ранніх стадіях. Йдеться ось про що: припустімо, хтось показує новий фільм виробництва однієї з американських компаній. Ми коли-небудь потім, звичайно, заборонимо його рішенням суду. Але ж максимальні збори йдуть протягом перших тижнів або місяців, тому дуже важливі саме попереджувальні заходи, бо через рік це рішення нікому не буде потрібне.

І все ж, наприклад, що стосується музики, то у нас, дуже м'яко кажучи, непроста ситуація. Скажімо простіше: це абсолютно дике використання, безкоштовне, договори не укладаються, а впорядкувати ситуацію можна тільки шляхом підписання таких угод.

— Часто доводиться стикатися з плагіатом?

— Плагіату дуже багато. Він присутній і у підручниках, і в комп'ютерних програмах, часто — в технічних умовах, інших інженерних рішеннях. На жаль, нерідко спостерігається кумедний парадокс: особа нібито має авторські права на технічні умови, списані ще з радянських ТУ, їх лише перевели українською. Згодом ці люди намагаються захистити «свої» права від того, хто списав вже у них.

Авторські права не вимагають спеціальної реєстрації, вони з'являються у момент створення твору, що одночасно і полегшує, і ускладнює життя.

Коли люди щось винаходять, Наприклад, ґрати на вікна, йдеться про захист прав на промисловий зразок. Реєстрація такого патенту займає дуже короткий час і здійснюється під відповідальність заявника. Патентне відомство не проводить експертиз. Теоретично це забезпечує швидкий запуск у виробництво. Це дуже важливо. Візьмемо, наприклад, одяг: один сезон — і мода минула, а якщо встановлювати тривалі реєстраційні процедури, то дизайн застаріє. Тому під відповідальність заявника він реєструється як промисловий зразок. Так, у нього не дуже сильний захист, проте тут головне питання в сумлінності користувача. У світі це нормально працює і дає достатній захист, у нас — навпаки.

Колись працював завод-постачальник, і українське підприємство було єдиним представником на території нашої країни. Але воно захотіло бути єдиним в СНД, а у поляків було інше бачення цього питання. Тоді Україна зареєструвала на себе вентилятор і пластикові решітки на нього як промзразок. Та якби вони подали до суду на поляків, полякам легко було б виграти. Адже той, хто має такий патент, формально може заборонити його виробництво і продаж. Очевидно, що як тільки вони подадуть до суду на поляків, ті звернуться із зустрічним позовом про визнання патенту недійсним, оскаржать його новизну і легко виграють у суді. Тоді правовласник рушає по будівельних ринках, знаходить у наших підприємців ці решітки — у когось одну, у когось дві, фіксує ці продажі й подає до суду. Виставляється ціна за адвокатські послуги: наприклад, 5 тис. грн за одну справу. Навіть якщо на одному ринку їх буде три, з усіх ринків збереться досить велика сума.

Звичайно, це неправильна поведінка, й суди припинили її досить швидко. У господарських судів є можливість коригувати адвокатські послуги, і таке просте коригування, як зменшення адвокатської винагороди, зробило цей процес безглуздим. Щойно на цьому стало неможливо заробити, воно стало непотрібним. У нас було 3–4 такі справи й завдяки судам тенденція відмерла. Проте для того щоби мати можливість впливати на такі питання, слід розуміти їх суть: що, чому і з якою метою робиться, не бути відірваним від життя.

Ось, наприклад, справа, за якою «Перша приватна броварня» виступила відповідачем, а «Карлсберг Україна» — позивачем. Справа елементарна: «Карлсберг Україна» хотіла зареєструвати торгову марку «Нулевочка» і випускати безалкогольне пиво. Подала заявку в патентне відомство й отримала так звану попередню відмову — попередження про відмову. Причина в тому, що, як виявилося, існує торгова марка «Нулевка», зареєстрована за «Першою приватною броварнею».

Відправившись до магазину, позивач такого пива не знайшов. Є продукція «Першої приватної броварні» — безалкогольне пиво, а «Нулевки» немає. «Нулевка» зареєстрована для пива, соку, мінеральних вод, для цілого переліку продукції. Невикористання зареєстрованої торгової марки протягом трьох і більше років є підставою для дострокового припинення дії свідоцтва. Це звільняє місце на ринку, й охочі можуть зареєструвати її на себе. Ідея ж полягає в тому, що не повинно бути штучних реєстрацій, які блокують ринок. Тому, працюєш — працюй, а ні — звільни місце, і це правильно.

Але у нас в законі є визначення, що розуміти під використанням торгової марки. Сюди входить багато чого — її згадування, демонстрація в інтернеті, діловій документації, маркування товарів тощо. І ось відповідач надає зображення «Нулевки», взяте з інтернету, листування, видаткові накладні, які підтверджують, що це пиво відвантажено, бланки, на яких зображена торгова марка. Передають навіть дві пляшки пива, причому одну порожню, одну повну, де на кольєретці вгорі немає позначення «Нулевки», на контурі етикетки ззаду немає позначення, але на лицьовій етикетці воно є. І суд стверджує: продукт існує. Позивач дивується: я зайшов у магазин, ось чек, атрибути пива, є тільки пиво й безалкогольне пиво, але слово «Нулевка» там відсутнє. Однак суд каже: ні, нічого не знаємо, є всі докази. Тоді ми ставимо одне просте питання: де можна купити пиво «Нулевка»? Відповісти нам не можуть. Ми відправляємо справу на новий розгляд, тому що намалювати видаткові накладні, етикетки й навіть документацію не проблема, а ви покажіть рух грошей, податкову звітність, фінансові розрахунки. Не здивуюся, якщо виявиться, що вся ця сукупність доказів фальсифікована. Буде продемонстрований товар — переможе відповідач, ні — переможе позивач, а можливо, вони вирішать завершити справу мировою угодою.

До речі, це вже питання відсутності відповідальності. Тому що на Заході надання підробленого доказу — це три роки в'язниці! А ми все чекаємо на зміни від когось. І, що характерно, нині з числа юридичних представників, частина яких промишляє справами такого роду, нам пропонують обирати нових суддів.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter