Новини
Ракурс

Кладовищенські історії: що загрожує осквернителям могил

Місця вічного спочинку здавна викликали в людей трепет. Навіть у скептика виникають невеселі думки, коли він стикається з атрибутами смерті, а вже схильні до містики громадяни всерйоз вірять у те, що над кладовищами висить деяка невидима хмара скорботних почуттів, і вона здатна гнітюче діяти на людину. А тому брати щось із кладовища погано і небезпечно.

Однак дехто все ж зважується ризикувати і чинить на кладовищах недобрі справи. Невідомо, чи мстять їм потім духи, чорти або ноосфера, а от під статтею Кримінального кодексу опинитися цілком реально.

У трьох «кладовищенських» судових історіях героями рухали різні почуття — бажання заробити, гнів, дурне дрібне жлобство. Втім, і підсумки у цих історій різні.

Справа про могильні квіти

Спочатку про вирок, що прозвучав у середині червня в суді одного з райцентрів Дніпропетровської області. Втім, сама історія сталася торік, як раз під час поминальних днів, коли багато хто йде на кладовища впорядковувати могили близьких, а то й улаштовувати на них щось на кшталт язичницької тризни.

Ось в один із таких днів на місцеве кладовище прийшла жінка з дочкою-підлітком. Ця жінка була, що називається, соціально неблагополучною: роботи немає, житла постійного немає. Крутилася якось. На кладовище в поминальні дні вона, мабуть, теж прийшла з думкою щось викрутити. І натрапила на могилу молодої жінки. Біля пам'ятника стояло кілька вазонів із розкішними квітами...

Тож мама стояла «на шухері» на кладовищенській алеї, стежачи, щоб ніхто нічого не побачив (справа була раннім вечором, люди з цвинтаря вже майже розійшлися), а дочка-підліток поцупила ті самі горщики з квітами, якими мама потім, як сказано в справі, «розпорядилася на власний розсуд». Тобто напевно продала.

Крадіжка з могили стала потрясінням для матері померлої жінки. Злодійок, які потрапили на камери спостереження, встановлені на кладовищі, шукали досить довго і нарешті знайшли.

Судили матір. Дочка давала свідчення на суді у присутності законного представника, адвоката і соціального педагога. Дівчинка підтвердила, що мама підбила її поцупити квіти з могили. Мати не заперечувала і зізналася в усьому. Дії жінки підпадали під дію двох статей Кримінального кодексу.

Частина 3 статті 297 («Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого») передбачає досить серйозне покарання — обмеження волі на строк від чотирьох до п'яти років або позбавлення волі від чотирьох до семи років. Узагалі ж верхня планка статті — до 12 років позбавлення волі.

За цією статтею жінку засудили до обмеження волі на чотири роки, що, враховуючи обставини — її неприкаяність і невлаштованість, було досить гуманним.

І все-таки вона сіла. Але не через те, що вкрала квіти з кладовища, а за те, що підбила брати участь у цьому свою дочку.

Стаття 304 КК України ( «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність») є досить жорсткою: перша частина — від трьох до семи років, друга — від чотирьох до десяти років позбавлення волі. Інкримінували підсудній якраз другу частину, і от за нею вона й отримала чотири роки. Саме те, що підсудна зробила співучасницею крадіжки свою дочку, і підвело її під термін.

У вироку, до речі, є досить спірна, з погляду загальнолюдської моралі, фраза: «...відсутність у обвинуваченої засобів для існування, реєстрації та постійного місця проживання, а також перебування обвинуваченої під час досудового розслідування у розшуку свідчить про те, що виправити обвинувачену… та запобігти її злочинній діяльності неможливо без її ізоляції від суспільства».

Те, що зробила ця жінка, безумовно, огидно, а те, що вона залучила до цього свою дитину, огидно подвійно. Але, може, в той момент за гроші, виручені від продажу крадених квітів, вона купила собі і дитині поїсти?

Справа про помсту небіжчикам

У вироку, винесеному наприкінці травня одним із районних судів Дніпропетровської області, немає найцікавішого — історії лютої ненависті, яку один житель села відчував до сім'ї іншого. Втім, у таких сільських вендетах, що тривають інколи роками і десятиліттями, жоден суд не розбереться.

Факт залишається фактом: житель одного села примудрився з початку цього року тричі (!) опинитися під судом (у лютому, квітні та травні) за однією й тією ж статтею 297 КК за те, що з маніакальною завзятістю поганив на сільському кладовищі могили батьків свого ворога. У перший раз його засудили до двох років обмеження волі, звільнивши від покарання з дворічним випробувальним терміном. Удруге чоловіка засудили до п'яти років обмеження волі та знову звільнили від покарання з випробувальним терміном на три роки. (Ризикну припустити, що суду все ж була відома історія ворожнечі, інакше вироки не були б такими щадними.)

У перші рази ця людина збивала фотографії з пам'ятників. Що ж врешті-решт засадило цього народного месника за ґрати? З'явившись у черговий раз на кладовищі пізно ввечері, він цеглою розбив на шматки пам'ятники на могилах батьків свого ворога. Вибивши гранітний хрест, він просто виволік його з кладовища і десь кинув. А от шматки розбитих пам'ятників ця людина не полінувалася закинути... на подвір’я свого недруга. Можна собі уявити, що той відчув, побачивши вранці у дворі вщент розбиті надгробки батьків.

Помста вдалася, зловмисник і не думав відмовлятися та нарешті заробив аж чотири роки позбавлення волі, але це виглядає цілком справедливим. Але ж напросився.

Справа про могилу воїна

Про вирок, винесений у квітні в Сумах, розповімо зовсім коротко: аж надто вже ця справа огидна. На центральному міському кладовищі є Алея Слави, де покояться загиблі на російсько-українській війні воїни. На початку березня туди забрів якийсь громадянин і вкрав з однієї з могил червоно-чорного прапора Добровольчого українського корпусу. Запхав прапор під куртку і пішов.

Через кілька днів відвідати могилу прийшов дід загиблого бійця, побачив, що прапора немає, і викликав поліцію. На кладовищі було встановлено камери відеоспостереження, які зафіксували хлопця, що зняв прапор з древка. З його поведінки можна було зрозуміти, що він абсолютно чітко прийшов на алею героїв, щоб розжитися трофеєм з могили. Втім, на суді цей хлопець, не заперечуючи того, що взяв прапор, говорив, що зробив це ненавмисно, мовляв, сам не розумів у той момент, що на нього найшло.

Крадений прапор знайшли під час обшуку в квартирі зловмисника. Вартість червоно-чорного полотнища експерти оцінили в 67 гривень.

Злодія було засуджено за статтею 297 (частиною 1) до трьох місяців арешту, крадений прапор повернули дідові загиблого воїна.


...Замість марного моралізаторства про неприпустимість наруги над пам'яттю мертвих хочеться згадати історію про те, як на початку 2000-х одна з провідних на той момент українських газет надрукувала статтю, в якій смакувала «творчість» фотографа, що робив фотосесії моделей на тлі реального похорону і фотоінсталяції з тілами померлих. Мертвих він знімав у морзі. Особливо запам'яталося одне фото — тільце маленького хлопчика на триколісному велосипедику. Наскільки нам відомо, жодних справ із цього приводу порушено не було, мистецтво ж! Тут залишається сподіватися тільки на якийсь потойбічний суд, що, можливо, покарає мерзотника і тих, хто його піарив.

А нещасні невдахи — мимовільні герої трьох вищевикладених історій уже отримали своє від звичайного суду.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.