Справи про водіїв-лихачів і ручний вимірювач швидкості: результат непередбачуваний

Дорога — місце, де досить часто виникають проблемні ситуації, тож ми періодично звертаємося до судових справ, пов’язаних із дорожніми подіями. Адже судове рішення, на наш погляд, краще за будь-якого експерта може пояснити, як слід діяти в разі виникнення проблеми. Понад те, за судовими рішеннями можна скласти своєрідний список прийомів для «боротьби» з дорожньою поліцією. Наприклад, не всі знають, що коли ви вимагатимете правової допомоги безпосередньо на місці інциденту, то вам не мають права відмовити. А якщо відмовлять, то ви з високою ймовірністю виграєте справу в суді. Дорожня поліція, крім того, не має права вимагати у водія і страховий поліс, якщо немає доказів порушення.

Та що там страховий поліс! Цього літа ми писали про гучні та скандальні історії з депутатами, які, вірогідно, керували автомобілями, перебуваючи «під речовинами». І це зійшло їм з рук, бо експертизи на наявність наркотичного сп’яніння було проведено із порушеннями. 

А сьогодні знову вічна тема — штрафи за перевищення швидкості. Однак мова йтиме не про стаціонарні камери спостереження, про які ми теж писали, а про компактні прилади, що їх використовує дорожня поліція. І тут, на жаль, із «рецептами» все набагато складніше. Цього літа, наприклад, розбираючи два аналогічні випадки, суди винесли протилежні рішення. Але й така інформація може бути корисною.

Йтиметься про мобільну камеру TruCam, яку наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі 2015 року було виключено з Державного реєстру вимірювальної техніки. Відтоді багато хто чомусь вважає, що ця камера тепер «поза законом». Але це не так: із 2015 року заборонено її серійне виробництво або ввезення на територію України, проте справні камери цілком можуть використовуватися дорожньою поліцією. До слова, один такий прилад коштує 450–470 тис. грн, і розкидатися гаджетами ціною майже в пів мільйона було б нераціонально.

Однак перейдімо до історій.

Коли виграв порушник

Перша подія трапилася наприкінці лютого раннім вечором у невеликому місті в Полтавській області. Лейтенант поліції зупинила легковий «форд» і виписала водієві штраф за перевищення швидкості. Як відомо, правилами дорожнього руху швидкість транспорту в населених пунктах не має перевищувати 50 км/год. Якщо водій розганяється до 70 км/год., то ризикує отримати попередження, а якщо перевищення більше, за це штрафують. Прилад інспектора (та сама TruCam) показав 74 км/год., і водієві було виписано штраф у 255 грн.

Однак той виявився принциповим і звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову про адміністративне стягнення і закрити провадження у справі. Застережень до рішення інспектора було достатньо (у тому числі водій зазначав, що номер будинку, біля якого його зупинили, було вказано неправильно). Але головне: порушник наполягав, що немає правових підстав для використання лазерного вимірювача швидкості TruCAM, бо швидкість слід вимірювати з триноги або штатива. Було згадано й про те, що злощасні камери виключено з переліку технічних засобів, які використовуються співробітниками МВС.

Інспекторка подала відзив на скаргу: правопорушення було, те, що водій не помітив дорожнього знаку, який обмежує швидкість, не знімає з нього провини. А швидкість дійсно було виміряно камерою, причому цілком справною, що підтверджується технічною експертизою. Похибка приладу — плюс-мінус 2 км/год., якщо автомобіль їде зі швидкістю до 100 км/год. Прилад зафіксував 74 км/год., і навіть якщо він помилився, то все одно швидкість «форда» тягнула на штраф для водія.

На початку літа районний суд скасував постанову про штраф і закрив провадження. Одним із аргументів було те, що лейтенантка поліції не надала доказів того, як саме було закріплено прилад, яким вона вимірювала швидкість. І, крім того, лист, в якому підтверджувалася справність приладу, не був, на думку суду, нормативно-правовим актом.

Інспекторка дорожньої поліції подала скаргу в апеляційну інстанцію, але справу програла. Наприкінці липня Другий апеляційний адміністративний суд у Харкові залишив скаргу без задоволення.

Як доказ правопорушення було надано відеозаписи із злощасного лазерного вимірювача швидкості.

То як потрібно вимірювати швидкість — зі штатива або можна прямо «з рук»?

Стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» говорить, що поліцейський може закріплювати на форменому одязі, службовому автомобілі, по периметру доріг або на будівлях автоматичну фото- і відеотехніку та використовувати отриману інформацію.

Однак, на думку суду, камера... «дрибіжала» (так і сказано в судовому рішенні — «дрибіжання»), тому через вібрації прилад міг помилятися більш як на 2 км/год. І взагалі стаття 40 закону про поліцію говорить про те, що фото- і відеотехніка має бути стаціонарно закріплена, а ручні прилади для вимірювання та фіксації швидкості незаконні.

До слова, в статті «Застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» дійсно сказано, що «інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень… повинна бути розміщена на видному місці» (пункт 2). Щодо штативів там немає нічого, а щодо інформації... Мабуть, інспекторка мала тримати в руках плакат, на якому сказано, що вона користується приладом для вимірювання швидкості.

Словом, дорожня поліція справу програла.

Коли виграв інспектор

Наприкінці липня Вінницький міський суд розглядав справу, яка за формальними ознаками може видатися близнюком полтавської. Однак дві суттєві деталі в них дуже різнилися. Сума штрафу становила не 255, а 1700 грн, бо швидкість, з якою легкова «хонда» проїжджала приміське селище, була перевищена... більш як удвічі і становила 106 км/год. (перевищення швидкості на понад 50 км тягне за собою штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Водій-лихач, що мчав вулицею як по трасі, був зупинений капралом дорожньої поліції. І, якщо між нами, аби визначити порушника, їй навіть камера не знадобилася б.

Однак водій дуже образився і подав скаргу до суду: на його думку, дії інспекторки були протиправними і грубо порушили його права.

Чому незаконними? Знову ж таки тому, що прилад TruCam не був установлений стаціонарно, а «переміщався в просторі» (мабуть, інспекторка мчала йому назустріч зі швидкістю 56 км/год.!). Ну й не було дорожнього знака 5.70 «Фото-, відеофіксація порушень Правил дорожнього руху».

Інспекторка подала відзив на скаргу, де як доказ було надано фото і відео з камери та документи про те, що лазерний вимірювач був справний.

Суд став на бік інспекторки. У рішенні суду знову є посилання на згадувану в першій справі статтю 40 Закону України «Про Національну поліцію», але цього разу її витлумачили на користь дорожньої поліції. На відео видно, що, по-перше, автомобіль їхав із неприпустимою швидкістю. Аргументів водія стосовно того, що знака 5.70 не було, до уваги не взяли: на тих же фото і відео чітко видно, що справа відбувалася на вулиці селища, а не на трасі. Однак позивач надав власні записи, і на них видно і знак, що позначає населений пункт, і знак про те, що ведеться фото- і відеофіксація порушень правил дорожнього руху.

Ще одна цікава деталь: коли інспекторка зупинила автомобіль, водій відмовився пред’являти документи, заявивши, що їх у нього немає, а потім підняв скло в дверях і взагалі припинив спілкуватися, а також відмовився брати копію постанови про адміністративне правопорушення.

Відмовляючи порушнику в задоволенні позову, суд посилався і на те, що адресат не той: претензії слід було пред’являти Департаменту патрульної поліції, а не конкретному інспектору. Однак щось підказує, що свою роль відіграли всі обставини.

...Такі справи насправді досить типові, і питання, чи мають право інспектори дорожньої поліції вимірювати швидкість і фіксувати правопорушення з допомогою ручної камери, порушуватиметься ще не раз. Тому хотілося б чітко визначитися — можна чи ні. Бо прилад, нагадаємо, коштує майже пів мільйона гривень, тож оголошувати його поза законом було б нерозумно і марнотратно.