Новини
Ракурс

Верховний суд виправдав учасника АТО, засудженого за те, що під час бойового завдання втратив… китайського ножа

8 жовтня президент підписав указ про помилування 31 засудженого військового — учасника бойових дій.

При визначенні осіб для помилування враховували ступінь тяжкості вчиненого злочину кожного, його заслуги перед країною. Так, ветерани російсько-української війни теж скоюють злочини. Але перш ніж підраховувати, який відсоток протиправних вчинків припадає саме на них (що багато хто останнім часом дуже полюбляє робити), подивимося на прикладі одного випадку, як легко «пришити» судимість захиснику України.

Ця, на наш погляд, безпрецедентна справа закінчилася нещодавно у Верховному суді цілковитим виправданням підсудного. Однак ті три з половиною роки, що минули з дня вчинення старшим сержантом ВСУ «злочину» і до винесення виправдувального вироку вищою судовою інстанцією, схожі на чорний анекдот.

Шокуюча несправедливість

Що таке «несправедливий вирок»? На мій погляд, це одна із найстрашніших речей. Хоч як дивно, несправедливість долі, сліпий випадок, який ламає людські долі, або навіть неприємності, що отруюють життя, але не залежать від людської волі, сприймаються зовсім не так болісно, як несправедливість, що виходить від людей. Особливо від тих людей, завдання яких — відновлювати справедливість. Одного разу мені довелося вислухати явно нелюдський і жахливо несправедливий вирок наживо, в залі суду. Це, без перебільшення, шокуючий досвід. Описати те, що відбувалося з присутніми, складно: обурені крики, сльози, відчай... Пізніше вирок було переглянуто у вищій судовій інстанції, і людину, що опинилася за ґратами лише за чесне виконання своїх професійних обов’язків, було звільнено.

У справі, про яку ми говоритимемо сьогодні, Верховний суд теж повністю виправдав засудженого, знявши судимість із невинної людини. Однак ця справа змушує задуматися не тільки про судову несправедливість, а й про інші не менш страшні речі. Наприклад, про п’яту колону, що окопалася в державних органах.

Але достатньо лірики, час переходити до справи.

Повернення перед світанком

Отже, наш герой — висококваліфікований військовий-контрактник, який до моменту вчинення свого «злочину» кілька років воював проти російських окупантів. І не лише воював, а й навчав інших ведення бойових дій в умовах міста і мінно-вибухової справи.

Квітневої ночі 2018 року разом із двома товаришами герой цієї історії виконував бойове завдання в районі Торецька. Їм було доручено прибути на спостережний пункт неподалік місця дислокації противника, вночі стежити за діями російських окупантів, а під ранок повернутися й доповісти про побачене. Перед виходом на завдання всі троє перевірили один у одного зброю і вирушили на пункт. Перед світанком, коли час було повертатися, троє учасників завдання знову перевірили зброю один одного, — все було в порядку. Маршрут був складним, час від часу бойовій групі доводилося долати його у темряві то поповзом, то бігом, іноді продираючись крізь кущі. Пізніше на суді обвинувачений зазначав, що фактор часу був дуже важливий для групи, адже ворожі позиції були зовсім поруч, і треба було дістатися наших до світанку, тому що в світлий час їх могли б помітити окупанти.

Тож коли неподалік наших позицій старший сержант побачив, що загубив тактичний ніж, він прийняв рішення не повертатися за ним (простіше кажучи, не шукати його вночі в кущах у «сірій» зоні, втрачаючи дорогоцінний час), а вести групу на базу. До речі, як найдосвідченіший із трьох, він прокладав маршрут. Пізніше на суді двоє товаришів обвинуваченого підтверджували, що тієї ночі їх на завданні було лише троє і, говорячи казенною мовою, «доступу сторонніх осіб до їхніх речей не було». І так, групі дійсно доводилося продиратися через кущі, проповзати по-пластунськи складні ділянки або рухатися перебіжками із спостережного пункту на базу.

Ну от, власне, і весь «злочин» — тактичний ніж дорогою загубився. Повернувшись у пункт призначення, старший сержант доповів командирові підрозділу про втрату.

У десятикратному розмірі

Далі починається цирк із кіньми.

Командир написав довідку-звіт про подію на ім’я першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ, командира частини, військового прокурора гарнізону, начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про втрату тактичного ножа. Командир частини дав місяць на розслідування факту втрати. Висновок розслідування: ніж втрачено при переміщенні пересіченою місцевістю, матеріальні збитки — 2073 гривні 57 копійок. На сержанта наклали дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження і стягнули суму в десятикратному розмірі — 20 тисяч 735 гривень 70 копійок, яку той без розмов заплатив.

Тепер зробимо невеликий відступ і поговоримо про втрату — тактичний ніж Skif Хижак, виданий герою цієї історії приблизно за пів року до інциденту.

Made in China

Ці тактичні ножі перебувають на озброєнні ЗСУ з весни 2016 року. Центр стандартизації та кодифікації Міністерства оборони України видав свідоцтво про реєстрацію холодної зброї, ножам присвоєно національний номенклатурний номер.

Тоді ж, 2016-го, було закуплено 2460 комплектів (до ножа додаються піхви, пристрій для заточування і паспорт) на суму в 5,43 млн грн. Восени того ж року було докуплено ще одну партію — 2 тисячі комплектів на 4,3 млн грн.

Після цього у виданні «Наші гроші» вийшов цікавий матеріал «Армія за 4 мільйони купує китайські бойові ножі на чверть дорожче від цивільної версії в інтернет-магазинах», який набрав, утім, за п’ять років трохи більше двох тисяч переглядів. Те ж видання пише, що фірма-постачальник пов’язана з мережею магазинів зброї «Ібіс», а Міноборони здійснило закупівлі за некоректною процедурою, яка виключає участь у ній інших постачальників.

Автор матеріалу жодним чином не ставить під сумнів якість цієї холодної зброї, бо на ній не розуміється. Напевно, це хороші ножі. Правда, позиціонувалися вони як українські, але насправді виробляються в Китаї. Це підтверджується і на сайті фірми «Скіф»: «Незважаючи на те, що наше фабричне виробництво розміщується в Китаї, якість продукції не приноситься в жертву... Про це свідчать позитивні відгуки шанувальників нашої ножової продукції, які встигли випробувати всі її переваги».

В Україні просто так замовити на сайті тактичний ніж не можна (ми пробували!), тому що він, як уже зазначалося, є холодною зброєю. Але ж ніж, навіть тактичний, це все-таки не танк, і куди простіше було б придбати новий, та й забути про прикрий інцидент.

Однак ні, до цирку з кіньми тепер приєдналися джигіти на газонокосарках та літаючі клоуни, тобто, вибачте, військова прокуратура і суд. І, слід зауважити, всі ці хлопці влаштовували виставу навколо втраченого ножа на гроші платників податків. На наші з вами гроші.

Знущальний вирок

Через три з половиною місяці після прикрого інциденту було порушено кримінальну справу і відомості про неї внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Займатися нею заступник військового прокурора Донецького гарнізону призначив групу прокурорів. І от 3 червня 2020 року Дзержинський міський суд Донецької області (м. Торецьк) виніс «злочинцеві» вирок за статтею 413 Кримінального кодексу України «Втрата військового майна».

До слова, сам старший сержант, описавши обставини втрати казенного майна, винним у кримінальному злочині себе не вважав. Але суд вирішив інакше.

Узагалі вирок суду першої інстанції виглядає як знущання. Засуджуючи людину, яка, перебуваючи на бойовому завданні та ризикуючи життям в екстремальних умовах, втратила китайський ножик, судді пишуть про обов’язки військовослужбовця «свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, бути пильним».

Адвокат обвинуваченого не кидався пустопорожніми фразами, а будував захист на тому, що частина 1 статті 413 ККУ — це бланкетна норма (вона надає суду право спиратися на нормативи інших державних органів). Тобто суд, на думку захисника, повинен був розглянути перш за все те, які такі «правила зберігання зброї» порушив підсудний, перебуваючи на бойовому завданні. Але і Дзержинський міський суд, і Донецький апеляційний суд з аргументами захисника не погодилися.

Обвинувачений, на їхню думку, вчинив злочин середньої тяжкості. Правда, він не судимий, чудово характеризується, добровільно відшкодував збитки в десятикратному розмірі. З огляду на все це суд засудив старшого сержанта до... року позбавлення волі, милостиво звільнивши його від відбування покарання з випробувальним терміном на рік.

Розплавлене залізо і казенні чоботи

На щастя, Верховний суд усе-таки взяв до уваги точку зору захисника, який подав касаційну скаргу. Суд повинен був з’ясувати не лише факт втрати зброї, а й те, недотримання яких правил зберігання призвело до її втрати. Обов’язкова умова кримінальної відповідальності за втрату військового майна — наявність причинного зв’язку між втратою і порушенням правил його зберігання. Якщо втрата сталася не в результаті порушення правил, а з інших причин, не залежних від волі особи, склад злочину за статтею 413 відсутній. А суди попередніх інстанцій не встановили, які конкретно дії, що суперечать правилам, передбаченим військовими статутами, законами і наказами, вчинив обвинувачений на бойовому завданні.


...Був такий старий радянський анекдот: «Що військовослужбовець повинен зробити під час ядерного вибуху? — Взяти на витягнуті руки автомат, щоб розплавлене залізо не капало на казенні чоботи!». Але якби ця історія була тільки про те, як по-ідіотському використовуються армійські інструкції під час «особливого стану», справа одна. Інша справа — у вироку суду першої інстанції та в рішенні суду апеляційної інстанції між рядків читається чиста радість: «Служиш українському народові? Виконуєш свій обов’язок? На, отримай!».

І річ не в тому, що суд — донецький. Таких вершителів правосуддя і в столиці не бракує.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.