«Перший в Україні вирок за гомофобію»: великий пшик

В українському суді вперше пролунав обвинувальний вирок за гомофобію! Причому це сталося не в столиці і не в якомусь космополітичному портовому місті, а в консервативному Львові.

Новина розійшлася по ЗМІ: когось потішив, а когось, навпаки, засмутив наступ «гейропи» на споконвічну, так би мовити, мораль. Але ми люди скрупульозні, нам подавай не два абзаци зі стрічки новин, а сам вирок. Його через кілька днів виклали в Єдиному реєстрі судових рішень. І що ж? Насправді львівського гопника засудили не за гомофобію, та й немає (поки що немає?) такої статті у Кримінальному кодексі. І потерпілі молоді люди, за їхніми словами, саме традиційних статевих уподобань. Ну так, у тексті вироку є сакраментальне словосполучення «гомосексуальна орієнтація», а загалом усе, як в анекдоті: «І не в лотерею, а в преферанс, і не тисячу, а троячку, і не виграв, а програв».

Проте це гарна нагода поговорити про законодавчу базу, яка має захищати українців від дискримінації, у тому числі й за статевими та ґендерними ознаками.

«Гоп-стоп, ми подошли из-за угла»

Подробиці нічного нападу у судовому документі описані скупо. Однак п’ять місяців тому, коли сталася ця історія, ЗМІ, особливо місцеві, розповідали про неї досить детально. Коротко: львівський музикант і київський письменник, який приїхав до міста, бо у Львові ставили п’єсу за його книжкою, гуляючи нічним містом, вирішили зупинитися та почитати вірші один одному. Надто вже гарною була липнева ніч. Уявіть: двоє вродливих молодих людей витончено-богемного вигляду літньої ночі на площі старовинного міста читають вірші один одному. Ну як таке стерпіти місцевій гопоті? От і налетіли на них четверо, обізвали негарно, бризнули в очі з балончика, побили, відібрали гроші та телефон.

Інцидент наробив галасу, нічних грабіжників затримали дуже швидко, і 15 листопада один із них отримав реальний термін. Але, увага! По-перше, за частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України, тобто за хуліганство. По-друге, хлопець він ще той: попри молодість, уже був засуджений, і на момент пограбування на ньому висів умовний термін за грабіж. Будучи людиною досвідченою, гоп-стопник на суді в усьому зізнався, щиро покаявся і попросив його не карати. У результаті його засудили до 3 років 10 місяців за хуліганство та додали ще залишок попереднього умовного терміну. Разом вийшло 4 роки та місяць. Утім, він може подати апеляцію, а потім, як знати, і касаційну скаргу.

А тепер про те, чого у вироку не було. Невдовзі після нападу справу порушили за статтею 161 КК України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками». Тим часом музикант і письменник заявили, що вимагатимуть перекваліфікації справи за іншою статтею. Письменник коментував це так: «Ми не належимо до ЛГБТ-спільноти, але тут питання: якщо хтось молодий і печерний у правовій державі може якось не так потрактувати білий колір волосся і словосполучення «коханий друже», то зрозуміло, що правової держави в Україні немає».

Тим часом у статті 161 немає жодного слова про сексуальну орієнтацію, якщо, звичайно, не розуміти під нею словосполучення «за іншими ознаками».

Саме час тепер звернутися до законодавчої бази.

Розширити список ознак дискримінації

У парламенті з травня лежить законопроєкт №5488 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації». Його внесено до порядку денного, але зрушень наразі немає. Тим часом головна ідея законопроєкту — розширити та доповнити список проявів дискримінації, підкоригувавши Кодекс про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс, а також Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

У більшості кримінальних статей, у яких ідеться про дискримінацію, зазначається про «расову, національну та релігійну» дискримінацію.

Якщо ми говоримо про львівську справу, то нам цікава стаття 161 КК України, та сама, яка так збентежила двох жертв нападу у Львові. Настільки збентежила, що вони навіть вимагали перекваліфікації дій нападників. Власне, саму статтю у проєкті закону №5488 пропонується назвати «Розпалювання ворожнечі та ненависті на ґрунті нетерпимості», а от щодо визначення «нетерпимості», то тут варто зазирнути до Закону 2013 року «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Нині в ньому сказано, що дискримінація — це обмеження прав за ознакою «раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками». Цей список пропонується збагатити «сексуальною орієнтацією» та «ґендерною ідентичністю», внаслідок чого, звичайно, стаття 161 КК України заграє новими фарбами.

Ґендер жахливий і небезпечний

І це, безумовно, крок уперед, адже в нашій країні досі панічно боялися слова «ґендер». Наприклад, Конвенцію Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством наша країна підписала ще 2011 року, але так і не ратифікувала. Свого часу проти виступали парламент і, як пишуть у статтях, «церква», маючи на увазі, звичайно, православну і, ширше кажучи, християнську церкву. Цього літа зі Страсбурга звучали обережні прогнози стосовно того, що можна було б знайти нестандартні шляхи збору голосів за ратифікацію конвенції. Принаймні так припустив голова Парламентської асамблеї Ради Європи Рік Дамс.

Однак це буде непросто. Згадайте, наприклад, дискусії, затіяні українським парламентом попереднього скликання навколо законопроєкту «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Його ухвалили, закон набув чинності з 2019 року, але… голосуючи за нього, депутати виключили з тексту слова «ґендер» і «сексуальна орієнтація». Мадам Луценко, депутатка і дружина колишнього міністра МВС, коментуючи поправки, говорила: «З цього законопроєкту буде вилучено поняття ґендеру як таке. Буде відрегульовано поняття сексуальної орієнтації, виходячи із християнських цінностей цього залу».

Однак у вересні цього року Верховна Рада у другому читанні проголосувала за законопроєкт, який забороняє сексизм у рекламі та передбачає відповідальність за дискримінацію жінок і чоловіків у «продаючих картинках», і він от-от набуде чинності.

Тим часом правозахисники все бубонять і бубнять про «високий рівень упередженості до представників ЛГБТ-спільноти та становище трансґендерних людей». Між іншим, по судовій частині трансґендери в Україні обігнали представників нетрадиційної орієнтації. Жалюгідний випад Галицького районного суду Львова проти «гомофобів» не порівняти, наприклад, із рішенням Адміністративного суду Києва, винесеним шість років тому: тоді суд зобов’язав Комісію з питань зміни статевої належності задовольнити вимогу однієї жінки щодо юридичного підтвердження її ґендерної ідентичності. Їй відмовляли у цьому, бо хірургічне перетворення на жінку було, на думку комісії, неповним. Однак тут виникає резонне запитання: чому люди мають підтверджувати свою ґендерну ідентичність, розмахуючи перед судом... стоп, мовчу-мовчу. А, ну так поняття «ґендер» у нас досі до пуття так і не легалізоване.

Маленька частина великої проблеми

Повернімося до рішення суду, з якого ми розпочали. Те, що у вироку з’явилися слова «гомосексуальна орієнтація», це, звісно, величезне досягнення вітчизняної юриспруденції. Але насправді в цьому випадку навряд чи йшлося про дискримінацію за цією ознакою. Швидше за все, місцева шпана просто побачила двох «ботанів» і сприйняла їх за легку здобич, а образливі епітети на адресу вибіленого волосся та інтелігентних облич — це звичайний modus vivendi одноклітинних дрібнокримінальних жлобів.

Однак про орієнтацію теж слід сказати. Наприклад, одностатеві шлюби — лише невелика частина величезної проблеми, яка називається «легалізація громадянського партнерства». Простіше кажучи, людина має право вибирати собі рідних і близьких людей за покликом душі, а не за кревною спорідненістю чи «штампом», можливим лише в паспортах різностатевих особин, які наділені статевими ознаками, затвердженими якоюсь там комісією. І це не має до сексу чи моралі практично жодного стосунку.

Кілька років тому мені довелося взяти участь у Марші Рівності. Захід супроводжувався нечуваними заходами безпеки, тому що на «п…ів» могла напасти не шпана, що полює за гаманцями та телефонами, а дуже ідейні, високоморальні особистості, борці за моральність і християнські цінності. Коли все закінчилося, я вирішила прогулятися Хрещатиком і бачила одного такого — літнього, довговолосого, з сивими звислими вусами. Він ішов і бурмотів у телефон: «Хлопці чекають на розі, але поки що там цих п...ів не видно». От коли засудять такого фрукта, тоді й можна буде говорити про «перший в Україні вирок за гомофобію».

…А наші богемні юнаки таки виявилися слабкуватими, відхрещуючись від ЛГБТ. Хоробра людина не стала б узагалі обговорювати свою статеву орієнтацію. У по-справжньому вільній і правовій державі такі речі нікого не мають цікавити.